44.Складноскорочені слова

Складноскорочені слова (абревіатури), утворені з початкових букв або звуків, незалежно від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не ставляться): Міністерство внутрішніх справ — МВС, житлово-ек-сплуатаційна контора — ЖЕК, державна автоінспекція — ДАІ, мале підприємство — МІГ, виробниче об'єднання — ВО, Українська республіканська партія — УРП.

Великими буквами пишуться також складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: МАТО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ, УЄФА.

Але малими буквами пишуться: загс, вуз (від російського вьісшее учебное заведение).

Великими й частково малими буквами пишуться складно-скорочені слова на зразок Демократична партія України — ДемПУ, Конгрес української інтелігенції — КУІн.Якщо складноскорочені іменники, утворені з початкових букв або звуків, відмінюються, то закінчення біля них дописуються малими буквами: ЛАЗи, у ЖЕКу, з ВАКом.У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малої букви: районна державна адміністрація -райдержадміністрація, завідувач господарства — завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Донбас, Укрінбанк.

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Наприклад, пишемо: 4 кг, читаємо: чотири кілограми.Складання — це спосіб творення складних слів поєднан ням двох або більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень). Цим воно відрізняється від інших способів морфологічного словотвору, орієнтованих на творення простих слів. Складні слова функціонують у тісному зв’язку із системою словосполучень, які стають основою творення їх. Основним способом творення складних слів — іменників, прикметників, прислівників — є основоскладання. О с н о в о с к л а д а н н я — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів -о-, -є- (доброзичливий, праце здатний), -и-, -ох- (триповерховий, двохатомний). Результа том основоскладання є складні слова, або композити (лат. compositus — складний, складений із частин). С л о в о с к л а д а н н я , або ю к с т а п о з и ц і я (лат. juxta — поряд, біля і positio — місце), — це поєднання двох слів або словоформ в одному складному слові (салон-перу карня, вагон-ресторан).

45.Л-рна мова і норма

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. Формується вона на базі середньо наддніпрянських говорів у к. 18 - на п. 19 ст.

Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, ряд функціональних стилів.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклавши основи наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.

Українська мова - слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народуМовна норма

Унормованість — основна ознака літературної мови. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі типи норм: орфографічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання); морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які обов'язковими для всіх її носіїв.

Мовні норми

1.орфоепічні й акцептні -належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації - інцидент, а не інциндент;посередині, а не посередині 2.графічні передачі звуків на письмі- робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирма 3.орфографічні написання слів відповідно до останнього видання «Українського правопису» гніт у бочці — пат у лампі;феєрверк, а не фейерверк;фін, а не фінн;на-гора, а не нагора 4.лексичні слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі надійшло, а не прийшло повідомлення; нестала, а не наступила зима 5.морфологічні уживання морфем найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі роки