Практичне заняття 1. Вхідний контроль знань студентів та вивчення суті та особистості людини

1. Вхідний контроль знань студентів з базових дисциплін.

2. Людина як особливий елемент соціуму.

3. Особистість людини та її суть.

Питання для самоперевірки знань

1. Яка роль людини в природі?

2. Що служить істотною основою людини?

3. У чому виявляється природа людини?

4. Як з’явилася мова людини?

5. У чому полягає суперечність природи людини?

6. Чому людину називають соціальною істотою?

7. Назвіть основні властивості суті людини.

8. Перерахуйте основні чинники, що впливають на формування особистих якостей людини.

Література: 1, с. 7–15.

Тема 2. Природа і суть потреб людини Методичні поради до вивчення теми

Людське життя є безперервним ланцюгом постійно змінюючих один одного станів, які можуть повторюватися, але ніколи не спів­падати. Кожний з цих станів, як правило, супроводжується відчуттям браку яких-небудь предметів або умов для нормальної життєдіяль­ності індивіда. Спочатку дане відчуття носить абстрактний і неви­значений характер, оскільки причина такого стану неясна. Але, у міру свого посилення, воно конкретизується і поступово виясняється, що саме необхідно людині для її життєдіяльності. Цей усвідомлюваний стан браку яких-небудь предметів, явищ, умов і відносин, що пере­живається, прийнятий визначати терміном «потреба».

Сучасна наука стверджує, що в основі поведінки людей лежать їх потреби, що становлять внутрішній механізм, початковий пункт всіх їхніх дій і вчинків. Представники різних наукових напрямів справед­ливо розглядають потреби як фундаментальні властивості особи, що мають тенденцію визначати спрямованість її життєдіяльності. За вабленнями, бажаннями, прагненнями людини, за культурою її відчуттів і багатством емоцій завжди стоять відповідні потреби; отже, щоб зрозуміти людину, потрібно пізнати природу її потреб.

Проблема людських потреб привертала увагу мислителів старо­вини. Одним з перших своє розуміння потреб (бажань) людини запро­понував старогрецький філософ Епикур, розділивши їх на розумні і безрозсудні. Згідно з його ученням головною метою життя всіх живих істот є отримання задоволення в результаті задоволення потреб. Але не всі потреби людини підлягають задоволенню, оскільки не всі задоволення для людини однаково цінні. Задоволенню підлягають, перш за все, розумні потреби, з яких найбільше задоволення дають дружба і пізнання світу.

Принципово іншу точку зору на природу потреб розробили софісти, які вперше в історії науки вивчення людини, проголосили головним предметом її проблеми, інтереси і потреби. Вони вважали, що всі предмети, події і світ у цілому слід розглядати залежно від їх значення для життя людини. Людське життя повинно протікати, погодившись не із законами природи, а з урахуванням потреб і інте­ресів людини. Софісти учили сучасників відстоювати власні інтереси і задовольняти свої потреби у всіх життєвих обставинах і ситуаціях.

Абсолютно протилежну позицію в оцінці ролі потреб у житті людей займали кініки, погляди яких ґрунтувалися на демонстративній неповазі до законів, звичаїв і цінностей суспільства, прагненні жити незалежно від навколишнього світу. Така установка одержала назву автаркія, яка по відношенню до потреб виявилася в прагненні не залежати від них і в житті обмежуватися тільки найнеобхіднішим набором благ. З погляду кініків підлягають задоволенню тільки найне­обхідніші, потреби, без яких людина може загинути.

Близьку до кініків точку зору займали представники іншого учення – стоїцизму, які вважали єдино розумним світоглядом спокійну і мудру покірність долі. До дійсних цінностей життя вони відносили здоров’я, силу і витривалість, що визначають основні потреби людини. Розкіш і багатство вони оголошували даремними і закликали задовольняти тільки найнеобхідніші потреби. Але, на відміну від софістів і кініків, стоїки бачили призначення життя людини в активній суспільній діяль­ності, а тому вищими людськими потребами вважали турботу про благо держави і громадян, захист від вторгнення іноземців.

Проте найбільш глибоку концепцію потреб людини в античній науці розробив Аристотель, який розглядав людину як соціальну істоту, яка інстинктивно прагне до сумісного співжиття і політичного спілкування. На його думку, людину відрізняє від тварин здібність до інтелектуального і етичного життя, тому вона може розрізняти добро і зло, справедливість і несправедливість. Найголовнішою потребою людини Аристотель вважав потребу в спілкуванні із собі подібними, завдяки чому можливе довершене життя, що припускає довершену людину, яка відрізняється різноманіттям і гармонією своєї потреб. Кожна потреба повинна бути помірною і не досягати крайності в своєму прояві.

У цілому можна зробити висновок, що старогрецькі філософи зуміли визначити основні напрями вивчення людських потреб; вони намагалися дати їм теоретичне осмислення, але до їх наукового аналізу піднятися не змогли.

Пануюче положення християнської релігії і її світогляду в епоху Середньовіччя привело до створення християнської концепції людини і його потреб. З погляду християнства, природа людини дуалістична: у ньому одночасно співіснують грішне тілесне і піднесене духовне начала. Будучи спочатку істотою гріховною, людина повинна прагну­ти до порятунку своєї душі і досконалості, розвиваючи в собі духов­ний початок. Головними її потребами можуть бути тільки строге до­тримання церковних норм поведінки, відмова від збагачення, створен­ня добрих справ та ін. Потреби такого роду визнаються церквою розумними, оскільки ведуть людину до праведного життя.

Християнство прагнуло розвинути у віруючих здібність до само­оцінки своєї поведінки, що повинно було сприяти відмові від бажань і вчинків, засуджуваних церквою. Люди, що подавили в собі гріховні бажання і потреби, оголошувалися праведниками і святими, тобто найбільш досконалими. Таким чином, релігійна ідеологія розглядала точне дотримання релігійних догматів як першу життєву потребу, якій повинні бути підпорядковані всі інші потреби.

У епоху Відродження відбувся корінний переворот у поглядах на людину та її потреби. Новий гуманістичний світогляд став розглядати людину як центр Всесвіту, який прагне проявити свої здібності і задовольняти все свої потреби. Гуманізм розкріпачив людські потреби і стимулював виникнення нових форм і способів їх задоволення.