3.Собор у царській Росії, срср та за незалежної України

У новозбудований охтирський Покровський собор щедро почали надходити пожертви від знатних людей — граф Сергій Борисович Шереметьєв у 1768 році подарував собору діамантовий хрест зі святими мощамиі образ Охтирської Божої Матері, оздоблений золотом і коштовним камінням; граф П. І. Панін у 1771 році передав собору велике напрестольне Євангеліє, срібні чаші, визолочений потир-дискос, зірку; графиня А. Р. Чернишова пожертвувала 1809 року діамантове перо, смарагд, напрестольне Євангеліє, потир-дискос, зірку з фініфтю, кадило вагою 13 фунтів, плащаницю, розшиту золотом і сріблом, за 15 років графиня зробила нові дарування храму.

З охтирським Покровським собором протягом його історії пов'язані імена низки діячів української культури — так, у 1823 році тут було зареєстровано народження Якова Івановича Щоголіва — майбутнього поета; у1870-х роках поет Павло Грабовський (1864—1902) замолоду співав у храмі на криласі.

Чудодійна ікона Охтирської Божої Матері перебувала в Покровському соборі до 1844 року, згодом — в охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт-Петербурга для реставрації, і лише через багато років стало відомо, що святий образ був вивезений до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна з копій, яких з ікони свого часу, зробили 20 штук, повернулася до Покровського собору, ще одна — зберігається в Сумському художньому музеї.

Після комуністичної революції (1917), яка знаменувала початок боротьби, в тому числі з релігією, Покровський собор у Охтирці перетворили на складське приміщення.

Під час Другої світової війни у 1941—45 роках споруда Охтирського Покровського собору зазнала руйнувань.

У повоєнний час, у 1960-х роках, коли постало питання з упорядкуванням території, місцева влада Охтирки мала намір знести собор, а на його місці збудувати готель чи універмаг^[5], однак остаточно було ухвалено собор лишити і навіть здійснити відповідні реставраційні роботи, які тривали у 1970—72 роках. Однак за призначенням культова споруда не використовувалася.

6 Квітня 1991 року в Покровському соборі міста Охтирки відбулося перше богослужіння після багатьох років заборони. У 1990-х також були здійснені реставраційні роботи, які тривали до 2001 року.

У 2007 році в рамках регіональної культурної акції «Сім чудес Сумщини» з числа близько 70 пам'яток Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор потрапив у число «7 чудес» Сумщини^[6].

У теперішній час Свято-Покровський собор у Охтирці є кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ МП, це значний духовний осередок країни. Будучи оригінальною історико-архітектурною пам'яткою, культова споруда є традиційно популярною втуристів, що відвідують Сумщину.

Висновок

Висновок в мене такий.

На мою думку історія духовного світу дуже важка та заплутана,духовне життя тримаеться ще й досі та й буде ще довго жити та розвиватися.Кождій храм,собор, лавра мають свою загадкову та цікаву історію виникнення та існування, всі духовні скарбниі пережили важкі часи та й живуть не в легких часах як зараз

Духовний світ людини теж дуже складний,але його можно легко зрозуміти. В залежності від домінуючої модальності людського буття, духовне набуває різного виду. Духовність не дана думці відхилитись від людського буття, від проблеми буття людини.

Вся складність розробки проблеми духовності зумовлена тим, що вимагає переосмислення буття і можлива лише на основі цього переосмислення.

Духовне життя суспільства – одна з головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального ( сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо) разом з його носіями та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки Ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення, поширення виробництва. Ідеї опредметнюються в речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують існувати завдяки історичній пам’яті, що передається з покоління в покоління через культуру, освіту, виховання.

Духовний світ людини – це почуття, духовні орієнтири та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі.

Вихідним моментом формування змісту і структури духовного світу є знання. На основі їх формується розум – здатність до самостійного мислення, до охоплення, усвідомлення, освоєння життя в його складності, багатогранності, суперечливості.

Усі елементи духовного світу людини органічно взаємопов’язані. Духовно багата людина має проникливий розум, гармонійні почуття, тверду волю.

Будь-яка розбіжність між зазначеними феноменами духу деформує життєдіяльність людини як цілісної істоти. Тупа, нерозумна, нечуттєва воля, що стверджує себе як самоціль, намагається підкорити собі все заради ствердження своєї самості. І навпаки, відсутність волі не дозволяє реалізувати добрі почуття і думки в практичних діях.

Духовний світ кожної людини є явищем неповторним і унікальним. Духовне життя суспільства є багатогранним і суперечливим, його важко охопити більш-менш адекватною теоретичною схемою.