Тема 4. Специфіка підготовки видань у видавництві

Мета: ознайомитись з порядком проходження рукопису та методикою його підготовки до випуску; вивчити специфіку роботи молодшого редактора в сучасних умовах

Зміст теми: Особливості опрацювання рукопису на різних етапах редакційно-видавничого процесу. Оформлення редакційного висновку та практичні рекомендації автору. Методика підготовки апарату видання.

Аналіз тематичної структури матеріалу.

Це складна частина роботи, тому що редактор є суб’єктом сприймання. Мета тематичного аналізу: висновок про досконалість тема­тичної організації твору. Структура тематичного аналізу: моделювання тематичної системи й структури твору; фіксація порушень тематичної системи й структури твору; визначення причин, що порушують тематичну систему й структуру твору.

Для тематичною аналізу редактор повинен застосовувати такі методи, які допомагають йому якнайшвидше і якнайточніше екстеріоризувати тематичну будову твору. Уміння застосовува­ти необхідні методи залежно від твору, умов аналізу, уміння поєднувати методи становлять основу для формування методики аналізу тематичної організації твору. Застосування методів і ме­тодики мас бути творчим. Методи, необхідні для тематичного аналізу, повинні моделю­вати реальні процеси сприймання змісту твору, але відрізнятися від справжньої перцептивної діяльності аполітичністю.

Як відомо, нормальне людське сприймання є актом синтетич­ним, з якого ні теоретично, ні практично не виділяються окремі складові сприймання. Реципієнт «отримує» твір цілісно, він ро­зуміє його у єдності всіх рівнів і всіх частин змісту. Але така, синтетична, нормальна, людська перцепція твору завжди зумов­лена зовнішніми факторами, регулюється механізмами цілепокладання й мотивації, через що розуміння твору завжди позначене великою долею суб’єктивізму.

Редактор не повинен піддаватися дії суб’єктивного сприй­мання твору. Його завдання — максимально об’єктивно показа­ти тематичну організацію твору. Через це редакторові доводить­ся цілісний процес сприймання твору перетворювати на окремі акти професіональної, аналітичної перцепції, розкладаючи про­цес сприймання й розуміння твору на їх складові. В результаті певні перцептивні операції перетворюються в підсистеми, які називаються способами, або методами, тематичного аналізу. До таких методів належать метод фразового членування твору, метод пофразового визначення тематичної системи твору, метод тематичного прогнозування (антиципації), метод руб­рикації, метод тематичних зіставлень, метод моделювання тематичної структури.

Аналіз актуальності теми.

Тема не може бути визначеною позаінтерпретацією факторів мовної діяльності, зокрема комунікативної мети. Редактор запитує : «Для чого, навіщо написаний цей матеріал?». Випливають також такі фактори як: ко­мунікативна мета, мотив, смисл, аудиторія, якій адресується матеріал. Мета аналізу: зафіксувати у матеріалі реально або потенційно актуальну тему.

Методи визначення актуальності теми: 1. Метод якісної оцінки теми: інтерпретація головної теми в межах тематичної структури, інтерпретація соціальних ситуацій, в яких був написаний твір та мотиву написання; включення теми у читацький контекст, прогнозування читацьких реакцій; інтерпретація комунікативної мети й смислу. 2. Метод прогнозування читацької реакції.

Особливого значення набуває розмежування аналізу розроб­ки й розкриття теми. Під розробкою теми необхідно розуміти роботу автора, пов’язану зі збором та обробкою фактичного ма­теріалу, його розташуванням у творі, глибиною і спрямуванням осмислення фактичного матеріалу тощо. Розкриття теми пов’язане з подачею розробленої теми читачеві або гляда­чеві/слухачеві. Тема може бути добре розробленою, але погано розкритою (поданою). І навпаки. Редак­тор має володіти методикою аналітичного сприймання твору. Редактор не завжди має змогу прослідкувати, як автор розробляв тему.

Методи аналізу розкриття теми:

1. Метод фактологічного членування: визначення теми і її компонентів, поділ змісту згідно з визначеним рівнем компонентів. 2. Метод зіставлення фактів. 3. Метод ранжування фактів. 4. Метод тлумачення термінів. 5. Метод підрахунку. 6. Метод експлікації логічних зв’язків. 7. Метод індукції змісту. 8. Метод дедукції змісту. 9. Метод семантичного аналізу.10. Метод логічної перспективи і семантичного мовлення. 11. Метод рубрикації. 12. Метод образної інтерпретації тематичної системи.

Основні критерії аналізу при цьому випливають з особливо­стей творення тексту, зокрема соціальної ситуації, мотиваційно-цільової сфери. Тобто основним критерієм оцінювання фактич­ного матеріалу є комунікативно-мовленнєві особливості.

Предмет аналізу: редакторський аналіз розкриття теми авто­ром є аналізом її системно-структурної поняттєвої організації, що включає визначення поняттєвої повноти, обсягу теми, зв’язків між поняттями, що становлять основу теми.

Види інформативності тексту.

Аналізуючи одну з основних текстових категорій – категорію інформативності, — І. Р. Гальперін виділяє такі види текстової інформації:

• змістовно-фактуальну (те, що ми бачимо): завжди виражається вербально. Така інформація повинна бути повною, оперативною, вірогідною. Повнота інформації визначається її обсягом, який повинен бути необхідним і достатнім для прийняття конкретних рішень; її недостатність знижує обґрунтованість таких рішень. Достовірність інформації означає відповідність її дійсності.

• змістовно-концептуальну (відображає ставлення автора): здобувається з усього твору та являє собою творче переосмислення зазначених відносин, фактів, процесів, які відбуваються в суспільстві та представлені письменником у створеному або уявному світі.

• змістовно-підтекстову: виявляє прихований сенс, який здобувається з опису фактів, явищ, подій завдяки здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення, а також завдяки здатності речень у надфразових єдностях додавати певні смисли.

Для підвищення інформативності тексту існують двома способами: інтенсивний і екстенсивний. Інтенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов'язані з процесом згортання інформації з допомогою скорочення обсягу текстового простору за збереження обсягу самої інформації. Згортання інформації дозволяє ту саме думку передати більш економічними мовними засобами. Це досягається підвищенням структурної напруженості тексту. Екстенсивний спосіб підвищує інформативність шляхом збільшення обсягів самої інформації. Застосування її призводить до максимальної деталізації викладу, що дозволяє глибше поринути у сутність явища, розкрити зв'язку й відносини досліджуваного об'єкта з зовнішнім світом. Також важливу роль підвищенні інформаційних і інформативних якостей тексту грають зноски, посилання, системи покажчиків і полів, виділення курсивом, розрядкою тощо. По суті є додаткової інформацією, оскільки пов'язані після запровадження додаткових знаків, проте їх роль не в поясненні раніше сказаного, а забезпеченні цілеспрямованого пошуку потрібної інформації.

Починати опрацювання повідомлення редактор повинен з контролю дотримання саме інформаційних норм. Щодо цих норм основне завдання редагування полягає в тому, щоб: а) повідомити реципієнтам лише нову для них інформацію; б) привести кількість інформації, поданої в повідомленні автором, у відповідність із можливістю реципієнтів її сприйняти; в) повідомити реципієнтам лише цінну для них інформацію; г) скомпресувати інформацію повідомлення.

Норми редагування кількості та новизни інформації.

Норми для номінативної інформації: чим меншою є підготованість реципієнтів до сприймання повідомлень, тим меншу кількість кодувальної та семантичної інформації в номенах слід їм подавати.; кількість інформації в номенах повинна бути такою, щоби реципієнти обраної аудиторії могли її сприйняти; номени, що описують псевдореальність чи ірреальність, несуть менше інформації, ніж ті, що описують реальність.

Норми для сентенційної інформації: чим нижчий кваліфікаційний рівень реципієнтів, тим меншою повинна бути кількість об’єктної, кванторної, градуальної та інтегральної інформації в кожній сентенції повідомлення, і навпаки.

Норми для контекстної інформації: кількість нової контекстної інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції повідомлення повинна постійно зростати; середня кількість нової контекстної інформації в одиниці обсягу повідомлення повинна відповідати цьому показникові, встановленому для обраної реципієнтської аудиторії; у повідомленні кожна сентенція повинна починатися відомою, а закінчуватися — новою контекстною інформацією.

Реципієнтська інформація: кількість нової реципієнтської інформації в повідомленні, призначеному для певної реципієнтської аудиторії, повинна бути більшою нуля; кількість нової реципієнтської інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції повідомлення повинна постійно й рівномірно зростати; ередня кількість нової реципієнтської інформації в кожному уривку повідомлення повинна відповідати цьому показникові, встановленому для обраної реципієнтської аудиторії.

Суспільна інформація: повідомленнях певних видів (публіцистичних, офіційних, наукових) кількість абсолютно нової інформації завжди повинна бути більшою від нуля; середня кількість нової суспільної інформації в уривку повідомлення повинна відповідати цьому показникові для обраної реципієнтської аудиторії.

Норми редагування цінності інформації. У повідомленні цінною називають таку інформацію, завдяки якій реципієнти досягають поставленої перед собою мети, — задовольнити свої емоційні, естетичні чи пізнавальні потреби. Для оцінки інформації за цінністю редактор повинен мати сформульовані не тільки поточні, а й перспективні цілі тих реципієнтських аудиторій, для яких він опрацьовує повідомлення. Наявність у повідомленні інформації, яка може стати корисною не лише в якийсь конкретний момент сприймання, але і в майбутньому, різко піднімає цінність усього повідомлення.

Норми редагування компресованості інформації.

Під час редагування повідомлень іноді виникає потреба скомпресувати інформацію — подати в меншому за обсягом тексті ту саму кількість інфор­мації, подати той самий текст на меншій площі паперу. Для ущільнення інформації використовують шрифти спеціальних гарнітур, які дають змогу зекономити близько 10% площі паперу, а також спеціальні сорти паперу, які мають меншу, ніж звичайно, товщину.

Критерії оцінки композиції.

Критеріями оцінки композиції є гармонійна цілісність і системність. Гармонійна цілісність припускає досконалу організацію літературного матеріалу: логічно правильну послідовність частин, їх пропорційність, узгодженість, підпорядкованість. Системний підхід до оцінки композиції вимагає розгляду твори в якості системного утворення зі своїми підсистемами, компонентами і елементами і відповідними відносинами між ними. У системному утворенні зв'язок між частинами така, що будь-які зміни, що стосуються навіть найменших частин, тягнуть за собою зміни цілого.

Рамочні елементи – це і елементи самого тексту, і газетної або журнальної смуги в цілому. До рамочних елементів (крім деяких жанрів реклами) відносяться заголовки, підзаголовки, вступ, висновки, врізи – виділені графічно абзаци, що резюмують тему. До рамковим елементам смуги видання відносяться рубрики, які називають тему серії матеріалів, що публікуються тривалий час, і виділення, які називають тему одного або декількох матеріалів, а не постійну серію, що займає місце рубрики.

Інформаційні жанри журналістики.

Замітка. Найпростіша форма оперативного повідомлення, в основі якої лежить суспільно значимий факт. Замітка має наступну структуру: заголовок, підзаголовок (наявність підзаголовка залежить від манери подачі інформації у виданні), лід і основну частину (у якій повідомляються подробиці і уточнюються названі в ліді факти). Для написання замітки слід відповісти на 5 основних питань (формула «5w» в англійській журналістиці ): Хто, Що, Де, Коли і Чому. Відповідь на ці запитання дає стислий уявлення про подію. 

Репортаж. Жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця. В основі репортажу лежить використання методу спостереження , і, отже, присутність журналіста на місці дії є обов'язковим. По суті справи, репортаж – це поетапне фіксування автором результатів свого спостереження. Основні ознаки жанру: 1. Наочність (складається з використання «сенсорних деталей»: звуків, фарб, запахів). 2. Динамічність (поетапний розвиток дії, наявність фабули, зав'язки, основної дії, кульмінації та розв'язки). 3. Інформативність (максимальна насиченість деталями: вирази облич, міміка, одяг учасників, а також їх мову і поведінку; крім того, журналіст повинен описати навколишнє оточення). Грамотно написаний репортаж повинен викликати у читача « ефект присутності» і «ефект співучасті».

Звіт виділяється як окремий жанр на підставі предмета відображення. Він являє собою розгорнуте інформаційне повідомлення про подію сфери слухоговорення (конференції, засідання, симпозіуми, семінари, збори), тобто про ту подію , на якому відбувається великий обмін інформацією. У звіті повинні бути викладені основні теми, положення та ідеї доповідей, промов, виступів осіб, які беруть участь в обговоренні. Одна з головних вимог до автора звіту – точність передачі суті висловлювань мовців. Журналіст може використовувати як пряму мову, цитати, непряму мову, так і на основі отриманих з доповіді відомостей написати текст.

Інтерв'ю. Являє собою розмову журналіста з однією людиною або кількома людьми з якого-небудь суспільно значимого приводу. У завдання журналіста, що бере інтерв'ю, входить: 1 ) виявити точку зору співрозмовника з обговорюваного питання; 2 розповісти про співрозмовника, створити його психологічний портрет. Технологія створення інтерв'ю передбачає стадію підготовки, власне розмову і написання тексту.

Бліц-опитування – метою є отримання думок людей різного соціального статусу по одному актуальному питанню.

Некролог. Багато газет публікують такі інформаційні матеріали, які виглядають досить специфічними, хоча на сторінках газет і журналів вони присутні досить часто і, мабуть, з перших днів зародження періодичної преси. Жанрова своєрідність некролога визначається предметом відображення , яким є факт смерті якоїсь людини.

В редакції газети «ХХІ век» частіше використовують жанр замітки, репортажу й інтерв’ю для публікації матеріалів. Ці жанри добре сприймаються реципієнтами, містять в собі вагому інформативність. В редакції немає поділу журналістів й редакторів, які окремо займалися окремим жанром.

Аналітичні жанри журналістики.

Аналітичний звіт – є одним з традиційних жанрів в аналітичній журналістиці і одним з найбільш «старих» жанрів журналістики в цілому. Існуючий довгий час у формі усних повідомлень, доповідей про різних форумах, засіданнях парламентів, зборах і ін.

Аналітична кореспонденція – жанр, предметом якого виступає окремо взята, соціально значуща подія, виклад якої дається журналістом деталізовано.

Аналітичне інтерв'ю – відрізняється від інформаційного своєю метою – це не просто отримання інформації про подію, а виявлення причинно-наслідкових зв'язків даної події , винесення оцінок , прогноз . Роль журналіста в такому інтерв'ю - задати своїми питаннями напрямок аналізу, отримати у співрозмовника розгорнуті відповіді.

Аналітичне опитування – присвячене важливим політичним темам, подій економічного, культурного життя. Тут журналіст повинен сформулювати питання, що передбачає розгорнуту відповідь.

Коментар – міститься реакція на нове явище, активно вимальовуються проблеми, розкриваються взаємозв'язку виявленого предмету.

Соціологічне резюме – короткий виклад підсумків будь-яких соціологічних досліджень. Аналітичний характер такої публікації визначається тим, що журналіст звертається до матеріалів, які самі по собі представляють аналіз дійсності і тим, що журналіст може співвідносити дані різних соціологічних досліджень.

Анкета – пов'язаний з методом збору інформації – анкетуванням, яке дає в розпорядження журналіста, досить складний і різноманітний матеріал, що вимагає упорядкування.

Моніторинг – це тип публікацій, пов'язаних з однойменною виглядом соціологічного дослідження. Моніторинг являє собою «стеження», систематично повторюваний завмер одних і тих параметрів якогось соціального явища.

Рецензія – це жанр, основу якого складає відгук про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики.

Стаття – різноманітні газетні тексти, серед яких розрізняють такі типи: загальнотеоретична стаття, практико-аналітична стаття, науково-популярна стаття, полемічна стаття, передова стаття. Ознаки статті: 1. Виявлення взаємозв'язку різних явищ і, як наслідок, сприяння аудиторії в осягненні цих взаємозв'язків. 2. Використання аналітико-синтетичних операцій: порівняння, оцінки, деталізації, роз'яснення, передбачення, узагальнення. 3. Використання комунікативних операцій: діалогічність, ситуативність. 4. Виявлення та виклад зв'язків, спрямованих у минуле і майбутнє явища. 5. Побудова від простого до складного, від видимого до невидимого, від відомого до невідомого, від безперечного до спірного. Журналістське розслідування – вид, який характеризує планомірне і, як правило, довгострокове дослідження предмета публікації.

Аналітичні жанри є дуже складними у роботі автор й редактора, тому у редакції їх застосовують рідно, адже для якісного матеріалу в аналітичному жанрі потрібні високо професійні навички автора й високий рівень освіченості редактора. Частіше за все у газеті можна побачити статті, соціологічне резюме, коментар й аналітичний звіт.

Художньо-публіцистичні жанри журналістики

Нарис – це художньо-публіцистичний жанр, в якому поєднуються логіко-раціональний і емоційно-образний способи відображення дійсності для вирішення певних аспектів концепції людини або суспільного життя.

Фейлетон – стаття на політичну, суспільну чи наукову тему, легко і живо написана, що поміщається в особливому, для цього призначеному відділі газети.

Памфлет – зазвичай спрямованого проти політичного ладу в цілому або його окремих сторін, проти тієї чи іншої суспільної групи, партії, уряду і т. п., часто через викриття окремих їх представників.

Пародія – предметом пародії можуть бути дії громадських, державних діячів, творча манера артистів, способу мислення, особливості мови, зовнішності відомих особистостей і т.д.

Епіграф – короткий, афористичний художнє узагальнення , перед якімось більш вагомі публікації.

Епітафія – присвячується особистості померлої людини; виступає як нагадування про достоїнства померлої людини , представлених в їх соціальному аспекті .

На жаль, у газеті «ХХІ век» рідко можна зустріти художньо-публіцистичні жанри у чистому виді. Деякі матеріали містять в собі й іронічні, й сатиричні деталі, але від цього матеріал не є художньо-публіцистичним жанром.

Композиційні норми редагування.

Композиційні норми редагування надзвичайно важливі, і, може, навіть важливіші, ніж це традиційно вважають. Вдало вибрана композиція значною мірою забезпечує успіх повідомлення. Основні завдання контролю за дотриманням композиційних норм полягають у тому, щоби виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення і чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти. Моделі композиційної структури: рубрикація; види композиції (діалогова, вкладена, циклічна, ієрархічна, гіпертекстова, архівна, комбінована),.

Логічний аналіз тексту.

Прийоми логічного аналізу тексту. Предмет аналізу: над фразові єдності як сукупність декількох суджень. Завдання редактора: усвідомити, не пропустити кожен випадок логічного зв’язку між поняттями та судженнями і зафіксувати цей зв'язок; перевірити правильність виявлення логічних зв’язків.

Прийоми: 1 група – прийоми виявлення логічних зв’язків (сигнальні): виділення слів, що виражають логічні зв’язки; виділення розділових знаків, що виражаються логічним зв’язком (імпліцит); виявлення логічних зв’язків між поняттями, судженнями, коли зв'язок між ними інформаційне не виражений. 2 група – прийоми перевірки правильності логічних зв’язків: схематизація логічних зв’язків (чітке виділення кожного судження); відновлення пропущених лапок; співвіднесення логічно пов’язаних планок.

Основними законами формальної логіки є: закон тотожності – кожна думка, яка наводиться в даному умовиводі, при повторені повинна мати один і той самий певний стійкий зміст; закон достатньої підстави – будь-яка думка, щоб стати істинною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або самоочевидна; закон протиріччя – не можуть бути одночасно істинними протилежні думки про один і той самий предмет взятий в один і той же час, в одному і тому відношенні. Одна з них обов’язково буде хибною; закон виключеного третього – із двох суперечливих суджень про один і той самий предмет взятий в один і той же час, в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, інше – помилкове, а третього не дано.

Логічні помилки, пов’язані з порушенням законів формальної логіки.

Первинні – власне логічні, помилки порушення чотирьох законів логіки.

1. Порушення закону тотожності: підміна понять, тези (повна підміна, часткова); невизначеність значення поняття; невизначеність або нечіткість теми; зісковзання з теми; смислові провали; невідповідність заголовку чи ілюстрації тексту; розрізнення тотожності; ототожнення не тотожного.

2. Порушення закону протиріччя:явні протиріччя (контактні и дискантні).

3. Порушення закону виключеного третього: помилкова альтернатива; конкретні поняття.

4. Порушення закону достатньої підстави: недостатність підстави; помилки в умовиводах, у посиланнях; невідповідність аргументів висновкам; пороче коло; помилкова аргументація; виведення невиводимого.

Логічні помилки, викликані порушенням мовленнєвих норм: ломана метафора; мовленнєві надмірності та основі плеоназму; логічний скачок (неправильне використання прийменникових конструкцій); розповідний анемізм; амфіболія – двозначність, яка виникає через певне розташування слів або вживання їх у різних сенсах; розширення чи звуження понять.

Задачі редактора при редагуванні фактичної основи тексту: 1. Оцінити роль факту (дійсна, невигадана подія або явище) у розкритті теми. Треба відповісти на питання: на скільки факт є новим; на скільки факт характеризує описуване явище; яке місце аналізований факт займає серед інших фактів у предметно-логічній основі тексту; чи достатньо приведених фактів для того, щоб текст задовольняв інтереси аудиторії; чи не перевантажений текст однорідними даними. 2. прослідкувати за ти, щоб всі приведені факти були істинними, були сформульовані чітко і не двозначними. 3. «Золоті» правила редагування фактичної основи тексту: не знаєш – не пиши; те, що доцільно опусти – опусти, інше перевіряй досконало.

Об’єкти підвищеної уваги редактора у редакції газети «ХХІ век» при редагуванні й оцінці фактичних матеріалів: неаргументовані положення; висловлювання загального плану; загально відомі відомості; історичні події; підписи до ілюстрацій; слова вказівного роду; посилання; цитати; терміни; визначення; цифри, дати, прізвища, ініціали; одиниці виміру.

Методи перевірки фактичного матеріалу: 1. Звіряння факту з авторитетним джерелом (звіряють лише за творами з яких взято; за потреби звернутися до довідкових видань; для перевірки статистичних відомостей треба звертатися до офіційних видань; для встановлення правильності фактів щодо діяльності державних органів, звертаються до офіційних видань). 2. Внутрішньотекстова перевірка (вдумливий, цілеспрямований аналіз контексту, який дозволяє дійти висновку щодо істинності або хибності відомостей). 3. Офіційне підтвердження.

Критерії оцінки фактичного матеріалу: А) Відповідність теми: виділити факти, які є основою твору; створити загальний план твору; перевірити відповідність фактичного матеріалу темі. Б) Достовірність: пошук фактичних помилок процесом осягнення істинності. В) Новизна: суб’єктивно нові факти і об’єктивно нові факти – ступінь новизни залежить від читацької аудиторії. Г) Науковість: рівень науковості твору залежить від засобу вираження і форм представлення фактів. Ґ) Доречність: недоречним є неактуальний факт, використаний без врахування особливості твору і читацької аудиторії. Д)Виразність: акцент уваги читача на різних подіях, явищах. Розрізняють виразність окремих фактів або їх змістову сукупність (блоків).

Причини фактичних помилок. 1. Помилки, пов’язані з роботою автора: навмисне/ненавмисне використання фактів в орієнтації на задану розробку теми в позитивному чи негативному плані; використання слів без урахування їх точних значень; неповна аргументація у зв’язку з тим, що автор орієнтується на свої знання, не враховуючи повною мірою можливості читача; використання помилкового судження у якості істинного; використання в аргументації дрібних незначних фактів, які не відображають сутності явищ; підміна аргументації загальними міркуваннями і фразами, суб’єктивними емоційними висловлюваннями які формально пов’язані з ключовими положеннями; неточні вислови; порушення законів логіки; орієнтація на неавторитетні джерела; фрагментарне використання фактів; порушення мовностилістичних норм. 2. Помилки, пов’язані з редакційною обробкою матеріалу і створенням видавничого оригіналу. Найтиповішими фактичними помилками є написання імен, прізвищ, імен по батькові, написання дат, написання одиниць виміру, географічних назв. Такі помилки частіше залишаються невиправленими через неуважність коректора й редактора.

Якісні ознаки різновидів тексту створюються і проявом в тексті особистісних особливостей стилю автора. Авторська індивідуальність виявляється в інтерпретує планах тексту, у його мовностилістичному оформленні. Природно, ця проблема актуальна і важлива для текстів нестандартного мовного та композиційного оформлення, текстів з більшою часткою емоційно-експресивних елементів. Авторська індивідуальність максимально відчутна в художніх текстах, як на рівні прояви авторської свідомості, його морально-етичних критеріїв, так і на рівні літературної форми. Ці положення можна віднести й до мови автора, так, можна додати, що при роботі з авторським оригіналом, треба враховувати вікову категорію автора, його місце проживання чи місце народження, соціальне становище, сімейний стан. При оцінці мови й стилю автора важливо пам’ятати норми літературної мови, сучасні течії в літературі, враховувати вікову категорію читачів і співвідносити тему й ідею твору з його стилістикою.

Лінгвістичні норми редагування.

Особливо важливим у роботі редакції газети «ХХІ век» є дотримання лінгвістичних норм, адже правильність написання тексту, його якість з точки зору лінгвістики – буде говорити й про рівень видання, про професіоналізм редакторського складу газети. Нині чинним є четвертий український правопис, на основі якого розроблено орфографічний словник, також у редакції використовують російський правопис й російські словники. Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей, так само треба поступати з написанням імен російською, але шукати слів у російських словниках. Написання прізвищ теж контролюється довідниками. Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику «Адміністративно-територіальний устрій». В українській мові слова складаються з однієї-п’яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова). В українській мові існують явища паралелізму в таких граматичних категоріях, як рід, число, час, особа та спосіб дії. Стосовно засобів словотвору редактор повинен контролювати: 1) стилістичну при­належність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем.

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта. Для контролю термінів використовують ті ж методи, що й для контролю слів, — когнітивні. Використовують і той самий критерій точності для оцінки відповідності значення терміна у повідомленні його значенню в термінологічному словнику. Крім того, для контролю новоутворених термінів використовують також положеннєві методи. Термін — це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Особливу увагу варто приділяти побудові речень. Ці правила можна знайти в українському правописі. Типовими лінгвістичними помилками є неправильне написання власних імен, зміна закінчень, неузгоджені словосполучення й речення.

Стилістичні норми редагування.

Важливою складовою, навіть основою якісного матеріалу є стилістична норма – усталена й суспільно усвідомлювана функція (функції) мовної одиниці.

Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов’язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці: добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові; вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою; комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтак­сичними моделями; дотримуються вимог певного стилю мови.

Типовими стилістичними помилками частіше всього є порушення єдиного стилю при написанні тексту, використання слів з одного стилю в іншому, порушення норм в обраному стилістичному викладі.

Редакторський висновок.

Після опрацювання матеріалу необхідно зробити редакторський висновок, який розкриє всі позитивні й негативні сторони тексту, аргументує зауваження, комплексно розкриє текст, буде містити наявність констатаційну частину, наявність критики та прикладів з авторського оригіналу із посиланнями на сторінки. Редакторський висновок — створений редактором офіційний видавничий документ, який є результатом ретельного аналізу авторського рукопису і містить максимально об'єктивну характеристику позитивних та негативних рис твору, а також рекомендації видавцеві щодо доцільності подальшої роботи над рукописом. Висновок робить безпосередньо редактор після ретельного аналізу запропонованого автором твору. Мета редакторського висновку — максимально об'єктивне судження щодо якості авторського твору, ступеня його готовності до публікації, оцінка і критика текстових одиниць (від невеликих до найбільших) та вичерпні рекомендації щодо його покращення. Адекватний редакторський висновок потребує високого рівня професіоналізму редактора, абстрагування від особистих уподобань на користь об'єктивної оцінки твору щодо якості писемного мовлення автора, правильності структури твору та його актуальності для потенційної цільової аудиторії. Редактор повинен, не ображаючи почуття гідності автора, надати йому рекомендації щодо необхідних правок або відмовити у публікації та пояснити причину відмови, якщо це передбачено правилам видавництва.

Схема висновку: тематико-типологічний аналіз — спочатку редактор визначає актуальність теми твору, її адаптованість до потенційної цільової аудиторії, доцільність видання такого типу на книжковому ринку, суспільну значимість твору. Спеціально для цього вдаються до маркетингових досліджень і визначають ступінь наповнення того сегменту ринку, до якого належатиме видання. Визначається також ступінь розробленості теми автором і конкурентоспроможність книги порівняно з вже існуючими тематично близькими виданнями. Аналіз композиції та рубрикації твору — редактор досліджує текст на предмет його смислових, логічних та змістових зв'язків — чи дотримана єдність часу та простору, єдність сюжету, послідовність викладу подій та структурних елементів твору. Предметно-інформаційний аналіз — оцінка якості фактичного матеріалу на повноту, доцільність, достовірність, співвідношення нових та вже відомих читачеві фактів. Мовностилістичний аналіз — в першу чергу редактор перевіряє відповідність мовного наповнення твору інтелектуальному та культурному рівню його цільової аудиторії. Прослідковує також стилістичну виваженість тексту, визначає його основні мовні та стилістичні вади, а також відзначає «типові» помилки та хиби конкретного автора. Аналіз художньо-технічного оформлення та апарату видання — з'ясовується, чи якісно дібрані ілюстрації, чи відповідає художнє оформлення книги потребам потенційних читачів, чи створив автор зручний апарат видання.

Складові апарату видання.

Апарат видання — це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як у середині країни, так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку.

Елементи службової частини на початкових сторінках:

Титул (титульний аркуш) — це початковий аркуш видання, на якому розміщується частина основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати (титулувати) видання, відрізнити його від усіх інших. За кількістю сторінок і змістовим наповненням титул буває: одинарний, подвійний, розгорнений, розворотний. Титульний аркуш складається:

• надзаголовкові дані –це елемент вихідних відомостей, які вміщують у верхній частині титульного аркуша над прізвищем автора і назвою видання. У цих даних міститься така інформація: назва організації, від імені якої випускається видання; назва серії (підсерії), до складу яких входить видання.

• відомості про авторів . Автор — особа, яка створила художній, науковий, мистецький чи інший твір. Автор – це одна людина, ім’я якої розміщується у центрі титульної сторінки над заголовком. Прізвища лише трьох авторів можна зазначати на титулі (обкладинці). Якщо більше авторів то повний перелік усіх авторів із зазначенням внеску кожного в написання конкретних розділів, параграфів чи сторінок, подається на звороті титулу.

• назва видання –одне або кілька слів, які передають зміст видання, графічно виділені на титульному аркуші (обкладинці). Розрізняють основну (перша серед інших), альтернативну (друга назва твору, приєднана до першої за допомогою слів "або", "тобто"), складну назви видання (назва твору, яка складається або з двох рівноцінних за значенням окремих речень, або заголовка і підзаголовка). Назва видання має чітко відповідати тій, яка затверджена в договорі з автором і проанонсована в рекламних проспектах. І автор, і видавець зацікавлені в тому, щоб вона була короткою,цікавою, інтригуючою, оригінальною. Виняток становлять лише навчальні видання, назви яких мають відповідати назвам нормативних чи факультативних дисциплін, що вивчаються в навчальних закладах.

• підзаголовкові дані – це елемент вихідних відомостей, які вміщують на титульному аркуші під назвою видання і над вихідними даними (відомості про вид видання, читацька адреса, літературний жанр, наявність грифа видання, ім'я укладача, відомості про мову оригіналу та ім'я перекладача, відомості про загальну кількість томів багатотомного видання та порядковий номер тому , відомості про місце і дату проведення заходу).

• вихідні дані – це елемент вихідних відомостей, які повідомляють про місце, назву видавництва чи ім'я видавця та рік випуску видання. Їх уміщують у нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша. Назва видавництва, видавничої організації чи видавця, незалежно від їх організаційноправової форми, подається так, як зазначено в посвідченні, виданому державним реєстраційним органом. Якщо книгу випускають у філії якогось видавництва, на початку зазначається назва самого видавництва, а після — назва його філії або відділення.

На звороті титулу видання розміщують такі елементи вихідних відомостей: шифр зберігання видання, макет анотованої каталожної картки, анотацію, міжнародні стандартні номери видань, знак охорони авторського права.

Авантитул — це перша сторінка видання, в якому є розгорнутий титул. У

виданнях, що друкуються в оправі ця сторінка, лівий край якої приклеєний до форзаца, є малопомітною. Є такі варіанти текстового або графічного наповнення авантитулу: повтор деяких даних з титульної сторінки; логотип видавництва; назва серії; пов'язана зі змістом видання цитата із зазначенням автора; посвята.

Елементи службової частини на прикінцевих сторінках:

На прикінцевих сторінках розміщують надвипускні та випускні дані, а також штрих-кодову позначку Міжнародної асоціації товарної нумерації.

Надвипускні дані – це частина вихідних відомостей, які повторюють дещо в іншій формі найважливішу редакційно-видавничу інформацію про конкретне видання, — повну назву, повну форму імені автора (авторів) чи упорядника, вид видання за цільовим призначенням, імена учасників редакційно-видавничого процесу за найголовнішими функціональними обов'язками: художнього, технічного редактора, художника, оператора комп'ютерного складання, верстальника, коректора. Тут же повідомляється про мову видання, якщо воно здійснене недержавною мовою. Надвипускні дані розміщуються у верхній половині прикінцевої сторінки видання.

Випускні дані – це частина вихідних відомостей, у яких подається виробничо-поліграфічна характеристика видання. Випускні дані повинні містити: формат паперу та частку аркуша; наклад (тираж); обсяг видання в умовних друкованих аркушах; номер замовлення виготівника видавничої продукції; назву та місцезнаходження видавця; відомості про видачу видавцю свідоцтва про внесення до Державного реєстру України видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (далі — Державний реєстр); назву та місцезнаходження виготівника видавничої продукції, а також відомості про його внесення до Державного реєстру.

Редакторська етика.

У видавничій практиці використовують цілу низку етичних норм редагування (найширше — в пресі, телебаченні та радіомовленні, обмеженіше — у книговидавничій справі).

Етичні норми прийняті як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Кілька етичних норм практично в усіх країнах зведено до рангу юридичних і зафіксовано в законодавчих актах: норми щодо образи, наклепу та прихованої реклами. Більшість етичних норм, не зведених до рангу юридичних, як правило, прийнята спілками журналістів різних країн.

Загальний принцип етичних норм встановлює: автор повинен так подати своє повідомлення, щоби воно завдавало якнайменшої шкоди всім сторонам. Дамо перелік цих норм, укладений на основі кількох кодексів журналістської етики. Повідомлення повинно бути об’єктивним, тобто висвітлювати не лише позицію більшості, а й позицію меншості. У повідомленні не можна вказувати ім’я джерела інформації, коли джерело передало її за умови нерозголошення його імені (в багатьох країнах така етична норма зведена до рангу юридичної).

Для текстових процесорів це означає, що однозначні виправлення слід вносити відразу ж в авторський оригінал, а творчі — у вигляді коментарів, які в будь-який момент можна видалити, не змінюючи авторського тексту.

Якщо в повідомленні про певну особу є негативна інформація, треба зв’язатися з нею і попросити її прокоментувати написане. Коментар цієї особи варто додати до повідомлення, що позитивно вплине на його репрезентативність (повноту).

У повідомленні слід уникати:втручання в приватне життя людей, які не є ДВП; в інших випадках воно або дозволене, або дозволене за погодженням із керівництвом ЗМІ; «чоловічої» зверхності в мові; неумисних образ людей із певними вадами.

Слова, які не слід використовувати у ЗМІ: алкоголік; аморальний; атеїст; банкрот; бігаміст; бордель; брехун; вбивця, кіллер; гангстер; гвалтівник; гей; гомосексуаліст; дегенерат; дім розпусти; домагання; донощик; дурень; душевнохворий; збоченець; звідник, злодій; злочинець; зрадник; інтимний; інформатор; казнокрад; клятвовідступник; комуніст; коханець (-ка); кровозмішання, інцест; лицемір; нацист, фашист; негідник, мерзотник, падлюка; некомпетентний; обман; п’яний, п’яниця; параноїк; плагіат; подружня зрада; позашлюбний; позашлюбні відносини; похітливий; прелюбодійник; проститутка; психічно хворий; рецидивіст; розлучений (-на); садист; СНІД-інфікований; спекулянт; спокусник; спроба суїциду; сутенер; фашист; шантаж; шантажист; шизофренік; янкі тощо.

Отже, ознайомившись з редакцією газети «ХХІ век» була проведена робота з газетними шпальтами, здійснено виправлення помилок у текстах, проведено редакторське опрацювання текстів.

ОХОРОНА ПРАЦІ