3. Шляхи передачі віл-інфекції

1. Статевий. ВІЛ може передатися при незахищеному статевому контакті, якщо один із партнерів є носієм.

• Гомосексуальний.

• Гетеросексуальний (фізіологічно жінки більш уразливі до ВІЛ. Дівчатка-підлітки більш уразливі до ВІЛ, ніж жінки віком від 18 до 45 років).

2. Парентеральний. ВІЛ може передатися через кров та інші біологічні рідини.

• Після переливання інфікованої цільної крові або її компонентів.

• Нестатеве зараження через ушкоджені шкіру і слизові оболонки людей, що контактують з кров’ю або біологічними секретами хворих на ВІЛ-інфекцію (слизом з піхви, спермою, виділенням з ран, грудним молоком, спинномозковою рідиною тощо).

• При використанні забруднених ВІЛ шприців чи іншого інструментарію.

• При пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою.

3. Перинатальний. ВІЛ може передатися від матері до дитини.

• Вертикальний (внутрішньоутробно через плаценту від ВІЛ-інфікованої матері; під час пологів – при контакті плоду з інфікованою кров’ю чи секретами матері або при заковтуванні плодом материнської крові чи інших рідин).

• Горизонтальний (інфікування дитини під час вигодовування груддю або грудним молоком ВІЛ-інфікованої матері).

Умови зараження

1. наявність ВІЛ;

2. достатня кількість ВІЛ;

3. потрапляння ВІЛ у кровообіг через слизові оболонки або ушкоджену шкіру.

Віл не передається:

1. Неушкоджена шкіра є нездоланним бар’єром для вірусу. Тому ВІЛ не передається через рукостискання та обійми, при звичайних побутових контактах з людьми.

2. Вміст вірусу у слині є незначним. Тому ВІЛ не передається через поцілунок. Інколи кажуть, що ризиком є наявність ранок у роті, але в такому випадку для передачі вірусу необхідна наявність у кожного з партнерів відкритої рани, що кровоточить, у ротовій порожнині.

3. Недостатньо вірусу для його передачі ані в сльозовій рідині, ані в поті, ані в сечі, ані в калі. Більше того, фермент, який міститься у цих субстанціях – лізоцим, здатний зруйнувати зовнішню оболонку вірусу і зробити його неактивним. Тому ВІЛ не передається при спільному користуванні ванною та туалетом.

4. У травному тракті вірус гине, і якщо рідина, що містить вірус, потрапляє в шлунок людини, зараження, як правило, не відбувається. Тому ВІЛ не передається при спільному використанні столових приборів та посуду.

5. Вірус швидко втрачає життєздатність під впливом дії факторів навколишнього середовища – ультрафіолету, високої температури тощо. Тому ВІЛ не передається через повітря(у тому числі при чханні та кашлі), постільну білизну, предмети побуту, іграшки, при спільному користуванні телефонною слухавкою та ін.

6. ВІЛ не передається через укуси комах. Комар не може бути джерелом зараження, тому що при укусі він упорскує людині не кров попередньої жертви, авласну слину.

4. Основна інформація про віл-інфекцію/снід

Характеристика збудника ВІЛ-інфекції. ВІЛ відноситься до класу ретровірусів родини лентівірусів. Ця родина вірусів викликає захворювання, які розвиваються повільно і мають тривалий перебіг. Генетичний матеріал ВІЛ, як і інших ретровірусів, представлений рибонуклеїновою кислотою (РНК), яка є шаблоном для виробництва провірусної дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК). Це перетворення РНК в ДНК можливе за наявності ферменту, який називають зворотною транскриптазою (фермент – це група білків, що прискорює і сприяє деяким процесам у клітинах), назва якого лягла в основу назви сімейства ретровірусів.

Потрапляючи в організм, ВІЛ дуже швидко проникає в клітини крові – лімфоцити, у яких є рецептори, що мають спорідненість до ВІЛ, так звані, “CD4+-лімфоцити”. Такі рецептори також мають деякі інші клітини крові (моноцити і макрофаги), клітини центральної нервової системи (ЦНС), прямої кишки, шийки матки та ін. (CD4+-клітини). Завдяки спорідненості білків поверхні вірусу і рецепторів клітини ВІЛ проникає в цитоплазму клітини. Потім завдяки ферменту зворотної трнскриптази з вірусної РНК утворюється провірусна ДНК. Провірусна ДНК “вбудовується” в генетичний матеріал клітини-господаря. Після цього клітина-господар сприймає ДНК вірусу “як рідну”. Вірус стає частиною клітини і залишається нею аж до загибелі клітини. Заражена ВІЛ клітина у процесі життя продукує нові копії вірусу, виділяє їх у плазму, інші біологічні рідини та секрети. Цей процес розмноження називається реплікацією вірусу, яка завершується під впливом вірусного ферменту протеази. Нові копії вірусу виходять з ураженої клітини, поширюються в організмі, вбудовуються в інші клітини, вражають їх і відтворюють нові копії.

При утворенні нових вірусів часто трапляються “помилки”, які називаються мутаціями. Мінливість збудника призводить до того, що деякі ліки, які застосовуються для лікування ВІЛ-інфекції, втрачають свою здатність впливати на ферменти вірусу, тобто розвивається стійкість або резистентність вірусу до даного препарату. Для того щоб уникнути розвитку резистентності до ліків при лікуванні ВІЛ-інфекції, слід одночасно комбінувати декілька препаратів.

Вірусна активність. У зовнішньому середовищі, при висушуванні лімфоїдних клітин, інфікованих ВІЛ, вірусна активність зникає протягом декількох діб; при висушуванні безклітинної рідини з додаванням людської плазми вірус гине за температури 23–27^o С через 7 днів. У рідкому середовищі він зберігає активність за температури 23–27^o С протягом 15 днів, при 36–37^o С – 11 днів. У крові, призначеній для переливання, вірус зберігається роками, а в замороженій сироватці – до 10 років. У шприці з залишками крові ВІЛ може жити 28-30 днів. Поза організмом і поза рідким середовищем ВІЛ живе одну-дві доби. У трупі – до трьох діб. ВІЛ швидко гине при використанні дезінфікуючих засобів, обробці 3%-м розчином перекису водню, 70° спиртом, ефіром, ацетоном; при використанні ультрафіолетового опромінення, ультразвуку; при нагріванні понад 56^o С – втрачає активність через 30 хв., кип'ятінні – знищується моментально.

Перебіг ВІЛ-інфекції. У багатьох людей після першого інфікування симптоми не виявляються. Проте у декого впродовж одного-двох місяців після зараження розвивається захворювання, що нагадує ГРВі (гостру респіраторну вірусну інфекцію). Спостерігається підвищення температури, головний біль, стомлюваність і збільшення периферичних лімфатичних вузлів, які легко промацуються на шиї та в паховій ділянці. Ці явища, що їх часто сприймають за ознаки іншої вірусної інфекції, як правило, тривають від одного тижня до місяця, а потім зникають.

Більш стійка і тяжка симптоматика у дорослих може виникнути лише через декілька років після зараження, а в дітей із вродженою ВІЛ-інфекцією - через декілька місяців. Тривалість такого безсимптомного періоду має значні індивідуальні коливання. У деяких осіб клінічна картина розгортається вже в перші місяці після зараження, тоді як інші не виявляють ознак захворювання впродовж 10 років і більше.