Основна література:

1. Хватова В.А. Функциональная окклюзия в норме и патологии. // М.: Полиграфсервис, - 1993.- 159 с.

2. Гросс М.Д., Мэтьюс Дж.Д. Нормализация окклюзии. Пер. с англ.- М.: Медицина, - 1986. - 287 с.

3. Бетельман А.І. Ортопедична стоматологія. 1965р.

4. Євдокимов А.І. Руководство по ортопедической стоматологии 1974г.

5. Гаврилов Є.І. Щербаков А.С. Ортопедична стоматологія 1984р.

6. Криштаб С.І. Ортопедична стоматологія. 1986р.

7. Бушан М.Г. Справочник стоматолога-ортопеда. 1990г.

8. Копейкін В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии 1993 г.

7. Курляндский В.Ю. Зубное протезирование. Атлас, том І. Москва 1963 г.

Додаткова література:

1. Хватова В.А. Диагностика и лечение нарушений функциональной окклюзии. Н.Новгород Изд-во НГМА,- 1996.- 276с.

4. Шварц А.Д. Биомеханика и окклюзия зубов. // М.: Медицина, - 1994.

Артикуляція і оклюзія

Відносно понять «артикуля­ція» і «оклюзія» у стоматоло­гів-ортопедів немає єдиної думки. А. Я. Катц у поняття артикуляції включає різноманітні положення і переміщення нижньої щелепи відносно верхньої, які відбуваються внаслідок скорочення жуваль­ної мускулатури. Під оклюзією він розуміє таке положен­ня нижньої щелепи відносно верхньої, при якому можли­вий контакт зубів, і розглядає її як окремий випадок артикуляції. Такої самої думки про означення понять «артикуляція» і «оклюзія» додержується і О. К. Недьоргін. Б.М. Бинін визначає артикуляцію як співвідношення зубних рядів при будь-яких рухах нижньої щелепи, а оклюзію — як співвідношення зубів при жувальних рухах.

А. І. Бетельман також вважає, що артикуляція — це загальне поняття, і визначає артикуляцію як сукупність усіх динамічних і статичних моментів, що виникають при різних .положеннях нижньої щелепи. Оклюзія за А. І. Бетельманом — це один з динамічних моментів артикуля­ції, оскільки при оклюзії жувальна мускулатура перебу­ває в робочому стані.

Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і цент­ральну. Передньою оклюзією називають змикання зуб­них рядів при випнутій уперед нижній щелепі. Бічна ок­люзія — це змикання зубних рядів при зміщенні нижньої щелепи вбік. Центральна оклюзія є таким положенням нижньої щелепи відносно верхньої, при якому зуби кон­тактують максимально (Б. М. Бинін). На думку М. Міллера, центральна оклюзія являє собою початковий і кін­цевий етапи артикуляції. Є й інші визначення централь­ної оклюзії. Одні автори визначають її за положенням суглобної головки в суглобній ямці, інші виходять із ста­ну жувальної мускулатури.

Найдоступнішим і найбільш практичним при наявно­сті великої кількості зубів можна вважати визначення Б.М. Биніна, за яким характер змикання зубних рядів залежить від форми прикусу.

При ортогнатичному прикусі А. І. Бетельман пропо­нує визначати стан центральної оклюзії за такими оз­наками:

1. Кожний зуб змикається з двома антагоністами:

верхній — з однойменним нижнім і який стоїть позаду, а нижній — з однойменним верхнім і що стоїть попереду. Винятком є верхні останні моляри і нижні центральні різці, які змикаються лише з однойменними зубами.

2. Середні лінії між верхніми і нижніми центральни­ми різцями є продовженням одна одної і лежать в одній сагітальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні при­близно на одну третину довжини -коронки зуба.

4. Мезіально-щічний горбок першого верхнього моляра входить у поперечну борозенку нижнього першого моляра.

Центральну оклюзію в беззубих хворих, а також при відсутності зубів-антагоністів визначають за певною ме­тодикою, використовуючи стан відносного спокою жу­вальних м'язів.

Відносним спокоєм вважають таке положення ниж­ньої щелепи, коли жувальна мускулатура перебуває в стані мінімального напруження або фізіологічної рівноваги. А.Я. Катц вважає, що м'іязи в стані відносного спо­кою перебувають у деякому тонусі, причому ступінь ско­рочення окремих м'язів мінімальний, який дає відносний спокій і .відпочинок усій жувальній мускулатурі.

У стані відносного спокою губи торкаються одна од­ної, нижня щелепа опущена, між зубними рядами є про­міжок шириною 2—3 мм, а отже і нижня третина обличчя на 2—3 мм більша, ніж при центральній оклюзії. Стан відносного спокою встановлюється рефлекторно після скорочення жувальних м'язів, порівняно легко визначає­ться в хворого і є орієнтиром при визначенні висоти центральної оклюзіі, коли відсутні зуби-антагоністи.