3. Роль учителів, учених, письменників у створенні шкільного підручника

Створення шкільного підручника передбачає виконання функцій найрізноманітнішого характеру, тому найкращих наслідків можна досягти, коли цю роботу виконуватиме не одна людина, а колектив, що складається з різних фахівців.

Авторські колективи діючих підручників укомплектовані в основному за цим принципом: до кожного з них входить методист-літературознавець (їх може бути й два-три) та вчитель-практик, який працює в школі або працю­вав у недалекому минулому. Художник хоч і не вважається членом автор­ського колективу, але він цілком відповідає за художнє оформлення певної навчальної книги, а його прізвище зазначене в реквізиті.

В останні роки утвердилася думка, що в авторський колектив доцільно включати й письменників.

Практика переконливо доводить, що вчителі, літературознавці, письмен­ники зможуть успішно працювати над створенням підручника лише тоді, коли матимуть належну підготовку. Вони, як і їхні співавтори-методисти, мають добре розбиратися в літературознавстві, його найновіших досягнен­нях; знати психологію дітей шкільного віку й особливо своїх "адресатів", які вони є і чим живуть в дійсності; навчальний процес; педагогіку (зокрема теорію шкільного підручника і практику його створення); методику літера­тури (оволодіння окремою методикою і вміння написати хороший підручник, якого вимагає від нас поточний момент - органічно зв'язані); бути достатньо ознайомленими з програмами та методиками шкільних предметів гуманітар­ного циклу, а також надбаннями суміжних з літературою мистецтв і основами мистецтвознавства.

■ Участь учителів

У переважній більшості авторських колективів з давніх часів беруть участь учителі. Одні з них працювали в школі під час роботи над підручником (Є.М.Кучеренко, В.І.Цимбалюк, В.В.Фещак і т.д.), інші, ставши методистами, мали багаторічний педагогічний стаж (Т.Ф.Бугайко, Ф.Ф.Бугайко, П.Г.Мо-ренець, Н.Й.Волошина та ін.). Взяти безпосередню участь у роботі автор­ських колективів може невелика кількість досвідчених, талановитих учителів. Значно більше коло словесників залучається до перевірки матеріалів май­бутніх навчальних книг у процесі їх творення. Наприклад, перевірку мате­ріалів хрестоматій з української літератури для 5-6 класів протягом чоти­рьох років проводили близько п'ятдесяти вчителів під керівництвом авторів. Чимале значення мають і так звані "закриті" рецензії словесників на рукописи навчальних книг.

Коли експериментальний підручник набуває чинності стабільного, вчи­телі можуть подавати авторам велику допомогу у подальшому удосконален­ні його. У рецензіях, надрукованих у педагогічній та громадсько-політичній пресі, у виступах на конференціях і нарадах, а також під час безпосередніх контактів з авторами (в листах, співбесідах) учителі висловлюють свої спостереження над роботою учнів з підручником, відмічають, що в ньому занадто важке чи легке (а тому нецікаве) для школярів, вказують на похибки і неточності в дидактичному матеріалі, недосконалості методичного апарату, неякісність окремих ілюстрацій тощо. Нерідко вчителі-практики дають дуже корисні поради, висловлюють слушні побажання. Практичний досвід, набутий учителями в роботі з підручником, невичерпне джерело дорогоцінної інформації, тільки автори уміли б її зібрати і належним чином використати. На думку К.Д.Ушинського, "критика підручника повинна заохочуватися, тому що вона становить єдиний засіб мати хороший підручник".¹

■ Роль учнів у створенні підручника

Слід сказати й про роль учнів у створенні підручників. Найперше - це робота експериментальних класів, в яких проводиться перевірка матеріалів майбутніх навчальних книг. Практика свідчить, що коли школярі зацікав­ляться такою перевіркою, вони проймаються почуттям великої відповідаль­ності, громадського обов'язку, а тому сумлінно виконують доручену їм робо­ту, нерідко висловлюють цінні думки, стаючи дуже добрими помічниками авторів. Зацікавити учнів "експериментаторів" можна лише тоді, коли ма­теріал, що перевіряється, вимагає роботи думки, спостережливості, винахід­ливості, а також коли містить щось принципово нове у порівнянні з старим підручником. Збуджена на початку роботи, зацікавленість учнів не буде послаблюватися, коли вони переконаються, що на їхні думки автори зважають, з їхніми зауваженнями рахуються, що виконувана ними робота принесе користь не лише авторам, а й у майбутньому тим школярам, які вчитимуться за новим підручником, створеним на основі матеріалів, у пере­вірці котрих вони брали участь. Авторам діючих підручників належить тримати контакти не лише з учителями, а й з учнями: бувати на уроках для того, щоб спостерігати, як працюють учні за їхнім підручником, яка робота за ним здійснюється; проводити анкетування школярів та бесіди - класні, групові, індивідуальні - про якості підручника. Цим шляхом можна зібрати таку цінну інформацію, яку не здобути жодним іншим способом. Звичайно, наукового аналізу підручників школярі, навіть випускники, дати не можуть, проте їхню думку про ці книги авторам знати необхідно.

■ Участь літературознавців

Вчені-літературознавці часом стають авторами чи співавторами шкільних підручників (О.І.Білецький, І.І.Пільгук, Є.П.Кирилюк, І.О.Дзеверін, В.І.Панченко, Г.Д.Клочек, Ю.І.Ковалів та ін., проте частіше вони виступають як рецензенти експериментальних або діючих навчальних книг. Зауваження та рекомендації науковців мають, як правило, фаховий характер: вияв­ляються помилки й неточності методологічних і літературознавчих положень фактів, дат, біографічних відомостей, аналізу та оцінки творів і под. виправлення яких сприяє піднесенню наукового рівня підручників.

Добираючи матеріал для майбутнього підручника, їх автори постійно звертаються до наукових праць літературознавців, черпаючи з них біогра­фічні відомості, використовуючи огляди розвитку словесного мистецтва в певний історичний період, критичні аналізи творів, що вивчаються за шкільною програмою, оцінки їх тлумачення теоретико-літературних понять і ін. Ця наукова інформація піддається педагогічній обробці: добираються ті відомості, які зрозумілі учням і потрібні їм для повнішого осягнення художніх творів та явищ літературного процесу. Дібрані відомості викладаються в підручниках у доступній школярам формі, супроводжуються запитаннями, завданнями, вправами, які допомагають свідомо засвоїти нові знання, закріпити їх у пам'яті, виробити вміння практично користуватися ними.

■ Участь письменників

Основним у шкільному курсі літератури (отже, й у підручниках) є ви­вчення високоідейних, художньо досконалих творів, написаних талановитими митцями минулих епох і сучасності. Учні цінують навчальну книгу найперше за вміщені (або розглянуті) в них твори. Чим вище ідейно-естетичні якості цих творів, тим більше вона подобається школярам. Крім того, нерідко хрестоматії відкриваються нарисом-звертанням до учнів, узятим із творів письменників (Ю.Яновський - для 7 класу) або спеціально написаними (О.Іва-ненко, Д.Білоус - для 5 класу, П.Воронько - для 6-го). У бесіді з письмен­никами про їхні твори, що вивчаються в школі, автори підручників можуть довідатися про історію написання цих творів, прототипи, добір життєвого матеріалу, використаного митцем тощо. Подібні відомості автори беруть з виступів, доповідей, автобіографій, листів, спогадів і т.д. Велике значення мають рецензії письменників на експериментальні та діючі підручники.

Досвід створення шкільних підручників з літератури вчить, що їх автори повинні завжди працювати в тісному контакті з учителями, учнями, літера­турознавцями та письменниками, що убезпечить від методологічних, фахо­вих, методичних помилок і прорахунків, сприятиме піднесенню наукового рівня і педагогічних якостей цих навчальних книг.

4. Прогнозування підручника з літератури для школи майбутнього ■ Підручники для середніх класів

Щоб не відстати від розвитку літературознавства, педагогіки та мето­дики, повною мірою задовольняти зростаючі потреби життя, підручник з літератури повинен періодично оновлюватися й удосконалюватися як у доборі художніх творів для текстуального вивчення, так і опрацюванні мето­дичного апарату. Інакше він зістаріється і з керівного документа в навчанні та вихованні перетвориться на їх гальмо. Однак самого оновлення й удо­сконалення діючого підручника часом буває замало, - на якомусь етапі роз­витку школи виникає необхідність міняти сам тип навчальної книги для певних класів. Це обумовлюється як потребами суспільства, держави, так і зростаючими рівнем розвитку та пізнавальними можливостями учнів, що обумовлено одержанням дітьми все більшої кількості різноманітної інфор­мації з багатьох джерел (книги, газети, радіо, телебачення, поїздки в інші міста й країни тощо).

Побудований за тематико-хронологічним принципом нині діючий жанр підручника-хрестоматії для 5-6 класів, що склався протягом довгого часу й значно оновлений в останнє десятиріччя, очевидно, він відповідає психо-розумовим особливостям молодших підлітків, їх пізнавальним можливостям та читацьким інтересам. Звичайно, процес удосконалення продовжуватиме­ться: деякі твори сучасної літератури будуть замінені на більш цікаві; збага­титься родова й жанрова різноманітність - у 6 класі вивчатиметься, можливо, ще не написаний драматичній твір, у 5 - цікаві байки тощо, досконалішим стане методичний апарат, цікавішими й повнішими біографічні нариси, причому вони можуть бути і в підручнику для 5 класу; теоретико-літературні статті поповняться деякими новими відомостями, доступними майбутнім молодшим підліткам.

Радикальних змін має зазнати підручник з української літератури для 7 класу. Цього вимагає та обставина, що методологічні засади, характер зміс­ту й структура української та світової літератур як шкільних предметів тотожні, що відбито й у програмах, а тому підручники з цих предметів за жанровими особливостями, характером змісту й структурою теж мають бути однаковими, чого зараз немає. У підручнику для 7 класу не потрібно вміщати статті-розбори, в яких у готовому вигляді подаються аналізи творів, що вивчаються текстуально: у семикласників уміння проникати в глибини ідейно-художнього змісту твору тільки-но складаються, а тому вивчення статей літературно-критичного характеру гальмує формування в учнів умінь самостійно аналізувати твори, приводить до поверхового засвоєння знань, заважає успішному розвитку культури читання. Звичайно, й тут потрібні удосконалення: доцільно ввести більше уривків з художньо-публіцис­тичних та науково-популярних праць (монографій, статей, спогадів, листів тощо), в яких розкривається історія написання кожного з виучуваних творів, розповідається про їх долю, вплив на читачів, суспільно-політичне значення тощо. Запитання й завдання до цього матеріалу мають бути спрямовані на те, щоб учні могли опрацювати його перший раз колективно, а пізніше - й самостійно і до здобутих знань приєднати відомості, одержані в процесі читання й аналізу за запитаннями до художнього тексту, внаслідок чого в школярів складеться достатньо повне й конкретне уявлення про виучуваний твір; вплив його на юних читачів буде значно сильніший і плідніший.

У підручнику для 7 класу, на наш погляд, статті-розбори потрібні, але не до всіх творів, а лише до складних для учнів, причому аналіз їх викладати не у вигляді готових положень, а в пояснюючо-розмірковуючій формі, разом з тим розкривати й прийоми літературного аналізу, вчити розбиратися в творі самостійно. Можливі й перехідні форми від науково-публіцистичного матеріалу до літературно-критичних статей.

■ Підручники для старших класів

За традицією підручники з літератури для старших класів створюються за зразками ВЗО, а тому вони не відповідають специфіці нашого предмета й літературній підготовці школярів, внаслідок чого не створюють належних умов для здійснення повною мірою освітніх, розвиваючих, виховних функцій цієї шкільної дисципліни. Щоб з успіхом виконувати свої функції, підручник має бути не лише джерелом певної наукової інформації, а й робочою книгою, яка навчає школярів умінню вести спостереження над художнім твором, проникати в глибини його змісту, бачити засоби й прийоми творення образів усіх видів, що допомагатиме осягти мистецьку майстерність письменника. При цьому слід створювати умови для зростання ступеню самостійної діяль­ності учнів.

У хрестоматіях або підручниках мають бути запитання й завдання, які мобілізують і скерують роботу школярів під час самостійного аналізу худож­ніх творів у потрібному напрямку. Певну допомогу подаватиме учням й художньо-публіцистичний (уривки з мемуарів, щоденників, автобіографій, листів тощо) та літературознавчий матеріал (фрагменти монографій, літе­ратурних портретів, критичних статей і под.). Це привчатиме старшокласни­ків працювати за декількома джерелами і здобуті відомості зводити в одне цілісне знання про виучуваний твір. Потрібний також відповідний інструк­таж, який допоможе проаналізувати твір в єдності змісту й форми. Аналіз складних для учнів творів подавати в підручнику потрібно, але й тут слід лишати деякий простір для самостійної роботи школярів, що допоможе уник­нути шаблону. Так, у підручнику доцільно викладати розгорнені характерис­тики найскладніших і найважливіших образів-персонажів, другорядні учні охарактеризують самостійно, керуючись запитаннями й завданнями, вико­ристовуючи відповідний науково-публіцистичний матеріал. Доцільно пропо­нувати в підручнику також посильні учням завдання: виявити особливості композиції аналізованого твору; розкрити роль пейзажів у розгортанні подій і створенні характерів; обґрунтувати певне викладене в навчальній книзі літературознавче положення, самостійно дібравши з художнього тексту відповідний матеріал; проаналізувати мовні особливості найбільш характер­ного з цього погляду уривка й на основі здобутих даних визначити деякі особливості мовного стилю письменника; зіставити визначений компонент, сторону виучуваного твору з відповідними компонентами, сторонами інших, вже відомих школярам творів того ж автора чи інших, і виявити закономір­ність літературного процесу певного періоду; виходячи з уже набутих знань про літературні роди й види, визначити рід і жанр виучуваного твору; з'ясу­вати, яким творчим методом користувався письменник, пишучи свій твір, довести свою думку тощо. Звичайно, створення такого підручника, який би був і джерелом знань і робочою книгою, яка б не тільки навчала, а й ство­рювала належні умови для формування практичних умінь і навичок, вимагає великої експериментально-дослідницької роботи, а також перегляду ряду положень методики літератури, зокрема теорії шкільного підручника. Крім того, ця велика й складна робота може бути успішно виконана лише зусил­лями науковців-методистів та учителів-практиків не окремої якоїсь області, а всієї країни.

Поліпшуватимуться навчальні книги й у поліграфічному відношенні: обкладинки матимуть поліетиленове покриття, ілюстрації кольорові; чіткість друку, кращий ґатунок паперу, міцніше зшиття збільшать строк викорис­тання книг на два-три роки проти сучасних.