17. Поняття трудових правовідносин та підстави їх виникнення.

Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини

• з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці

• та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

Види:

1. Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або, як їх ще прийнято називати, індивідуально-трудові,  тобто це — правовідносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем

2. Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах). Ці правовідносини, які існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин, вирізняються суб'єктним складом та підставами виникнення.

3. Окрему групу у структурі трудових правовідносин становлять правовідносини навчання і перекваліфікації на виробництві.

4. Ще одним видом трудових правовідносин є правовідносини, що виникають з приводу розгляду трудових спорів.

Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення та припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти, передбачені чинним законодавством України.

До основних підстав виникнення трудових правовідносин належать:

1. ук­ладення трудового договору;

2. адміністративно-пра­вовий акт (призначення на посаду, затвердження, розподіл молодих фахівців тощо);

3. факт обрання на відповідну посаду (за конкурсом, депутатом тощо)-,

4. факт погодження з відповідними особами.

На­приклад, лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх замінюють, можливі трудові правовідносини з не­повнолітніми громадянами віком 15 чи 14 років, тому Це складна процедура виникнення трудових правовідносин. Відповідно до ст. 24 КЗпП України фактом наявності трудових правовідносин є також допуск працівника до роботи незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу.

18. Суб’єкти трудових правовідносин

Характерною ознакою трудових правовідносин є наявність досить широкого кола суб’єктів.

Відповідно до поділу трудових правовідносин на індивідуальні та колективні всіх суб’єктів також можна поділити на відповідні групи:

а) суб’єкти індивідуальних трудових правовідносин:

• найманий працівник

• роботодавець

б) суб’єкти колективних трудових правовідносин

• окремий роботодавець

• організації та об’єднання роботодавців

• трудові колективи

• професійні спілки

• виборні органи професійних спілок

• інші представники працівників

• органи державної влади, місцевого самоврядування

• Національна служба посередництва і примирення

Працівники як суб’єкти трудових правовідносин.

Працівник набуває статусу суб’єкта трудових правовідносин з моменту укладення трудового договору. Як сторона трудових правовідносин працівник володіє трудовою правосуб’єктністю.

Оскільки всі учасники правовідносин є правоздатними від народження, трудова правосуб’єктність визначається настанням трудової дієздатності при досягненні певного, визначеного законом віку.

Правовий статус неповнолітніх у цілому прирівнюється до правового статусу повнолітніх, крім того, законодавством передбачено для них низку гарантій: право на скорочений робочий час, більш тривалу відпустку у зручний для них час, їм можуть бути знижені норми виробітку тощо.

Роботодавці як суб’єкти трудових правовідносин.

В науці трудового права називаються такі основні ознаки правосуб’єктності роботодавців:

1. а) можливість приймати на роботу і звільняти працівників;

2. б) майнова самостійність роботодавця;

3. в) здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Роботодавці поділяються на такі види:

1. роботодавці – юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб: всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян;

2. роботодавці – державні органи: міністерства, державні комітети, суди, прокуратура тощо;

3. роботодавці – фізичні особи: які використовують найманих працівників для власного обслуговування та обслуговування членів своєї сім’ї та які використовують найману працю з метою отримання прибутку (підприємці, адвокати, приватні нотаріуси тощо).