23. Поняття кіберпростору Інтернет і його філософське значення.

Кіберпростір часто уявляють як гіпермережу децентралізованих мережних структур відкритого доступу. У цьому аспекті головними рисами кіберпростору є відкритість, компетентність, демократичність, готовність визнати та виправити помилки, оперативність реагування.

Інколи кіберпростір розглядають як гіпертекст, тобто вербальну структуру. Головними характеристиками стають зв’язність, конструктивність, повнота, структурованість.

Кіберпростір - соціотехнічна система. В нього включаються не лише блоки інформації, але і люди, представлені своїми проекціями (породжені ними тексти, повідомлення, зображення тощо). Кіберпростір хоча і існує десь в розподіленій мережі, проте ніде "тут" і "зараз". Тому він може бути уподіблений до віртуального світу.

Людина в кіберпросторі постає безтілесним створінням. Людина - віртуальне тіло, якого насправді нема, але в Інтернеті можуть існувати його біографія, дописи, твори тощо. За допомогою кіберпростору можна опинитися там, де "насправді" нас нема (у фізичному розумінні), взяти участь в дискусії чи комунікації. Людина може перенести своє віртуальне тіло у потрібне місце та час, взяти участь у конференції, а потім повернутися до дому, звідки вона, як реальне тіло, і не виходила. В кіберпросторі суттєвим є анонімний зв’язок. Людина може сформувати свій образ на власний розсуд. До кіберпростору не можуть бути застосовані закони жодної країни.

Кіберпростір використовується не лише у науці, а й в популярному мистецтві. Наприклад, у фільмі "Матриця" сама матриця виступає таким кіберпростором. В книзі "Лабиринт отражений" (С. Лук’яненко) кіберпростором виступає Діптаун, віртуальне місто. Реальною є всесвітня мережа, на основі якої будується це віртуальне місто, куди люди можуть входити за допомогою певних пристроїв.

Інтернет використовується у всіх проявах людського життя. Застосовують його і у філософії:

Використання інформаційних порталів

Використання сайтів наукових установ філософії, філософських організацій, факультетів тощо

Використання Інтернет-проектів, форумів, конференцій, присвячених філософії

Використання електронних бібліотек та каталогів

Використання електронних енциклопедій, словників, довідників.

24. Концепція інформаційного суспільства. Мережеве суспільство. Проблема особи в інформаційному суспільстві.

Інформаційне суспільство - соціологічна та футуристична концепція, яка стверджує, що головним фактором суспільного розвитку є виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Це різновид теорії постіндустріального суспільства.

Послідовники концепції інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого, інформаційного сектора економіки (після господарства, промисловості та економіки послуг). Капітал та праця поступаються місцем інформації та знанню. В інформаційному суспільстві класи заміняються соціально недиференційовними "інформаційними спільнотами" (Е. Масуда). Традиційним громіздким корпораціям Тоффлер протиставляє маленькі економічні форми - індивідуальну діяльність на дому, "електронний котедж". Вони входять в загальну структуру інформаційного суспільства. Висувається проект глобальної електронної цивілізації - на базі синтезу телебачення, комп’ютерної служби та енергетики (Дж. Пелтон). Комп"ютерна революція поступово призводить до заміни традиційного друку електронними книгами, змінює ідеологію, перетворює безробіття на забезпечене дозвілля (Х. Еванс). Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки - кабельна мережа, що забезпечить двосторонній зв"язок громадян з владою. Ця концепція зустріла критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та вчених, що вказують на негативні наслідки комп"ютеризації суспільства.

Поява цифрових мереж створила основу мережевого інформаційного суспільства. Медіалізація суспільства, дигіталізація (я хотів написати це слово =Р) всіх сторін життя, а також швидкий розвиток мережних технологій поклали початок новій парадигмі, що йде слідом за капіталістичною. Тривалість інкубаційного періоду інформаційної парадигми залежить від часу, який необхідний для адаптації людей до інформаційних технологій, які розвиваються дуже інтенсивно.

Термінологія класів мережного суспільства ще не встановилася. Проте умовно його можна поділити так. Вищий клас - нетократія:

Куратори мереж. З одного боку нетократія розділена конкуруючими за ексклюзивні знання мережами, які очолюють куратори, а з іншого боку - об’єднана мережею єдиного кураторіату, що здійснює мережне керування світом.

Етерналісти. Етерналісти формулюють стратегії та знання (філософію суспільства), які потім використовуються кураторами в практичній діяльності.

Нексіалісти. Базуючись на досягненнях етерналістів, вони втілюють внутрішньо- та міжмережеву підприємницьку діяльність в інтересах нетократії.

Нижчий клас, існування якого нетократія заперечує так само, як буржуазія заперечувала існування пролетаріату, є консьюмтаріат - пролетаріат споживачів. До складу цього ж класу фактично потрапляють і капіталісти, зайняті традиційним виробництвом - розподілом.

Проблеми особи

Необхідність по-новому осмислити процес здобуття особистістю своєї ідентичності. Це пов’язано насамперед зі зміною ролі інформації в житті людини. В інформаційному суспільстві відбувається збільшення кількості інформації. При цьому вона розуміється як основний ресурс, джерело суспільних благ, засіб досягнення багатства та процвітання.

Формування, духовне становлення людини проходить уже не в традиційних рамках, коли соціальний статус батьків майже автоматично визначав суспільну та духовну долю кожної людини. В інформаційному суспільстві кожна особа має свободу вибору свого майбутнього. Тому серйозну небезпеку становлять ті культурологічні архетипи (або просто "чуваки"), які не служать розвитку суспільства, сприяють моральному розкладенню, падінню моралі.

Втрата особистістю можливості орієнтуватися у мінливому зовнішньому світі, перенасиченому інформацією, може сформувати потребу у використанні різноманітних засобів втечі від дійсності (cuban honey, afgan honey =)... Наркота, алкоголь), а також призвести до надмірного захоплення віртуальними світами, що знижує здатність взаємодії з навколишнім об’єктивним світом.

Для того, аби уникнути цих проблем, держава мусить:

Розвивати механізми для забезпечення прав та свобод особистості

Розвивати ті культурологічні архетипи, які зберігають зв’язок з історією та культурою людства, але водночас адекватні до змін

Залучати в процес інформатизації якнайширших шарів суспільства

Виробити справедливу міждержавну систему розподілу праці у сфері, що розглядається.