13. Єдність та диференціація у правовому регулюванні трудових відносин.

Однією з особливостей трудового права є застосування принципу єдності й диференціації в правовому регулюванні праці.

Відповідно норми трудового права поділяються на дві групи:

3. загальні норми, які поширюються на всіх працівників;

4. спеціальні норми, які поширюються на окремі категорії працівників (неповнолітніх; жінок; інвалідів; працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами тощо).

У співвідношенні загальних і спеціальних норм виражається єдність і диференціація трудового права.

• Принцип єдності виявляється в загальних нормах,

• а диференціація - в спеціальних.

Загальні норми обов'язкові для всіх власників або уповноважених ними органів, їх може бути змінено тільки в бік поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством.

Спеціальні норми конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють вилучення із загальних норм.

Диференціація правового регулювання праці за категоріями працівників проводиться різними правовими способами:

• шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень стосовно тільки певної групи працівників в КЗпП України є окремі глави "Праця жінок", "Праця молоді",

• прийняття особливих нормативно-правових актів, що розповсюджуються тільки на ту або іншу категорію працівників - постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. №648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах";

Диференціація виявляється у

• встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників

• регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці

• додаткових підстав припинення трудового договору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідальності та в інших особливостях.

Важливим є питання про критерії диференціації.

Диференціація - це шлях або до пільг, або до обмежень, тому дуже важливо визначити її об'єктивні критерії.

В.І. Прокопенко називає такі критерії:

• відношення працівника до майна підприємства, установи, організації;

• національна приналежність засобів виробництва (майно підприємства);

• приналежність підприємства до державної форми власності;

• суспільна значущість трудової функції, що виконується працівником;

• особливі природні географічні та геологічні умови;

• умови підвищеного ризику для здоров'я;

• тривалість строку дії трудового договору (тимчасова чи сезонна робота);

• можливість укладення контракту, коли це передбачено законом;

• соціально-демографічні критерії

Диференціацію правового регулювання праці потрібно відрізняти від дискримінації працівників. У чинному КЗпП України не вказується на заборону дискримінації, тобто сам термін не вживається. Однак у ч. 2 ст. 22 КЗпП міститься дуже важлива норма, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в професійній спілці або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. У той же час ч. 2 ст. 16 КЗпП Російської Федерації прямо вказує, що потрібно розуміти під дискримінацією і забороняє її.

14. Поняття та класифікація суб’єктів трудового права.

Суб'єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, які можуть мати трудові права та обов'язки, а також реалізовувати їх.

Для того щоб стати суб'єктом трудового права, особа повинна володіти трудовою правосуб'єктністю, тобто трудовою правоздатністю та трудовою дієздатністю.

У трудовому праві працівник володіє єдиною правосуб'єктністю в повному обсязі - з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках - з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

В основному, суб'єкти трудового права поділяються на два види:

• фізичні особи

• юридичні особи

Іноземці згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» також мають право займатися трудовою діяльністю в Україні. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають трудові права і обов’язки нарівні з громадянами України. Для інших категорій іноземних громадян для працевлаштування в Україні потрібен дозвіл.

Риси:

Фізичні особи можуть бути суб'єктами трудового права лише

• з досягненням встановленого законом віку

• чи за наявності певної професійної підготовки (це стосується лікарів, водіїв тощо) чи складного юридичного факту (для виборних працівників, працівників, котрі призначаються або затверджуються на відповідну посаду).

Особливими рисами юридичних осіб як суб'єктів трудового права є такі:

• організаційна єдність;

• відокремленість майна;

• наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися;

• самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору.

До суб'єктів трудового права належать:

• працівники (робітники і службовці);

• роботодавці (підприємства, установи, організації будь-якої форми власності і фізичні особи);

• трудові колективи;

• професійні спілки;

• окремі постійно діючі чи тимчасово діючі органи (примирна комісія, трудовий арбітраж органи Нагляду і контролю за додержанням норм з охорони праці й трудового законодавства).

Усі названі суб'єкти трудового права мають певний правовий статус (правове положення), визначений трудовим законодавством:

1. наявність трудової правосуб'єктності;

2. визначеність основних прав і обов'язків;

3. юридичні гарантії трудових прав і обов'язків;

4. відповідальність у разі порушення трудових обов'язків. Головними суб'єктами трудового права є працівники (робітники та службовці). Вони мають практично однакові трудові права та обов'язки. Винятком є лише три категорії працівників: жінки, неповнолітні та працівники з пониженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці). Тому, їх правовий статус відображає підвищені гарантії права на працю, правового захисту їх організму від шкідливих факторів, пов'язаних з виробництвом (забороні застосування їх праці на шкідливих, важких і підземних роботах), збільшення часу відпочинку та інше.