1. Походження праваЗа теологічною теорією(Аквінський,Марітен)право створено Богом і дароване людині через пророка. виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість. Аквінський підкреслював,що світ заснований на ієрархії форм. Підпорядкування існує і в системі законів -природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньовіччя, оскільки право є божественним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Теорія природного права (Конфуцій,Арістотель,Цицерон,Гоббс)природне право на відміну від позитивного виникає як закон доброчесності.Воно належить людині від народження,будь-які закони потребують гарантій і люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Історична школа (Гюго,Савіньї,Пухта) право виникає спонтанно,як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність-заключна стадія утворення права, законо­давці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Психологічна теорія (Петражицький,Тард) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них-потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей. Л. Петражицький зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права і переживання інтуїтивного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право-абсолютне, а позитивне-відносне.

Марксистська теорія (Маркс,Енгельс) спиралася на історико-матеріалістичне вчення про сусп. і суспільний розв.. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло для примирення родів і регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства.

2. Основні концепції право розуміння.право розглядають, як правило, в 3 аспектах:- загальнообов’язкові норми,діяльність судових та інших юридичних установ;- особливо важке соціальне утворення, таке ж як держава, мистецтво, мораль;- явище світобудови порядку – одне з проявів життя людей.

3. Функції права-основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставамиЗа сферою правового впливу розрізняють такі функції:економічна-регулювання економічних відносин;політична-регулювання політичних відносин;ідеологічна-формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;екологічна- регулювання відносин природокористування;культурна-виховна-регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:нормативно-регулююча-регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;інформаційна-доведення до відома змісту державної волі;комунікативна-сприяння організації правовідносин між їх учасниками;орієнтаційна-визначення ціннісних критеріїв поведінки;виховна-вплив на формування світогляду та правосвідомості;захисна-охорона соціальних цінностей від посягань на них.За характером впливу:статична-закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;динамічна-сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;установча-первинне заснування певних соціальних інститутів;інтегративна-системоутворюючий вплив на суспільні відносини;охоронна-охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;запобіжна-запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою, на яку поширюються функції права:загальноправова;міжгалузева;галузева; правовий інститут;норма права.

4. Принципи права-аксиоматичні поняття, на яких будується і функціонує правова система.Загальні принципи права:Принцип свободи-право виступає як міра свободи-політичної, економічної, ідеологічної;Принцип справедливості-право виступає як міра справедливості;Принцип рівності-це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;Принцип гуманізму -це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;Принцип демократизму -означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;Принцип законності-виражається у вимогах а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами-громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

5. Поняття і ознаки норми праваНо́рма пра́ва-загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.Загальні ознаки норм праваПравило поведінки регулятивного характеру-норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.Загальнообов'язкове правило поведінки -норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.Правило поведінки загального характеру-норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата-неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування .Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру - норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність , яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших-забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку-норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу-держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

6. Структура правової нормиСтруктура правової норми – це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов’язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю».Структури у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов’язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».З позиції філософії структура – це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об’єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв’язана із системою. Характеристика об’єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних суб’єктів в реальному суспільному житті є:1.норми-дозволяння;2.норми-приписи (зобов’язування);3.норми-заборони.В теорії права є дві різні концепції структури норми: двоелементна та триелементна.

7. Закони як джерела права, їх види. Законотворчий процесЗако́н-нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм); прийнятий в особливому порядку законодавчим органом (наприклад, парламентом), або безпосередньо народом. Є різні підходи до класифікації законів: За місцем чи виконуваними функціями у системі законодавства:Конституція (кодифікована і некодифікована);Конституційні закони;Кодифіковані закони (кодекси); За строком дії закони поділяють на:постійні; тимчасові;надзвичайні.Законодавчий процес-це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій-самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

8. Поняття правотворчості, їх відмінності від законотворчостіПравотворчість-це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства, пов'язана із встановленням,скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів.Головне призначення правотворчості -встановлення нових правових норм. Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницькихвищих органів держави або народу у передбачених законом випадках.Законотворчість-важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законівПравотворчість-один з важливих напрямків функціонування громадянського суспільства і держави, одна з правових форм («оболонок») їх діяльності, її слід відрізняти від право-творення.Правотворчість починається тоді, коли прийнято державне рішення про підготовку проекту нормативно-правового акта, скажімо, закону. Головною відмінністю правотворчості від правотворення є те, що творчість права здійснюється державними органами або з їх санкції, дозволу.

9. Інститут права.Інститу́т пра́ва-система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Інститути права-необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ.Інститути права за сферою поширення (або за складом):галузеві (інститут спадкування);міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні пра¬вопорушення, інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю:регулятивні (інститут міни);охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:матеріальні (інститут підряду);процесуальні (інститут порушення кримінальної справи).

10. Англо-американський тип правової системи.-сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі судового прецеденту (що випробував незначний вплив римського і канонічного права, більшою мірою - місцевих звичаїв), що домінує серед інших юридичних джерел права. Правові системи цього типу ще називають системами загального права ,або "судейського права" Загальні ознаки англо-американського типу правових систем:1)виник в Англії;потім колонії Великої Британії; нині: Ірландія, США, Канада, Австралія;2)право поділяється на загальне право і право справедливості ;статутне 3) основним джерелом права є судовий прецедент;4)обов'язкові судові прецеденти створюються вищими судовими інстанціями;5) судові прецеденти мають казуїстичний характер;6) статутам за формально-юридичним змістом надана вища юридична сила7) використовуються конституційні звичаї (конституційні угоди) і правові доктрини як джерела права;8) відсутній поділ права на приватне і публічне та суворий поділ права за галузями;9) відсутній дуалізм права - поділ на цивільне і торговельне (комерційне);10)процесуальне право домінує над матеріальним;11)проводиться консолідація судових прецедентів і законів;12) досконалою є процесуальна техніка (система доказів) та самобутньою, автохтонною - юридична термінологія.

11. Романо-германський тип правової системи-сукупність національних правових систем, які мають загальні закономірності розвитку і подібні ознаки, що склалися на основі давньоримського цивільного права і його пристосування (у поєднанні з канонічним правом, доктринальним правом університетів і місцевих норм-звичаїв) до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.Ознаки романо-германського типу (сім'ї) правових систем;1)виник у континентальній Європі; поширився на Центральну і Південну Америку;2) розвинувся на основі рецепції давньоримського цивільного права, його ідей, принципів та інститутів..Істотний внесок здійснило канонічне середньовічне право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних;3) основним джерелом права є нормативно-правовий акт;4) нормативно-правові акти супідрядні один одному за юридичною силою;5) поширеною є кодифікація нормативно-правових актів - ця ознака дає підставу називати правові системи цієї сім'ї кодифікованими.6) право має систему з чіткою структурою: публічне і приватне, їх галузі, підгалузі, норми права;7) існує дуалізм права - наявність цивільного і торговельного права як відносно самостійних галузей за своєю природою, розвитком і практичною реалізацією;8) матеріальне право домінує над процесуальним;9) досконалою є юридична техніка, уніфікована термінологія, запозичена переважно з римського права.

12. Поняття правовідносин,їх ознаки, види та склад-врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.Ознаки правовідносин:Суспільні відносини, які виникають тільки між людьми та їх об'єднаннями і безпосередньо пов'язані з їх діяльністю та поведінкою.Ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони проходять крізь свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські цінності і суспільні пріоритети.Виступають юридичним виразом економічних, політичних, сімейних та інших відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті.Виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються.Охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які є в суспільстві.Види правовідносин:Відносні-в яких реалізація суб'єктивних прав однієї особи можлива лише через виконання обов'язків іншою особою.Абсолютні-засновані на можливості безпосереднього використання суб'єктом своїх суб'єктивних прав без втручання інших суб'єктів у сферу його діяльності.За предметом правового регулювання поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та інЗа функціональним призначенням:Регулятивні правовідносини витікають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини.Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом вчинення суб'єктами правопорушень.Матеріально-правові правовідносини виникають на основі норм матеріального права, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку.Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони є похідними, вторинними від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відносини.За часом дії розрізняють:Довгострокові правовідносини тривають певний час, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт.Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізка і припиняться одразу після виконання учасниками своїх прав і обов'язків.Зміст-це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту-спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності.

13. Поняття і ознаки правозастосування-владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.Ознаки правозастосування:здійснюється органами чи посадовими особами, які наділені функціями державної влади;має індивідуальний характернаправлене на встановлення конкретних юридичних наслідків-суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності;реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах;завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

14. Способи тлумачення норм права - сукупність однорідних прийомів та засобів, за допомогою яких установлюється зміст юридичних норм, об'єктивованих у нормативно-правових приписах відповідних джерел права.Основні способи тлумачення норм права:1. Граматичний - з'ясування змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання. 2. Систематичний - з'ясування змісту норми права встановленням її системних юридичних зв'язків з іншими нормами, її місця та ролі у системі права. 3. Телеологічний - з'ясування змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки. 4. Історико-політичний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; виявлення політичних цілей і завдань, закладених законодавцем. 5. Функціональний - з'ясування змісту норм права на основі аналізу конкретних обставин, умов, в яких функціонує норма права. 6. Логічний - з'ясування змісту норми права на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки.7. Спеціально-юридичний - з'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.Виділення логічного і спеціально-юридичного способів (прийомів) тлумачення не є обов'язковим, оскільки в усіх означених способах використовуються закони логіки,а тлумачення юриста не може бути інакшим, ніж спеціально-юридичним, бо становить внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора, без якої не відбудуться інші способи тлумачення.

15. Поняття і ознаки акта застосування норм права.А́кт застосува́ння пра́ва-це правовий акт компетентного органу або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб.Ознаки Правозастосовні акти мають ряд особливостей.Вони видаються компетентними органами чи посадовими особами. З цього випливає державно-владний характер актів застосування права. Проте державно-владні повноваження часто здійснюють недержавні організації, наприклад, органи та посадові особи місцевого самоврядування.Акти застосування права строго індивідуальні, тобто адресовані поіменно конкретним особам. Цим вони відрізняються від нормативних актів, які мають загальний характер.Такі акти спрямовані на реалізацію вимог юридичних норм, бо конкретизують загальні розпорядження норм права стосовно конкретних ситуацій та осіб, офіційно фіксують їх суб'єктивні права, обов'язки або ступінь юридичної відповідальності, тобто виконують функцію індивідуального регулювання.Реалізація актів застосування права забезпечується державним примусом. При цьому акт застосування права-це документ, який є безпосередньою підставою для застосування державних примусових заходів.Позиція Київського апеляційного адміністративного суду: «Сам по собі той факт, що конкретний акт зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, не свідчить про його нормативно-правовий характер, оскільки будь-який акт, як нормативно-правовий, так і акт індивідуальної дії, є джерелом прав та обов'язків і, відповідно, зачіпає права, свободи й законні інтереси особи, групи осіб або невизначеного кола осіб»

16. Поняття і структура юридичної практики.Юриди́чна пра́ктика-сукупність юридично значущих дій, діяльність, що здійснюється суб'єктами юридичної діяльності, та має результатом правові наслідки.Під структурою розуміють сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх вимірах.Враховуючи, що юридична практика є різновидом суспільної практики, її структуру можна визначити як сукупність складових елементів, що взаємопов'язані один з одним, і разом забезпечують цілісність юридичної практики як правового явища, збереження її соціальних і правових властивостей та виконання цією практикою суспільних функцій.Відповідно складовими елементами структури юридичної практики є суб'єкт, його потреби, визначені цілі, сформовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий суспільний чи особистий результат.

17. Механізм правового регулювання, його елементи і стадії

Механізм правового регулювання-процес переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, здійснюваний суб'єктами правового регулювання за допомогою системи правових засобів, способів і форм з метою задоволення публічних і приватних інтересів учасників суспільних відносин, забезпечення правопорядку.Стадії механізму правового регулювання-етапи переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. Кількість і зміст стадій залежить від задіяних структурних елементів та послідовності їх залучення до правового регулювання. Стадії можна поділити на обов'язкові і факультативні.Цей поділ є умовним і відображає прояв впливу права на суспільні відносини на різних рівнях його реалізації.Обов'язкові стадії:перша стадія (механізм нормотворчості) починається з правової регламентації суспільних відносин. На цій стадії в різних правових формах визначається зміст і формується нормативно-правова база механізму правового регулювання;друга стадія (механізм дії правових норм у формі правовідносин) - настає з виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків у разі вступу суб'єктів права у правовідносини. Необхідною умовою цієї стадії є юридичний факт з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків. Забезпечується деталізація і конкретизація загальних моделей відносин, викладених у юридичних нормах; третя стадія (механізм безпосередньої правореалізації)-реалізація суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків.Вона є завершальною, якщо вступ у правовідносини відбувався за бажанням і волею їх учасників (укладення договору.Факультативні стадії:Стадія застосування норм права виникає у разі, якщо:а)правозастосовна діяльність виступає забезпечувальним чинником реалізації юридичних прав і обов'язків учасниками правовідносин);б)вступ у правовідносини чинився на основі правозастосовного акта, поза волею та бажанням учасників;в)є необхідність застосування санкції правової норми, покладання юридичної відповідальності2.Стадія тлумачення норм права іноді виявляється на першій обов'язковій стадії, коли "стартує" механізм правового регулювання і виникає потреба ввести в дію правові норми разом із залученням актів тлумачення норм права (інтерпретаційних актів). Зазвичай стадія тлумачення норм права виявляється у процесі застосування норм права.Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:1)принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження,об'єктивовані в нормативно-правових актах;2)правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації;3)акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків;4)акти застосування норм права.

24. Правовий статус особи, його структура і види.

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

Структура правового статусу особи

1. правосуб'єктність;

2. права, свободи, обов'язки, законні інтереси;

3. юридична відповідальність;

4. гарантії правового статусу.

	ВИДИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ
ЗАГАЛЬНИЙ: сукупність усіх суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків особи у пев­ному суспільстві (наприклад, право­вий статус особи, закріплений в Кон­ституції України)			СПЕЦІАЛЬНИЙ: сукупність суб'єк­тивних прав та юри­дичних обов'язків окремих категорій суб'єктів (наприклад, правовий статус сту­дентів, військово­службовців, пенсіо­нерів)			ІНДИВІДУАЛЬНИЙ: сукупність суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків конкретної особи в певний час та в певному місці, зумовлений віком, статтю, сімейним станом, професійними та іншими характеристиками