2. Розробити власну модель процесу управління часом.

У процесі своєї щоденної діяльності кожна людина, помічаючи це чи ні, якимось способом управляє своїм часом чи намагається це робити. Одні люди просто складають план на день чи тиждень, занотовуючи необхідні справи, дзвінки, зустрічі в щоденнику, інші – просто продують справи в голові, не роблячи письмових записів, хтось діє за принципом терміновості, тобто завжди виконує ті справи, що є необхідними в даний момент, а хтось – за принципом важливості (пріоритетності), хтось складає оперативний план на день, а хтось планує свої дії на тиждень чи місяць. Проте мало хто задумується на тим, яким же методом здійснюється процес управління часом. Аналізуючи особисті способи управління часом, можу стверджувати, що я не керуюсь принципами одного із відомих методів (АВС-аналіз, принцип Ейзенхауера, метод Франкліна, принцип Паретто тощо), а в залежності від ситуації комбіную декілька способів, для максимальної зручності та ефективності. У відповідності до цього, можу сформулювати власну модель управління часу:

Найпершим і найпростішим способом управління часом є так званий хронометраж часу. Тобто ця система передбачає простий щоденний список необхідних для виконання справ з чіткими часовими рамками. Проте ця проста схема вимагає поєднання таких методів як АВС-аналіз та метод Паретто. Це означає, що при формуванні мого плану на день я також враховую важливість та терміновість тих чи інших завдань, обмірковую, в якій половині дня їх необхідно чи доречно виконати, складаю список пріоритетних завдань, з якими намагаюся впоратися в першій половині дня.

Ось приклад такого методу управління часом:

Час	Події
8.30 – 9.00	Ранковий туалет, сніданок
9.00 – 10.00	Вільна діяльність (заняття творчістю, читання літератури тощо)
10.00 – 11.00	Підготовка до занять
11.10 – 16.00	Заняття в університеті
16.00 – 17.00	Відпочинок (прогулянка, розваги тощо)
17.00 – 18.00	Виконання курсової роботи
18.00 – 20.00	Заняття в автошколі
20.00 – 20.30	Відпочинок
20.30 – 22.30	Підготовка до завтрашніх занять
22.30 – 23.00	Вечірній туалет, підготовка до сну

3.

1. Цілепокладання – це потреба чи марна трата часу?

Будь-який процес, окрема технологія чи діяльність загалом здійснюється з певною конкретною метою. На шляху до цієї мети керівник встановлює цілі, досягнення яких приводить в кінці до успішного результату. Коли говорити, чи є цілепокладання потребою чи просто марною тратою часу, то думаю зараз ніхто не сумнівається, що постановка цілей на будь-якому рівні управління є життєвонеобхідною і є об’єктивною вимогою дійсності. На мою думку, жодна справа не буде успішно досягнута, коли менеджер не сформулює чітких цілей і методів їх досягнення, тобто не окреслить собі й усьому колективові орієнтири, які вестимуть їх до мети. Саме процес постановки цілей визначає, якою діяльністю займатиметься підприємство, які масштаби виробництва, яке устаткування необхідне, якої кваліфікації і кількості потрібен персонал тощо.

На початку менеджер дає оцінку основних причин створення його бізнесу. Вони, як правило, відповідають трьом цілям, які стоять перед фірмою на цьому етапі. По-перше, менеджер визначає загальну задачу, яку буде вирішувати його бізнес. По-друге, керівник зазвичай при постановці цілей враховує значення (імідж), яке буде мати його фірма і бізнес. І, нарешті, менеджер майже завжди визначає місію фірми, що дає уявлення про те, як, яким чином буде відбуватися рух до мети. Як відомо для ефективної діяльності керівники будь-якого підприємства формують поточні та стратегічні цілі.

Стратегічний план включає в себе опис основних планів організації на період у 1-5 років. У результаті аналізу менеджер визначає ринковий потенціал, шляхи його реалізації, варіанти розподілу ресурсів і зобов'язання перед акціонерами. Далі потрібно вирішити, що конкретно робитиме фірма в поточному році. Короткострокові цілі грають додаткову роль у процесі постановки цілей і складанні плану. Ці цілі визначають, що повинно бути зроблено негайно для встановлення відповідності між короткостроковими результатами і довгостроковими перспективами, а також створення основи для спостереження і контролю за виконанням стратегічних рішень, прийнятих раніше в процесі планування менеджерами компанії.

Отже, можемо говорити про те, що постановка цілей – це усвідомлення того, куди ми хочемо прийти і куди ми потрапити не хочемо. Саме процес цілепокладання допомагає організації стати незалежною від певних обставин чи проблем і зменшити їх негативний вплив на її діяльність, адже встановлені орієнтири допомагають чітко усвідомлювати і йти до мети, не дивлячись на перепони, що несподівано і постійно виникають у процесі діяльності підприємства. Тому процес формування цілей є об’єктивною необхідністю і первинним етапом життєдіяльності організації.