
- •Філософія науки як специфічна академічна дисципліна
- •Філософія та наука: моделі співіснування
- •Наука й інші форми пізнавальної діяльності
- •Наука та псевдонаука: принципи демаркації
- •Неопозитивістська програма у філософії науки
- •Критичний раціоналізм к. Попера
- •Теорія наукових революцій т. Куна
- •І. Лакатош про методологію науково-дослідницьких програм
- •Наука та інші форми людського досвіду.
- •.Епістемологічний анархізм п. Фаєрабенда
- •11. Інтерналізм та екстерналізм в філософії науки
- •12. Різноманіття ідеалів наукової раціональності: діахронний і синхронний аспекти.
- •13. Глобальні наукові революції та зміна історичних типів наукової раціональності
- •15. Класичний тип наукової раціональності
- •16. Некласичний тип наукової раціональності
- •17. Постнекласичний тип наукової раціональності
- •18. 1Нформатика як професія: соціальний статус, етичні та психологічні проблеми.
- •19. Специфіка наукових картин світу: простір і час
- •20. Специфіка наукових картин світу: причинність і детермінізм
- •21. Синергетика та її роль у формуванні сучасної наукової картини світу
- •22. Проблема реальності в інформатиці. Віртуальна реальність.
- •23. Поняття кіберпростору Інтернет і його філософське значення.
- •24. Концепція інформаційного суспільства. Мережеве суспільство. Проблема особи в інформаційному суспільстві.
- •25. Аксіологічні проблеми сучасної науки
- •26. Традиційне та техногенне суспільства
- •27. Сцієнтизм та анти сцієнтизм
- •28. Цінності науки та проблема соціальної відповідальності.
- •29. Науковий та міфологічний хронотопи: порівняльний аналіз
- •31. Нова раціональність як утвердження духовності.
- •32. Об'єктивність та когерентність в історії науки
- •33. Наука і філософія. Наука і мистецтво.
- •34. Повсякденне знання та його роль у формуванні та функціонуванні науки.
- •35. Віра та розум. Віра та критицизм. Віра та знання в науці та псевдонауці. Наука та релігія.
- •37.Основні методи емпіричного дослідження в сучасній науці
- •39.Рівні, форми та структури наукового знання.
- •40.Наукова раціональність і проблема діалогу культур. Роль науки в подоланні сучасних глобальних криз.
21. Синергетика та її роль у формуванні сучасної наукової картини світу
Синергетика - вивчення природних явищ на основі принципу самоорганізації. За Хакеном, синергетика займається вивченням систем, що складаються з величезної кількості частин, компонентів чи підсистем, які складним чином взаємодіють між собою. Взаємодія між такими компонентами знаходиться в стані нестабільності.
Синергетику цікавить питання про те, як саме системи чи їх частини проводять зміни, цілком обумовлені процесами самоорганізації. Парадоксальним здавалося те, що при переході від невпорядкованості до впорядкованості усі системи поводяться схожим чином. Системи, що саморозвиваються, знаходять внутрішні форми адаптації до навколишнього середовища. Умови нерівноваги спричиняють корпоративну поведінку елементів, які в умовах рівноваги поводилися автономно. Синергетичні системи на неорганічному рівні утворюють впорядковані просторові структури. На рівні одноклітинних організмів взаємодіють за допомогою сигналів. На рівні багатоклітинних організмів - багатогранна кооперація. Робота головного мозку - "шедевр кооперації клітин".
Синергетика використовує математичні моделі для опису нелінійних процесів, встановлює, які процеси самоорганізації відбуваються в суспільстві та природі, якого типу нелінійні закони керують цими процесами і за яких умов, встановлює, на яких стадіях еволюції хаос може грати позитивну роль, а коли негативну. Застосування синергетики обмежене:
Вона вивчає лише масові процеси, але не індивідів
Не враховує роль фактора свідомості духовної сфери
Застосовна до вивчення процесів, що детерміновані невеликою кількістю фактів (але при розвитку ця кількість зростає).
Системи, що складають предмет вивчення синергетики, можуть бути різноманітної природи, і вивчатися спеціально різними науками (фізика, хімія, біологія). Але ці науки вивчають системи різними, специфічними для них, способами, що робить результати такого вивчення недоступними для інших наук. Синергетику ж цікавлять загальні закономірності еволюції систем довільної природи. Вона описує цю еволюцію "інтернаціональною" мовою, встановлює ізоморфізм між явищами, описаними різними науками, але такими, що зводяться до спільної моделі. Синергетика - щось типу інтерфейсу між науками, вона дозволяє досягнення однієї науки робити доступними для інших наук. Синергетика - метанаука, що підмічає та вивчає загальний характер закономірностей, які до цього вивчалися різними науками.
Раніше складні системи вивчалися в двох різних аспектах. Перший підхід - розділити систему на частини і вивчати їх окремо, будуючи гіпотези про структуру чи функціонування системи в цілому (редукціонізм). Інший підхід - вивчення системи в цілому, не зважаючи на взаємодію її складових (холізм). Синергетика наводить міст між цими підходами. Вона пропонує підхід проміжного рівня - макроскопічні процеси виникають самі собою, в наслідок самоорганізації частинок на мікроскопічному рівні.
Основна роль синергетики - комунікатор між науками, вона перекладала діалект наук на "високу латинь" міжнаукового спілкування. Оскількі синергетика - міждисциплінарний напрямок, вона мусить бути відкритою, готовою до діалогу. Діалогічність - ще одна риса синергетики. Процес дослідження світу перетворився з добування знеособленої інформації на живий діалог дослідника з природою. При цьому роль дослідника є значною.