1. Первинні кровотечі

2. Поранення життєвоважливих органів

3. Травматичний або геморагічний шок

До пізніх ускладнень відносяться

1. ранні й пізні вторинні кровотечі

2. сероми - скупчення раневого ексудату в раневих порожнинах, які небезпечні можливістю нагноєння. При утворенні сером необхідно забезпечити евакуацію й відтік рідини з рани.

3. гематоми утворюються в ранах, закритих швом, внаслідок неповної зупинки кровотечі під час операції або в результаті ранніх вторинних кровотеч. Причинами таких кровотеч можуть бути підйоми артеріального тиску або порушення в системі гемостазу в пацієнта. Ранові гематоми теж є потенційними вогнищами інфекції, крім того, здавлюючи тканини, приводять до їхньої ішемії. Гематоми видаляють за допомогою пункції або відкритої ревізії рани.

4. некрози навколишніх тканин - розвиваються при порушенні мікроциркуляції у відповідній області при операційній травматизації тканин, неправильному накладенні швів й ін. Вологі некрози шкіри необхідно видаляти через небезпеку їхнього гнійного розплавлювання. Поверхневі сухі некрози шкіри не видаляють, тому що вони відіграють захисну роль.

5. ранова інфекція - її розвитку сприяють некрози, сторонні предмети в рані, скупчення рідини або крові, порушення місцевого кровопостачання й загальні фактори, що впливають на плин ранового процесу, а також висока вірулентність раневої мікрофлори.

Класифікація ранової інфекції

1. піогенна інфекція, збудники

• стафілокок

• синьогнійна паличка

• кишкова паличка й ін. аероби.

2. Анаеробна інфекція

• неклостридиальну й

• клостридиальну анаеробну інфекцію (газову гангрену й правець).

3. бешиха - вид запалення, викликуваний стрептококом й ін.

4. сказ - через укушені рани в організм може проникати вірус

5. сепсис - при генералізації раневої інфекції

6) розходження країв ран зустрічаються при наявності місцевих або загальних факторів, що утрудняють загоєння, і при занадто раннім видаленні швів. При лапаротомії розходження рани може бути

1. повним (евентрація - вихід назовні внутрішніх органів),

2. неповним (зберігається цілісність очеревини)

3. схованим (зберігається шкірний шов).

Розбіжність країв рани усувається оперативним шляхом.

7)ускладнення рубцювання ран можуть бути у вигляді утворення гіпертрофованих рубців, що з'являються при схильності до надлишкового утворення рубцевої тканини й частіше при розташуванні рани перпендикулярно до лінії Лангера, і келоїдів, які на відміну від гіпертрофованих рубців мають особливу структуру й розвиваються за межі границь рани. Такі ускладнення приводять не тільки до косметичних, але й до функціональних дефектів. Хірургічна корекція келоїдів часто приводить до погіршення місцевого статусу.

Сучасні принципи лікування ран

На етапі надання першої допомоги при пораненнях вирішуються два основні завдання

1. усунення загрозливих для життя ранніх ускладнень

2. запобігання подальшої мікробної контамінації

Nota bene!!! Перша допомога містить у собі застосування всіх доступних методів тимчасової зупинки кровотеч, накладення пов'язки й транспортну іммобілізацію. Не слід промивати рану, видаляти з неї сторонні предмети.

На етапі госпітальної допомоги основними цілями є

1. профілактика й лікування раневих ускладнень

2. прискорення процесу загоєння

3. відновлення функцій ушкоджених органів і тканин

При цьому дотримуються основні принципи сучасного лікування

• обов'язкова хірургічна обробка,

• активне дренування,

• максимально раннє закриття ран при строгому дотриманні асептики на всіх етапах лікування.

Хірургічне закриття ран може бути здійснене шляхом накладення первинних, первинних відстрочених або вторинних швів. Плоскі поверхневі рани закривають за допомогою виконання аутодермопластики. Протягом усього строку лікування при наявності показань здійснюється цілеспрямована антибактеріальна й іммунотерапия. Тактика лікування залежить від ступеня мікробної контамінації рани.

Антисептикопрофилактика припускає використання ефективних антисептиків на всіх етапах операції й при догляді за раною. Ведення рани після проведення ПХО при накладенні швів аналогічно веденню операційних ран. Ведення відкритих ран здійснюється відповідно до фаз плину ранового процесу.

Особливості лікування ран

Лікування операційних ран

Операційні рани наносяться в стерильних умовах, що зводять до мінімуму ризик післяопераційних раневих ускладнень. Крім того, до нанесення рани доцільне проведення комплексної профілактики післяопераційних інфекційних раневих ускладнень. Тому комплекс лікування операційних ран включає:

1. проведення підготовки до операції, що складається в ретельному передопераційному обстеженні й у безпосередній підготовці хворого до операції з урахуванням вимог асептики;

2. корекція наявних порушень гомеостазу, які завжди впливають на плин ранового процесу;

3. необхідність врахування того, що з кожним днем перебування в стаціонарі збільшується мікробна обсіменіння тканин пацієнта збудниками госпітальних інфекцій;

4. ретельне дотримання оперативної техніки - це акуратний обіг із тканинами, ретельний гемостаз, збереження кровопостачання тканин в області рани, облітерація "мертвого" простору, використання атравматичних голок і монофіламентного шовного матеріалу. Зіставлення країв і зшивання рани повинне відбуватися без надлишкового натягу, шви не повинні бути ішемізуючими, але повинні забезпечувати повне змикання країв рани. Шовний матеріал, що залишається в рані, повинен бути що розсмоктується.

Всі перераховані міри необхідні для профілактики раневих ускладнень. Крім того, більшу роль грає тривалість операції. З її збільшенням зростає ступінь мікробної контамінації рани й сприйнятливість тканин до збудників раневої інфекції - за рахунок підсихання, порушення кровопостачання, реактивного набряку. Дренування ран виконується при необхідності подальшого видалення ранового ексудату та тканинного детриту. При цьому переважно проточно-промивне дренування й обов'язкове правильний догляд за дренажною системою в післяопераційному періоді. Антибіотикопрофілактика інфекційних ускладнень залежить від виду оперативного посібника й показана у випадку значної мікробної обсіменіння рани або умовної радикальності її хірургічної обробки:

1. при чистих операціях антибіотикопрофілактика призначається тільки при наявності загальних і місцевих факторів, що впливають несприятливо на плин ранового процесу.

2. при умовно чистих операціях рекомендується схема введення антибіотика: до операції й протягом її на протязі 8 - 24 годин.

3. при забруднених операціях препарат уводиться до операції й протягом 24 -48 годин.

4. при брудних операціях: до операції й протягом 3-5 доби.

Вибір препарату залежить від передбачуваної чутливості мікрофлори, що може осіменити операційну рану в ході операції й у ранньому післяопераційному періоді. Найчастіше використаються малотоксичні препарати широкого спектра дії в середньотерапевтичних дозах, що добре проникають у тканини - зони ризику розвитку інфекції. При умовно чистих операціях звичайно досить використання цефалоспоринів 1 - 2-го покоління або захищених пеніциллінів. Введення антибіотика в організм пацієнта необхідно зробити до розрізу шкіри (введення через 3 - 4 години після контамінації вже неефективно й не грає профілактичної ролі) і повторити, якщо операція триває більше 3 годин.

Антисептикопрофілактика припускає використання ефективних місцевих антисептиків на всіх етапах операції, у тому числі для обробки шкіри. Здійснюється промивання порожнин, підшкірної клітковини й ін. Загальними вимогами до використовуваних антисептиків є широкий спектр дії, висока бактерицидність і токсикологічна безпека. Правильне ведення рани в післяопераційному періоді містить у собі призначення постільного режиму, місцеве застосування холоду відразу після операції, адекватне знеболювання, регулярну зміну асептичних пов'язок і догляд за дренажами. За показниками проводять проточний діаліз, вакуумування рани, фізіотерапію й ін.

Лікування контамінованих ран

Ризик різних раневих ускладнень при контамінованих ранах набагато вище, ніж при операційних, тому лікування таких ран повинне містити в собі наступні заходи:

1. при випадкових травматичних ранах, укусах тварин і проникаючих пораненнях з ушкодженням шлунково-кишкового тракту необхідні заходи щодо профілактики специфічної інфекції - правця й сказу. Робиться введення протиправцевої сироватки, а при укусах тварин ще й антирабічної вакцини.