Модуль і. Потреби людини та їх історичний розвиток Розділ 1. Людина, природа та соціум

Тема 1. Людина як бісоціальний феномен

Методичні поради до вивчення теми

У житті сучасної людини найбільш істотну роль відіграє соціальна сторона його життя, в якому процес еволюції носить переважно соці­альний характер. У соціальній еволюції роль природного відбору згладжується соціальними інститутами, що впливають за допомогою політичних, економічних і соціальних змін на стан здоров’я людини, її виживання тощо. Не викликає сумнівів, що біологічна еволюція зумови­ла соціальну, але остання сьогодні контролює і регулює біологічні процеси. Сучасні біологи і антропологи стверджують, що процес біологічної еволюції людини як вигляду припинився з часу утворення виду Ноmо sapies.

Біосоціальна природа людини найочевидніше виявляється в про­цесі індивідуального розвитку кожного індивіда. Тут також склалося декілька наукових підходів. Так, наприклад, панбіологізм абсолютизує біологічний чинник, відводячи йому вирішальну роль в розвитку людини. Пансоціологізм ґрунтується на переконанні, що всі люди народжуються з однаковими генетичним завдатками, а головну роль в розвитку їх здібностей відіграють виховання і освіта, тобто, чин­ники соціальні.

Панбіологізм виходить з переконання, що властивості людини, як і інших живих істот, в основному детерміновані його генотипом. Кожна людина є носієм індивідуального набору генів і тим самим генетично унікальна. Але прихильники даного напряму вважають, що статура, зростання, маса, колір шкіри, очей і волосся, навіть розумові здібності тощо. успадковуються від батьків. При цьому вони пояснюють, що генетично успадковуються не самі ці якості, а лише їх завдатки, які здатні виявлятися більшою чи меншою мірою залежно від умов природного або соціального середовища.

Для розуміння даної точки зору велике значення мають такі поняття, як генотип і фенотип. Генотип – це сукупність генів даного організму, локалізована в хромосомах клітки, яку організм одержує від своїх батьків.

Фенотип – це сукупність всіх властивостей і ознак організму, що сформувалися в процесі його індивідуального розвитку. Фенотип визначається взаємодією організму і середовища, в якому протікає його розвиток. На відміну від генотипу, він змінюється впродовж всього життя організму.

Людина з’явилася на Землі в результаті тривалої еволюції, тварин­ної морфології її предків, що супроводжувалася зміною, появою прямо­хождения, звільненням верхніх кінцівок, розвитком мовного апарату, що в сукупності спричинило розвиток головного мозку. Відповідно, на певному етапі антропогенез в поєднанні з вдалими мутаціями, трудовою діяльністю, спілкуванням і духовністю, що формується, спрямував біологічний розвиток у бік соціальної еволюції, внаслідок чого і сформувалася людина як біосоціальна істота.

Вирішальна роль соціального чинника в житті сучасних людей не веде до зникнення природного початку в людині. Під впливом соціаль­них умов життя біологічне в значній мірі «олюднилося». Це означає, що біологічні структури і функції людського організму виявляють загальні властивості з вищими тваринами, але при цьому в них містять­ся нові властивості, що сформувалися в результаті соціокультурної діяльності людини. У цьому співвідношенні перевага людини перед тваринами полягає в тому, що її життєдіяльність знаходиться під контролем свідомості і волі. Біологічне в людині – це не тільки те, що генетично зближує людину з тваринними предками, але і те нове, чим він відрізняється від тварини.

Останніми роками під впливом досягнень молекулярної і загальної генетики стали виникати різного роду концепції, що пропонують методи поліпшення біологічних якостей людини. Прихильники однієї з концепцій ставлять завдання удосконалити все людство, а інші – лише створити касту геніїв, здатних управляти своїми «неповноцін­ними» родичами. Основними методами для цього пропонуються генетична інженерія, придушення мутацій, звільнення від комплексу генів, успадкованих від тварин, та ін.

Сама постановка питання про можливість втручання в механізм спадковості людини з метою зміни його генетичної структури знаме­нує новий підхід до дослідження організму людини, відкриває можли­вість лікування різного роду спадкових хвороб і захист від шкідливого впливу на організм зовнішнього середовища. Проте супротивники даної концепції указують на неприпустимість втручання в спадковість людини, виступають проти перетворення людства в експериментальне стадо і вирощування нової породи людей шляхом селекції.

Людина є складною біосоціальною структурою, що охоплює широ­ку гамму чинників життєдіяльності людини. У цій гаммі біологічний і соціальний чинники – найбільш стійкі і важливі компоненти, оскільки вони визначають структуру людини як цілісної системи. Взагалі спів­відношення біологічного і соціального слід розуміти не як послідовне розміщення, а як супідрядність, і усередині нього соціальне зберігає домінуючу роль, оскільки саме сукупність соціально значущих якос­тей утворює особу людини.