Особливості просторової диференціації і фізико - географічні обл.

1)Особливості просторової диференціації Азії.

Великі розміри, складність і різноманіття рельєфу, вплив океану, розташування в усіх кліматичних поясах зумовлює досить складну просторову картину Азії. Вона полягає у наступному: 1)на обширних внутрішньо материкових рівнинах і плоскогір’ях Пн. Азії, що відкриті до океану протікає поступова зміна температури і зволоження з пн. на пд. Водночас в цьому напрямку змінюються і біокомпоненти природи. Тут яскраво виражена зональність географічної оболонки; 2)на великих територія у внутрішніх частинах материка (Центральна Азія) що місцями закриті горами від зовнішнього світу переважають арідні умови. Тут незалежно від широтного положення панують пустинні ландшафти без різко виражених зональних відмінностей; 3)більша частина Зх. Азії лежить в умовах субтропічного клімату і за ландшафтами є безпосереднім продовженням Європейського і американського середземноморя . У напрямку із зх. на сх. середземноморські ознаки поступово зникають, змінюються азіатськими. Пд. окраїни Азії (Аравія) входять у тропічну зону і за ландшафтами нагадують пустинну територію Пн. Африки; 4) Сх. приокеанська частина материка, моря, острови Тихого океану мають значні відмінності у походженні, у структурі материкової і острівної частин, але вони об’єднані мусонною циркуляцією атмосфери. Тут просторова диференціація природи залежить від кліматичних умов; 5)для пд. і пд. сх. частина Азії та прилеглих островів найбільше значення має положення в низьких широтах та процеси мусонної циркуляції екваторіальних мас. Головна роль диференціації природи належить як зміні клімату так і рельєфу, який змінює розподіл опадів і грунтово-рослинний покрив.

Фізико-географічне районування

В Азії виділяють такі крупні регіони, рангу субконтинентів, які у свою чергу поділяються на ряд фізико-географічних країн.

І) Пн. Азія. Це регіон що ототожнюється із Сибіром. Її поверхня поступово піднімається із зх. на сх., а з іншого боку має нахил на пн. до океану. Усі ріки впадають у Пн. льодовитий океан. У тектонічному відношенні цей субконтинент неоднорідний. Є докембрійські, байкальські, герцинські структури. В рельєфі наявні рівнини і гірські хребти. Регіон характеризується суворим кліматом, континентальністю яка зростає із зх. на сх. Тут формується найбільший у світі зимовий Сибірський антициклон. Панує вічна мерзлота. Через суворість клімату тут на зміну арктичним пустиням приходить найбільший у світі пояс тундри. На більшій частині панує світло хвойна тайга. Тут геозони змінюються від арктичних пустинь до степів на пд. В межах Пн. Азії виділяються наступні фізико-географічні країни: 1) Арктична острівна. 2) Зх. Сибір. Охоплює Зх. Сибірську низовину. 3) Середній Сибір – це плоскогір’я на докембрійській основі. 4) Пн.-Сх. Сибір з контрастним рельєфом мезозойської складчастості і новітніми тектонічними рухами. 5) гори Пд. Сибіру виникли у протерозойський і давньопалеозойський час, які у неогені на початку антропогену омолодилися.

ІІ) Сх. Азія тягнеться від Чукотки до пн.-сх Китаю з прилеглими островами. Єдність території зумовлена розташуванням на узбережжі Тихого океану із мусонною циркуляцією. Тектонічному відношенні регіон неоднорідний. Тут є докембрійські, мезозойські структури. Окремі ділянки знаходяться в межах сучасної геосинкліналі. На Курильській, Камчатській і японській частинах наявний вулканізм. Пн. частина гірська пд. сх. – рівнинна. Значна з пн.сх. на пд. зх. зумовлює зміни клімату від субполярного на пн.. до субекваторіального на пд.. Змінюються з пн.. на пд. грунти та рослинність. Сх. Азія багата на реліктові види органічного світу. У межах Сх. Азії виділяються наступні фізико-географічні країни:1) Пн. Тихоокеанська - з мусоноподібним і морським холодним кліматом. Значне поширення тундрових ландшафтів. На природні умови впливають суворий клімат пн.. сх. Сибіру і холодні моря (Чукотське, Охотське). 2) Амуро-Сахалінська. Чітко виражений мусонний клімат помірних широт. Це стик різних ботанічних умов, особливо флори пн. і пд.. 3) Сх. Китай і п-ів Корея з чітко вираженим мусонним кліматом. Це субтропічні умови. Корінна лісова рослинність надзвичайно багата. 4) Японські о-ви. Гірська з землетрусами, вулканізмом. Пн. - помірний клімат, а пд. частина субтропічний клімат.

ІІІ) Центральна Азія. Регіон найбільш віддалений від океану і значно ізольований гірськими масивами. Частина поверхні має значні висоти. Клімат різкоконтинентальний. Бідні грунти, несприятливий клімат, дефіцит води та високогірний рельєф стали причиною виникнення тут царства сухих степів, напівпустинь і пустинь. 1) Давні гори і рівнини Казакстану із значним різноманіттям і контрастами природних умов. Клімат внутрішньоконтинентальний, арідний, помірний. На рівнинах панують пустині, напівпустині. В горах висотна поясність. Це область внутрішнього стоку. 2) Внутрішні рівнини – одна з найдавніших частин світу у межах якої зберігається континентальний режим. Високі хребти ізолюють територію від атлантичної і тихоокеанської циркуляції. Це є царство рідного континентального клімату, еолових пісків, лесів, напівпустинь і пустинь. 3)Висока Азія охоплює гірські масиви і плоскогір’я зх.. пд. і центру Азії: Гіндокуш, Каракорум, Памір, Кунь-Лунь, Нянь-Шань, Тібет. Ці всі масиви розміщені в умовах субтропічного поясу, але значні висоти зумовлюють формування клімату із невеликою кількістю опадів.

ІV) Зх. Азія з дуже різноманітним рельєфом. Тектонічне відношення являє собою докембрійські структури і молоді кайнозойські структури альпійсько-гімалайського орогенезі. Розташована в умовах тропічного і субтропічного кліматів. Із зх. на сх. зростає континентальність клімату. В умовах височин і рівнин – це здебільшого пустині і напівпустині. Регіон включає 4 фізико-географічні країни: 1) Кавказ - гірська країна з висотною поясністю. 2) Передньоазіатське нагір’я із субтропічним кліматом. 3) Месопотамія - це плоска алювіальна рівнина із сухим субтропічним кліматом на пн.. і тропічним пустинним на пд.. 4) Аравійський п-ів. Частина Африканської платформи яка відокремилась від неї в палеогеновий період грабеном Червоного моря. Одна з найбільш арідних територій світу.

V) Пд. Азія об’єднує дуже різноманітні за рельєфом фізико-географічні країни. Завдяки розташуванню на крайньому пд.. вона характеризується субекваторіальним і екваторіальним кліматом. Материкова частина здебільше саванова а острівна з екваторіальними лісами. В горах добре виражена висотна поясність. Є такі фізико географічні країни: 1)Гімалаї - гірська країна альпійського орогенезу з чітко вираженою висотною поясністю і найвищими вершинами світу. 2) Індо – Ганська низовина- тектонічний прогин, перекритий алювіальними відкладами. Клімат змінюється від арідного на зх.. до надмірно перезволоженого на сх.. 3) п-ів. Індостан – частина Гондвани. Плоскогіря, субекваторіальний клімат. Ландшафти саванові з парковими лісами ксерофітного типу. 4) П-ів. Індокитай з хребтами мередіального напрямку між якими розташовані нагір’я , а на пд. низовини. Субекваторіальний клімат, але флора більш багата ніж на Індостані. 5) Малайський архіпелаг з Філіппінськими о-вами. Панує екваторіальний клімат. Гілеєві ліси.

Пн. Азія

1. Арктична острівна країна. Це є аналог Американському і Європейському секторам Арктики. Тут є 2 архіпелаги: Пн. Земля і Новосибірські о-ви. Пн. Земля байкальської і каледонської складчастості. Є рівнини, фіорди, льодовики потужністю 200-400м. новосибірські о-ви молоді, мезозойської складчастості. Рельєф рівнинний. Понад 1/3 зайнята льодовиками. В обох випадках клімат майже арктичний. У січні t -28-32. Літня t 0 -+2. Ландшафти льодовикові: арктичні пустелі, арктичні тундри. 2) Зх. Сибірська низовина. Розташована країна на Зх. Сибірській рівнині площею 3 млн. км.кв. Її територія розміщена у межах Сибірської епігерцинської плити. Тут добре прослідковуються відклади мезозою та палеогену. В четвертинний період територія зазнавала неодноразових опускань. Сучасний рельєф відрізняється плоскими формами. Він не є одноманітним. Основний тип рельєфу – річкові долини. Клімат достатньо суворий, континентальний. Проявляється його зональність. середні t-ри січня -16-32. У теплий сезон низький тиск улітку посилюється зх. перенесенням повітря. T-ри змінюються від 3-6 град. на пн. до 40 на пд. До 70-80% опадів приходить з Атлантики. Але їх мало. На пн. 200-350мм., у центрі – лісо болотні зоні – 400-450мм. У лісостепу 300-450мм. Улітку на пд. можливі засухи. Сніг залежить від широти. На пн. до 270 днів, на пд. до 170. На пн. вічна мерзлота. Живлення рік – талими сніговими водами і літніми дощами. Льодостав триває від 5 до 8 місяців. Основна артерія – Об з притокою Іртиш. На сх. країни протікає р. Єнісей. Дуже багато озер. Вони різноманітного походження, в основному – моренно-льодовикового. Виділяють такі природні зони: тундра на пн. ширина 500-650 км. взимку завірюхи; лісотундрова – це смуга на півдні півостровів. Ширина 50-200 км. По долинах рік ліси, на межиріччях – тундра. Лісоболотна зона. Пд. межа проходить по лінії Тюмень – Новосибірськ. Ділиться на 4 підзони: пн. тайгу, світлу. Це модринові ліси. Середьотайгову – соснові. Пд. тайгу з темнохвойними сосново-дрібнолистяними лісами. Лісостепова. 80-90% європейські види рослин. Поширені, березові колки, на пд. є стрічкові соснові бори та обширені луки. Степова зона на крайньому пд. Має 2 підзони: ковильно-різнотравних пн. степів та ковильно-типчакових степів. Є солонці і солончаки. 3) Середній Сибір між Єнісеєм і Лєною, а на пд. гори Південного Сибіру. Площа 4 млн. км.кв. В основі лежить докембрійська Сибірська платформа. У нижньому палеозої ця країна була зайнята морем. У мезозої і кайнозої відбулися підняття. На пн. гори Беринга південніше – Таймирська низовина. Середньосибірське плоскогір’я має висоти 150-1700 м. Поверхня Середнього Сибіру почленована глибокими долинами. Клімат різкоконтинентальний. Взимку панує Сибірський антициклон. В січні t-ри змінюються від -17 в Красноярську до -45 в Якутську, а біля полярного кола навіть до -65. Влітку добре прогрівається і t-ри зростають у Якутську до +19. Континентальність клімату зростає з зх. на сх. Опади нерівномірні. На пн. у горах Беринга 250-450мм. На пд. 550-700мм. А на сх. знову зменшуються до 200-300мм. Сніг на зх. має потужність 80-100мм. Вічна мерзлота по всій території. Середній Сибір – це розвинена мережа рік. Живляться талими сніговими водами і літньо-осінніми дощами. Найбільша ріка – Лена. Досить цікава річка Ангара, яка витікає з Байкалу. Озер менше ніж у Зх. Сибіру. Є тектонічні озера. Є такі природні зони: пн. частина – арктичні пустині. Гори Беринга – арктичні кам’яні тундри. Тундра - Таймирська низовина. На пн. мохово-лишайникові, на пд. – чагарникові. Лісотундра – це вузька смуга південніше Таймирської низовини. На схилах модринові рідколісся. Ширина 50-150 км. тайгова зона займає 70% території. Її ширина з пн. на пд. 2000 км. є підзони: пн. тайга з бідними модриновими лісами. Середня тайга модрина сибірська на зх. і турова на сх. Пд. тайга у басейні Ангари і верхньої Лени. Це соснові бори під якими зростає ярус кущів. На крайньому пд. – острови лісостепу. 4) Пн-Сх. Сибір - обширна територія східніше від нижньої течії Лени, північніше низів’я Алдану і Тихоокеанським відділом на сх. площа 1,5 млн. км. кВ. половина лежить північніше полярного кола. Ця територія в палеозої і в першій половині мезозою була ділянкою Верхоянсько-Чукотського геосинклінального морського басейну. У другій половині мезозою почались інтенсивні рухи і виникли високі хребти і зони опускання. В середині Четвертинного періоду відбулося зледеніння, але воно не було суцільним. У другій половині Четвертинного періоду формується вічна мерзлота. У межах країни виділяють такі типи рельєфу: акумулятивні рівнини – Яно-Індигірська, Середньоіндигірська, Колимська. Були різні відклади – алювіальні, озерні, льодовикові; ерозійно-денудаційні рівнини в міжгір’ях і піднятих хебтах; плоскогірний рельєф з поверхнями вирівнювання; низькогірний 300-500м. і середньогірний 800-2200м. А також високогірний альпійський у місцях понад 2200м. Загалом країна ділиться за рельєфом на 2 частини. Пн. рівнинна з висотами 50-80м. і пд. гірська з такими орографічними районами: Верхоянський хребет, Яно-Оймяконська система міжгірних понижень і нагір’їв, Момсько-Черська – це ланцюг гір з висотами 1300-2600м. і Колимську – нагір’я. Клімат суворий, різкоконтинентальний. Знаходиться країна в умовах арктичного і субарктичного поясів. А з іншого боку, суворість викликана тим, що вона відгороджена хребтами від Тихого океану. Ще одна причина суворості – значне висотне розчленування. Середньорічні t-ри становлять нище -10 град. тривалість зими 6-8 місяців. Протягом зими панує холодне повітря. У січні t-ри нище – 40. Найбільші морози у міжгірних улоговинах -48-50. Мінімум у місті Оймякон -69. Для гірських областей властиві зимові температурні інверсії. Підвищення температури з висотою становить до 2 град. на 100м. Опади невеликі 30-150мм. Сніг 25-30см. Літо нетривале але тепле. У липні +14+16. Випадає літом основна маса опадів 400-600мм. у горах і на пн. на рівнинах до 200мм., а в улоговинах до 100мм. всюди вічна мерзлота. На найвищих хребтах льодовики. Снігова лінія залягає на висоті 2100м. і більше. Країна багата водами. Є крупні ріки: Яна, Індигірка,Колима. Живлення сніговими водами навесні, а влітку дощами. 70% стоку припадає на літні місяці. Льодостав з кінця вересня до кінця травня. Малі ріки промерзають до дна. Найбільш крупна ріка Колима з шириною русла у пониззі 3 км. Озера на пн. рівнинах з невеликою площею і малими глибинами (до 7м.).Природні зони: на крайніх пн. рівнинах – арктичні пустині. Дальше зона тундри на приморських рівнинах. Мають 3підзони: арктичні тундри, типові і чагарникові. Південніше тундри в долинах появляються низькорослі групи Таурської модрини. На пд. ці зарослі вибираються із долин на межиріччя і, утворюючи рідкостійні північнотайгові ліси , займають нижні частини гір. Вище гірсько-тайгової зони на схилах поширені зарослі кедрового стелюха. Вище він змінюється зоною гірської тундри. Місцями є малі ділянки альпійських луків. Верхні частини гірських гребенів – холодні кам’янисті пустині. 5)Гори Пд. Сибіру. Площею 1,6 млн. км.кв. більша частина території розміщена у глибині і віддалена від океану. З зх. на сх. тягнеться на 4500 км. від рівнин Зх. Сибіру до хребтів узбережжя Тихого океану. Процеси горотворення проявились не однаково. В Прибайкаллі,Забайкаллі, і Сх. Саяні проявилися байкальська і каледонська складчастості. У герцинський період утворилися Алтай, Саяни. Протягом мезозою і палеогену гори були зруйновані. В неогені вирівняні ділянки древніх гір знову були підняті вверх, а інші опущені. Тому гори є омолоджені. На формування рельєфу вплинули ерозійна діяльність рік і вивітрювання, а також гірське Четвертинне зледеніння. Рельєф різноманітний. Основні типи такі: Альпійський високогірний - хребти Алтаю, Туви, Саян, Станового нагір’я. висоти більше 2500м.; 2 тип – середньогірний (60%). Висоти 800-2200м. Почленовані мережею річкових долин. Низькогірний на окраїнах (300-800м.). Наступний – тип міжгірних улоговин на висотах 400-500 – 1200-1300м. Рельєф дна рівнинний і оточений схилами сусідніх хребтів. Тут виділяють такі райони: Алтай – найвища з хребтами область( понад 4500м.). Продовженням Алтаю є Монгольський Алтай. 2 орографічна область – Кузнецько-Салаїрська з висотами до 2000м. Досить потужною областю є Саяни з висотами зх. хребтів до3000м. і сх. – до 2800м. Має улоговини. Тувинська область – це обширена міжгірна улоговина на висоті 500-1200м. Хребти Прибайкалля оточують Байкал. Це гори висотами до 4000м. в центрі Байкал. Забайкалля – менші хребти висотою 1000-1800м. між ними міжгірні зниження. Клімат різко континентальний, гірський. Взимку формується область високого тику. Це є центр Сибірського антициклону. Влітку внутрішні частини прогріваються . Основна маса опадів поступає із зх. Взимку у горах є температурні інверсії. Середньорічні t-ри від’ємні. На зх.взимку -20-27, а на сх. -32-35. Дещо тепліше біля Байкалу -15. Річні опади змінюються від 1000 до 2500мм. Найбільше їх отримують зх. схили Алтаю, Зх. Саяну і Кузнецького Алатау. В горах поширена вічна мерзлота. З гір Пд. Сибіру беруть витоки Об, Іртиш, Єнісей,Лена, Амур. Мають гірський характер. Живляться талими водами і літньо-осінніми дощами. Стік у теплий сезон 80-90%. Є крупні озера: Байкал, Телецьке, Тоджа. Найзнаменитіший Байкал який має максимальну глибину 1620м. Найбагатша флора на Алтаї. В Туві, Саянах, Забайкаллі зустрічаються представники монгольських степів. Виділяють такі висотні зони: гірські степи до висот 600м. на зх. і на сх. і пд. до 1000м. із степовими злаками; гірський лісостеп у Забайкаллі . переліски берези, модрини і сосни; гірсько-тайгова займає 75% площі країни. Це хвойні породи: модрина, сосна, ялина,ялиця, кедр, а також дрібно листяні. Серед тайги є лучні поля. Грунти гірсько-опідзолені. Верхня межа тайги у Алтаї до 2400м., у Саянах 200м., а на решті території 1200-1600м. На зх. з більшим зволоженням переважає темнохвойна тайга, а на сх. із меншим – світло хвойні соснові бори. Вище гірсько-тайгової зони – високогірна із такими ландшафтами: тундри субальпійської рослинності, альпійських лук. У Пд. Алтаї і Туві у високогір’ї розвинуті високогірні степи з ксерофітами та злаками.

Сх. Азія

1. Північнотохоокеанська країна включає Чукотку, Камчатку, узбережжя Охотського моря і Курильські о-ви. Тягнеться з пн. на пд. на 3000км. На природу впливає: пн. положення, вплив холодних морів, вплив континентальних умов Сх. Сибіру, контрастний рельєф, сейсмічність Тихоокеанського поясу. В тектонічному відношенні регіон почав формуватися у мезозої. Основна територія сформована кайнозойською складчастістю. У формуванні рельєфу виділяються такі типи: низькогірні і середньогірні масиви (від 500 до 1700м.); високогірні масиви, інколи альпійського типу. Це Чукотське, Корякське нагір’я і Камчатка; обмежене значення мають рівнини. Країна знаходиться в умовах арктичного, субарктичного і холодного пн. помірного клімату. В основному панують холодні маси сусідніх морських просторів. Зима хмарна, вітряна, сніжна, з циклонами. Січень на пн. -30, інколи морози -55, на пд. -12. Літом циклони, похмурна дощова прохолодна погода. Липень +3 на пн., +16 на пд. Опади 250мм. на пн. і 1000мм на Курильських о-вах. Є сучасне зледеніння з висоти 1200-1700мм. Місцями льодовики на висотах 600м. Вічна мерзлота, але відсутня на пд. Камчатки і Курильських о-вах. Річкова мережа густа, але річки невеликої довжини. Живлення дощове і снігове. Багато озер. Є такі природні зони: пн. – тундрові ландшафти майже до 59 град. пн. ш. Це найбільш південне поширення тундри в Євразії. Південніше р. Амур- -тундрові рідколісся. В пд. частині узбережжя Охотського моря темнохвойна тайга із ялини, ялиці і берези. На Камчатці переважають камяноберезові паркові ліси. Місцями модринові ліси. На Курильських о-вах – хвойно-

широколистяні, місцями широколистяні ліси. В горах висотна поясність.