Лекція 11 Програми реабілітації інвалідів.
Базові програми реабілітації інвалідів.
Індивідуальні програми реабілітації інвалідів.
Порядок розробки програм реабілітації інвалідів.
1.1.Базові програми реабілітації інвалідів.
Відповідно до Декларації про права людини інвалід – це будь-яка особа, яка не спроможна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального соціального життя у зв’язку з недоліками, вродженими чи набутими, її фізичними чи розумовими можливостями. У соціальній роботі більш коректним вважається термін «людина з обмеженими можливостями» (фізичними або психічними). Інвалідність – стан людини, коли вона не може самостійно забезпечити (повністю або частково) потреби нормального особистого або соціального життя внаслідок недоліку (вродженого або набутого) його фізичних або розумових здібностей.
Важлива роль у соціальній підтримці дітей та молоді з особливими вадами належить Центрам соціальних служб для молоді, про що йде мова у Законі України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні». Для успішної роботи центрів необхідна участь не тільки фахівців ЦССМ, а й батьків інвалідів, співробітників навчальних закладів, де діти навчаються. Досить серйозне значення належить реабілітації як системі заходів, метою яких є повернення дитини до активного життя у суспільстві і суспільно-корисної праці.
Успішному здійсненні реабілітації передує прийняття програм реабілітаційної роботи, базової та індивідуальної.
Базові програми реабілітації інвалідів передбачають перелік реабілітаційних підприємств, технічних засобів і послуг, які надаються інваліду за рахунок бюджетних коштів.
Важливу роль відіграла Постанова Кабінету міністрів України «Про конпенсаційну програму розв’язання проблем інвалідності» (1992р.), якою передбачено комплекс дій, спрямованих на вирішення проблем інвалідів у питаннях:
профілактика інвалідності медичної, соціально-трудової реабілітації;
надання інвалідам протезно - ортопедичної допомоги і забезпечення транспортними засобами;
створення інвалідам рівних можливостей;
створення інвалідам умов для одержання освіти, реабілітація інвалідів в освітніх закладах;
культура, відпочинок, фізкультура, спорт;
поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів;
наукові дослідження з проблем інвалідності;
Для фінансування робіт і базових програм соціального захисту інвалідів Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1991 р. № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями в АР Крим, областях, містах, Києві і Севастополі.
Враховуючи реальну ситуацію в Україні, розроблено цілу систему захисту дітей і дорослих з особливими потребами, які становлять складову частину базових програм реабілітації інвалідів. Це зокрема: пенсійне забезпечення; державне соціальне страхування; державна соціальна допомога, система пільг та компенсацій як соціальна підтримка; соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи; фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів; медичне забезпечення інвалідів; матеріальне забезпечення інвалідів; соціальна і професійна реабілітація.
Соціальним служба, що організовують здійснюють медико-соціальну реабілітацію інвалідів при створенні базових програм слід керуватися основними засадами і принципами реабілітаційної роботи. Це забезпечується зосередженням в установах фахівців різних процесів (лікарів, педагогів, психіатрів, соціальних працівників, логопедів, трудотерапевтів, техніків по протезуванню, фахівців із професійного навчання та ін.) а також необхідного оснащення і устаткування.
Сучасний стан соціальної інтеграції дітей з особливими потребами постійно перебуває у полі зору уряду. У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини, а також було прийнято Закон про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. На виконання закону було передбачено ряд заходів у комплексній програмі розв’язання проблем інвалідності. У 1993 році прийнято Закон про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, згідно з яким соціальні служби для молоді мають піклуватися про дітей-інвалідів і сиріт. На реалізацію завдань соціальної підтримки неповносправних дітей спрямована Національна програма «Діти України».
У 1994 році при Кабінеті Міністрів України створено Раду у справах інвалідів, у 1996 році створено Міністерство України у справах сім’ї та молоді, що є центральним органом виконавчої влади, яка забезпечує впровадження у життя державної політики з питань сім’ї, жінок, молоді та дітей. Функції соціальної допомоги сім’ям, особам, які перебувають у складних і надзвичайних умовах, зокрема інвалідам і сиротам, покладено на центри соціальних служб для молоді.
На основі цих законів і програм розробляються базові та індивідуальні програми реабілітації дітей та молоді з особливими потребами.
Відповідно ст. 36,37,38 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991р.), з доповненнями і змінами у 1994, 1996, 2000 рр. вперше у вітчизняному законодавстві пріоритетом соціальної політики держави стосовно інвалідів стає реабілітація. Закон передбачає ряд соціальних прав для інвалідів, без яких вони не можуть успішно інтегруватися в суспільство і які закладаються і базові програми реабілітації:
право на медичну допомогу (безкоштовно або на пільгових умовах), право на медичну реабілітацію;
право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації з допомогою засобів комунікації;
право на забезпечення безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури;
право на освіту;
право на працевлаштування;
право на матеріальне забезпечення;
право на соціально- побутове обслуговування;
право на медичне і санаторно-курортне лікування;
право на транспортне обслуговування;
право на створення громадських об’єднань.
Базова програма реабілітації на основі цього закону передбачає матеріальне, соціально-побутове і медичне обслуговування у вигляді грошових витрат (пенсії, допомога, одноразові виплати.), забезпечення медикаментами й іншими засобами включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звуко підтримуючу апаратуру та аналізатори, а також надання послуг з медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торговельного обслуговування.