35. Право і мораль.

І право, і мораль є засобами соціального регулювання. Їх норми (як правові норми, так і моральні) є соціальними, існують в реальній поведінці людей, протидіють свавіллю. Проте, вони мають різне походження і функції, що зумовлює чіткі відмінності між ними:

Право	Мораль
1. Існує лише в соціально неоднорідному суспільстві, в рамках якого вникає держава	Існує як в держаному, так і в додержавному суспільстві
2. Регулює лише найважливіші суспільні відносини	Регулює і такі відносини, які здебільшого не регулюються правом (наприклад, дружба, кохання)
3. Має, як правило, письмовий характер і існує в офіційній формі	Існує в основному в усній формі, а в разі письмового закріплення не має документальної форми
4. Поширюється на громадян держави та осіб, які перебувають на її території	Поширюється на групу, яка дотримується саме цих моральних норм
5. Має обов'язковий характер	Виконується лише у випадку авторитетності норми для суб'єктів
6. Приймається, як правило, у рамках спеціальної процедури, що закріплюється нормативно	Закріплюється у суспільстві у довільному порядку
7. Реалізується за допомогою спеціальних органів держави	Гарантується суспільством у цілому, а не окремими його структурами
8. Порушення має наслідком застосування юридичної відповідальності	Порушення має наслідком застосування засобів громадського впливу, які не мають офіційно-примусового характеру

36. Право і звичай.

Звичаї прийнято визначати як стійкі і досить поширені в певній сфері правила поведінки, які в результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичкою, звичаєм, соблюдаемыми добровільно. Звички - потужний засіб формування менталітету особистості. Звичаї встановлюють доцільні межі здійснення різних вчинків. Тому в ролі звичаїв можуть виступати і виробничі навички, і релігійні обряди, і цивільні свята. У звичаї закріплюється не тільки правило поведінки, але і послідовність здійснення певних вчинків. Звичаї передаються з покоління в покоління, багато з них живуть століттями і тисячоліттями, освячені заповітами предків. Чимало з них носять релігійний або напіврелігійний характер (наприклад, дотримання поста). Подібні соціальні стереотипи є у всіх народів, вони можуть бути різними в різних шарах одного і того ж суспільства, в різних етносів, національних груп. Це найдавніша форма соціальної регуляції. Дотримання деяких звичаїв (обрядів, ритуалів, церемоній) є для індивіда не менш імперативною вимогою, ніж виконання законодавчих приписів, бо тут, як правило, відчувається жорсткий тиск громадської думки, пересудів і поговору оточуючих; страх зазнати осуду з боку знайомих, друзів, колег; небажання опинитися в становищі людини, яка не поважає загальноприйняті норми поведінки (гостинність, добросусідство, повагу до старших; присутність на похороні, вираз співчуття рідним і близьким покійного, традиція відзначати різні радісні події, неофіційні свята, дні народження, пристрій весілля, новосіль і т.д.). В юридичній науці всі діючі в суспільстві норми поділяються на правові (звичайне право) і неправові, або загальногромадянські. Правові звичаї тому і називаються правовими, що вони отримують відображення в праві, ним охороняються, захищаються, набуваючи тим самим юридичну силу. Одні з них прямо закріплюються в законі, інші лише маються на увазі, треті логічно випливають з тих чи інших правових норм. Найчастіше вони просто згадуються, що означає, що ними можна керуватися. Але у всіх випадках правові звичаї повинні перебувати в межах правового поля, в сфері правового регулювання, а не за їх межами. І звичайно, вони не можуть суперечити чинному законодавству. Правові звичаї покликані сприяти правореализационному процесу, доповнювати і збагачувати механізм юридичного опосередкування різноманітних суспільних відносин. Правовий звичай є одним з джерел (форм) права. Однією з основних форм санкціонування звичаю виступає судове рішення. Досить судам почати систематично застосовувати ту чи іншу норму звичайного права, щоб вона перетворилася в санкціонований звичай. За певних історичних умовах, сама юридична практика може призвести до утворення своєрідних судових звичаїв, з часом склалася, наприклад, в систему англійського права - common law. Наступною формою державного санкціонування звичаю є відсилання до нього в законі. У сучасний період це найпоширеніший вид надання норми державно-правового характеру. Дуже важливо, що при такій санкції звичай перетворюється в елемент національного права, не втрачаючи при цьому характер звичаю.