2. Алгоритм проведення біологічної проби при переливанні крові донора.

Послідовність	Зміст	Примітка
Мета: Показання: Протипоказання: Місце виконання: Матеріальне забезпечення: Алгоритм виконання: Оцінка результату. Оформлення документації:	Попередження реакції при трансфузіях компонентів крові Переливання компонентів крові донора Відсутні Маніпуляційна, палата хворого Стерильні: система ПК, контейнер з компонентом крові донора, лоток, ватні кульки, серветки, гумові рукавички. 70% етиловий спирт Протишоковий набір. Не стерильні: маска, окуляри, фартух, джгут, валик, пластир, штатив – підставка, обладнання для гігієнічної обробки рук згідно наказу № 798, лоток для відпрацьованого матеріалу, ємкості для дезінфекції, педальне відро Психологічно підготуйте хворого та отримайте його згоду на проведення даної маніпуляції. Проведіть гігієнічне миття рук. Одягніть маску, окуляри, фартух. Проведіть гігієнічну антисептику рук. Одягніть стерильні гумові рукавички Візьміть контейнер з компонентом крові донора і візуально оцініть його придатність до переливання. Заповніть систему ПК компонентом крові донора. Надайте пацієнту зручне лежаче положення.. Перевірте якість пульсу на променевій артерії. На нижню третину плеча накладіть джгут, під лікоть – валик. Запропонуйте пацієнту стиснути і розтиснути декілька разів пальці кисті, потім затиснути їх в кулак. Оберіть найоб’ємнішу і найменш рухому вену. Обробіть місце пункції двохкратно стерильною ватною кулькою, змоченою етиловим спиртом. Нижче місця пункції підкладіть марлеву серветку. Зафіксуйте вену і здійсніть венепункцію. Зафіксуйте муфту голки лейкопластиром. Відкрийте систему гвинтовим затискачем повністю і струминно влийте 10-15мл крові. Закрийте систему і протягом 3хв. спостерігайте за хворим. Знову відкрийте систему і струминно влийте 10-15мл, закрийте і протягом 3 хв. спостерігайте за станом пацієнта. Знову відкрийте затискач і струминно влийте 10-15мл крові, потім протягом 3 хв. спостерігайте за пацієнтом, перекривши систему. Відсутність реакції у пацієнта після триразової перевірки дає право на продовження трансфузії. Продезінфікуйте використане обладнання. Зніміть рукавички, проведіть гігієнічну антисептику рук. Відсутність реакції у хворого після трьохкратної перевірки дає право продовжувати переливати кров. При біологічній несумісності крові поведінка хворого може ставати неспокійною, він відчуває жар в усьому тілі, стиснення в грудях, скаржиться на болі в області серця, живота, в попереку та голови, пульс стає частим, погіршуються його властивості. Може знижуватися АТ, частішати дихання, шкіра спочатку стає бліда, а потім ціанотично – червона. В таких випадках слід відразу ж зупинити переливання крові. При проведенні навички дотримуйтесь вимог наказів № 408, № 720, № 798 ,№ 120,№ 585, № 955 ,№ 740, та № 211 Зробіть відмітку у відповідній медичній документації.	Перед біологічною пробою контейнер з компонентом крові, виставити з холодильника і витримати при кімнатній температурі 30-40хв., в екстренних випадках підігріти на водяній бані при t +37ºС кімнатної температури При появі будь-яких скарг (прискорення пульсу, зниження артеріального тиску, занепокоєння хворого, болі в попереку, загальну слабкість, головокружіння) слід негайно припинити переливання, від’єднати систему від голки (не можна виймати голку з вени, щоб не втратити подальший доступ до неї) і негайно повідомити лікаря

3. Величина і швидкість кровотечі залежать від розмірів ураженої судини. За частотою виникнення розрізняють одноразові, повторні і часто рецидивуючі кровотечі. У чоловіків виразки ускладнюються кровотечею вдвічі частіше, ніж у жінок .

Клініка. Гастродуоденальна кровотеча, як правило, виникає раптово. Тяжкість стану хворого залежить від величини і швидкості крововтрати.

Основними ознаками шлунково-кишкової кровотечі є блювання з домішками крові (haemathemesis), яке характерне у більшості випадків для захворювань шлунка, при дуоденальних виразках трапляється рідко. У хворого з’являються дьогтеподібні випорожнення (melaena), особливо при профузних кровотечах і кровотечах, що продовжуються. Поряд із цим, підсилюється перистальтика кишечника (симптом Гордона-Тейлора), виникають кров’янисті проноси. Зустрівшись із таким хворим, медичний працівник повинен вирішити три питання: 1. Яка причина кровотечі, її джерело? 2. Скільки втрачено крові? 3. Чи продовжується кровотеча?

Характерною ознакою виразкових кровотеч є зменшення болю в епігастрії (симптом Бергмана).

Стан хворого різко погіршується, виникають ознаки гострої крововтрати: а) запаморочення; б) блідість шкірних покривів; в) наростає загальна слабість; г) виникають зміни гемодинаміки (тахікардія, зниження артеріального тиску, збільшення пульсового та зниження венозного тиску).

При лабораторному дослідженні крові знаходять значні зміни гемограми: знижується кількість еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту.

Для верифікації діагнозу шлунково-кишкової кровотечі, крім загального, біохімічного аналізу крові, коагулограми, важливе значення мають додаткові методи обстеження: ургентна ендоскопія, рентгенологічне дослідження та ін.

При встановленні остаточного діагнозу кровотечі із виразки шлунка чи дванадцятипалої кишки слід проводити диференційну діагностику із захворюваннями, які можуть проявлятись кровотечею.

Кровотеча із варикозно розширених вен стравоходу і шлунка виникає у хворих на цироз печінки, розпочинається раптово, блюванням темними згустками крові (венозна кров), після фізичного або емоційного напруження. У таких хворих спостерігають асцит, спленомегалію, розширення вен передньої черевної стінки, ("голова медузи"). При фіброгастроскопії виявляють варикозне розширення вен стравоходу. При проведенні спленопортоманометрії – підвищений тиск (портальну гіпертензію), нормальний тиск у портальній системі 100-120 мм вод. ст.

Кровотеча при раці шлунка виникає при розпаді пухлини й арозії судини. У хворих попередньо відмічається слабість, зниження апетиту, появляється нудота, інколи блювання, прогресує схуднення. Кровотеча проявляється блюванням і чорними випорожненнями. У загальному аналізі крові виявляють зниження кількості еритроцитів, гемоглобіну, збільшення ШОЕ. При фіброгастроскопічному, рентгенологічному дослідженні знаходять пухлину шлунка.

Кровотеча при поліпозах шлунка або дванадцятипалої кишки: хворі скаржаться на постійний тупий біль в епігастрії, відчуття шлункового дискомфорту (нудоту, блювання). При розпаді або виразкоутворенні поліпів може виникати блювання з домішками крові та появлятись кров у калі. У загальному аналізі крові виявляють зниження вмісту еритроцитів, гемоглобіну. При фіброгастродуоденоскопії та рентгенологічному дослідженні знаходять поліпозні розростання слизової шлунка чи дванадцятипалої кишки.

Кровотеча при ерозивному гастриті: для цих хворих характерний тривалий шлунковий анамнез (біль в епігастрії, нудота, печія, зниження апетиту і т. ін.). Вирішальне значення для встановлення діагнозу мають дані фіброгастроскопії, під час якої виявляють кровотечу з ерозій слизової оболонки шлунка.

Кровотеча при синдромі Меллорі-Вейса: у цих хворих, як правило, відсутній шлунковий анамнез. Кровотеча виникає раптово, під час сильного блювання, внаслідок поперечного розриву поздовжніх складок слизової оболонки субкардіального відділу шлунка. Вирішальне значення для встановлення діагнозу також мають дані фіброгастроскопії, під час якої виявляють кровотечу із тріщини слизової субкардіального відділу шлунка.

Лікування. Хворі з гострою шлунково-кишковою кровотечею повинні бути госпіталізовані в хірургічний стаціонар, незалежно від ступеня крововтрати і причини, що її викликала. У розпалі гострої кровотечі допустима евакуація хворого тільки на невелику відстань (у межах району, міста) під прикриттям переливання крові або її компонентів. Хворих з ознаками продовження кровотечі направляють у реанімаційне відділення або в операційну. У великих містах таких хворих госпіталізують у спеціалізовані відділення шлунково-кишкових кровотеч. Під час надання першої медичної допомоги, хворого вкладають у ліжко, на живіт кладуть міхур із льодом (холод), внутрішньом’язово вводять 2 мл 1 % розчину вікасолу, адроксону або внутрішньовенно 10 мл 10 % розчину хлориду кальцію. При наявності ознак геморагічного шоку виконують внутрішньовенне вливання желатинолю, реоглюману, фібриногену, кріопреципітату і т. ін. Транспортування здійснюють тільки в лежачому положенні, краще санітарним транспортом.

Лікування хворих із шлунково-кишковими кровотечами може бути консервативним і оперативним. Консервативне лікування проводять при неуточненому діагнозі, незначній кровотечі, у хворих із клінікою зупиненої кровотечі, наявністю супровідних захворювань і протипоказань до операції, а також у випадках відсутності необхідних умов для виконання операції (плавання в океані, експедиція та ін.).

Для покращання коагуляційних властивостей крові внутрішньовенно призначають: фібриноген (1 г розводять в 0,9 % розчині NaCl – 250 мл – два або три рази на добу), 10 % розчин хлориду кальцію – 10 мл, 5 % розчин Σ-амінокапронової кислоти по 100-150 мл через кожні 6 год. Поряд із цим, призначають по 20-30 мл 5 % розчину Σ-амінокапронової кислоти пити через кожні 30 хв. Внутрішньовенно вводять суху або нативну плазму, кріопреципітат, внутрішньом’язово вводять 1 % розчин вікасолу до 3 мл на добу.

Для зниження шлункової секреції призначають 0,1 % розчин сірчанокислого атропіну, препарати регуляторних пептидів – даларгін, сандостатин. У хворих із шлунково-кишковою кровотечею виразкового походження призначають блокатори Н₂-рецепторів гістаміну (циметидин, або беломет, гістодил, тагомет) 200 мг 3 рази на день або ранітидин (зантак, гістак, ранісан) 0,15 г 2 рази на день, фамотидин (невофам, ульфамід, квамател) по 0,02 2 рази на день), нізатидин, омепразол по 1 табл. 3 рази на день. Крім цього, призначають антациди – маалокс (фосфалюгель, мегалак, альмагель) 15 мл 3-4 рази на день.

Для поповнення крововтрати переливають компоненти крові (краще еритроцитарну масу, плазму крові). Їх необхідно переливати краплинно, щоб не перенавантажити кров'яне русло і не підняти артеріальний тиск. При крововтратах першого ступеня препарати крові не переливають. При крововтраті другого ступеня (до 1500 мл) необхідно перелити не менше 500 мл еритроцитарної маси і плазми; при крововтраті третього ступеня (більше 1500 мл) їх необхідно влити не менше 750 мл. Слід пам’ятати, що при великих крововтратах 60 % дефіциту об'єму циркулюючої крові поповнюють за рахунок переливання компонентів крові (еритроцитарної, тромбоцитарної мас, плазми, альбуміну і т. ін.), а решту – за рахунок кровозамінників (перфторану, реополіглюкіну, реоглюману, желатинолю і т. ін.). Взагалі, співвідношення перелитої крові та кровозамінників повинно становити 1:3, і лише при тяжких крововтратах – 1:1. На практиці поповнення крововтрати регулюють, як правило, за показниками гемодинаміки (пульс, артеріальний тиск, венозний тиск) і гемограми (еритроцити, гемоглобін, гематокрит).

Після зупинки кровотечі хворим рекомендують дотримуватись ліжкового режиму протягом 8-10 днів. Якщо немає показань до операції, хворого починають годувати, для цього краще використати дієту Мейленграхта. В її склад входить манна або протерта рисова каша, яйця, овочеві пюре, протерте м'ясо, масло, цукор. Їжу приймають по 100-150 мг кожних 3 години в охолодженому вигляді. Дієту поступово розширюють. Приймання їжі нейтралізує соляну кислоту, зменшує голодну перистальтику, чим створює умови для формування тромбу і зупинення кровотечі.

Поряд із цим, для зупинки кровотечі використовують і ендоскопічні методи. Так, при ерозивному гастриті поверхню слизової оболонки шлунка зрошують 5 % розчином Σ-амінокапронової кислоти або 3 % розчином пероксиду водню, 0,2 % розчином тромбіну. Для зупинки кровотечі з виразки на неї наносять клей МК-6, МК-8, "Ліфузоль", "Статизоль". При необхідності проводять електрокоагуляцію судини, що кровить. При кровотечах із поліпів здійснюють ендоскопічну поліпектомію. При кровотечах із варикозно розширених вен стравоходу під контролем ендоскопа за допомогою спеціального інжектора можна вводити в них склерозувальні препарати (тромбовар, варикоцид, вістарин, 70⁰ спирт та ін.). Для зменшення кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу застосовують зонд Блекмора

Поряд із цим, для зменшення портального тиску вводять краплинно 1 мл (10 ОД) пітуїтрину в 200 мл 5 % розчину глюкози. Внаслідок скорочення гладенької мускулатури кишечника і спазму артерій черевної порожнини тиск у портальній системі зменшується на ¹/₃. Пітуїтрин не можна вводити при інших кровотечах. Слід зазначити, що консервативні та ендоскопічні методи зупинки кровотечі у багатьох випадках є тимчасовими і дозволяють виграти час для підготовки хворого до операції.

При вирішенні питання про хірургічне лікування хворих із шлунково-кишковими кровотечами розрізняють такі види операцій:

1. Термінові, що проводять після госпіталізації хворих при наявності пульсуючої або струминної кровотечі з судин дна виразки, а також у хворих із рецидивною кровотечею з виразки, встановленої ендоскопічно.

2. Відстрочені, що виконують у найближчі 2-3 доби з моменту госпіталізації: у хворих із капілярною шлунково-кишковою кровотечею, що продовжується; у хворих із зупиненою кровотечею і високою вірогідністю рецидиву кровотечі (тромбована судина, пухкий тромб на дні виразки).

3. Планові, які виконують після надійно зупиненої кровотечі, стабілізації основних показників гомеостазу, покращання загального стану хворого.

Провідним напрямком у хірургії шлункових і дуоденальних кровотеч є органозберігаючі та органощадні (резекція певного сегмента шлунка) операції. У хворих із кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу не завжди можна розраховувати на ефективність операції, оскільки можливі рецидиви кровотечі. У хворих із геморагічним ерозивним гастритом, синдромом Меллорі-Вейса, поліпозом та іншими захворюваннями підхід до оперативного лікування є індивідуальним; воно виконується при неможливості зупинити кровотечу консервативними методами.

№ 6

До вас звернувся хворий зі скаргами на біль в правій паховій ділянці. Вважає себе хворим біля двох років після того, як вперше зауважив випинання в правій паховій ділянці, яке його раніше не турбувало. В лежачому положенні випинання самостійно ховалось в черевну порожнину. Після підйому тягаря раптово з’явився біль. Випинання вправити в черевну порожнину не вдалось. Звернувся в лікарню. При огляді в правій паховій ділянці наявно різко болюче випинання розміром з куряче яйце, яке не вправляється в черевну порожнину. При перкусії над випинанням визначається тупий звук. Живіт м’який, болючий при пальпації в нижніх відділах.

1. Визначте проблеми пацієнта. Яке ускладнення виникло у хворого?

2. Складіть набір інструментів для лапароцентезу.

3. Черевна грижа: клінічна картина, діагностика,лікування та догляд за хворими.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: біль в правій паховій ділянці, випинання в правій паховій ділянці, яке його раніше не турбувало. Наявне різко болюче випинання розміром з куряче яйце, яке не вправляється в черевну порожнину. Живіт м’який, болючий при пальпації в нижніх відділах. У хворого защемлена пахова кила. Потребує негайної госпіталізації в хірургічне відділення.

2. Набір інструментів для лапароцентезу.

Послідовність	Зміст	Примітка
Мета виконання Підготувати необхідне Алгоритм виконання	Операційний блок 1. Шафа з загальним інструментарієм. 2. Шафа з спеціальним інструментарієм. 3. Лоток. 4. Необхідні медикаменти. В лоток з шафи, де зберігається загальний інструментарій відібрати: Загальний інструментарій: 1. Корнцанги прямі – 1 3. Шприц 20 мл – 1 4. Голки ін’єкційні – 2 5. Пінцети: а) хірургічні – 2 Інструменти для розсічення тканин 1. Скальпель – 1 2. Ножиці гострокінцеві хірургічні – 1 Інструменти для спинення кровотечі 1. Кровоспинні затискачі: а) Більрота – 2 Інструменти для зшивання тканин 1. Голкотримач Гегара – 1 2. Голки ріжучі – 2 Спеціальний інструментарій 1.Троакар – 1 2. Блукаючий катетер – 1	Провести передстерилізаційну обробку та стерилізацію відібраного інструментарію.

3. Грижі живота, які частіше зустрічаються у чоловіків переважно в осіб

молодого віку (80-85%) залишаються одним з найпоширеніших хірургічних

захворювань.

Грижі живота поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні грижі живота утворюються в анатомічно слабих місцях черевної стінки. Розрізняють такі види зовнішніх гриж живота: пахові, стегнові, пупкові, білої лінії живота. Виділяють також післяопераційні і післятравматичні грижі.

Зовнішні грижі живота складаються з грижових воріт, грижового

мішка, грижового вмісту та зовнішніх грижових оболонок.

Етіологія. Розрізняють грижі вроджені та набуті грижі.

До факторів, що створюють передумову для грижі відносяться

анатомічна “неповноцінність” черевної стінки, “особливість” будови тазу та

великі розміри “внутрішнього кільця” у жінок, паралічі нервів, що

іннервують черевну стінку.

До причин, що ведуть до грижі, відносяться: важка фізична праця,

тяжкі пологи, тривалий кашель, запори та інші патологічні стани, що

супроводжуються частим підвищенням внутрішньочеревного тиску.

Клініка та діагностика. Грижі частіше всього розвиваються

повільно при поступовому наростанні характерних симптомів.

Біль, спочатку слаба, що мало турбують хворого, поступово зростають

та починають заважати виконанню важкої фізичної праці й навіть при

швидкій ходьбі. Через деякий час після появи білей хворий починає помічати

в області больових відчуттів вип’ячування, яке з’являються при фізичному

напруженні й зникає в стані спокою. Вип’ячування поступово збільшується ,

набуває округлої чи овальної форми.

Дослідження локального статусу проводиться по загальній схемі:

огляд, активні рухи, перкусія, пальпація, аускультація та спеціальні прийоми

дослідження.

При огляді хворого в горизонтальному положенні можна не знайти

ніяких ознак грижі. При кашлі, натужуванні та при підійманні голови

з’являється вип’ячування.

Перкусія грижового вип’ячування дає тимпаничний звук при

наявності в грижі петель кишки та притуплення, коли в грижовому мішку

знаходиться сальник або не порожнистий орган.

До спеціальних прийомів дослідження відносять визначення

грижових воріт. Треба дати характеристику форми, розмірів (дають розміри в

см) грижових воріт, грижового вип’ячування.

Особливої уваги заслуговує діагностика защемлення грижі передньої

черевної стінки. Основною клінічною ознакою защемлення є наявність

болісного невправимого вип’ячування в області грижових воріт.

Діагностичні труднощі виникають у хворих, що не знали до приступу

про існування в них грижі і особливо у осіб молодого віку.

Диференційна діагностика в таких випадках досягається суворим

дотриманням загальновідомого правила: у кожного хворого, особливо у осіб

молодого віку, що скаржиться на білі в животі, й особливо при підозрі на

кишкову непрохідність, повинні бути ретельно обстежені місця

післяопераційних рубців й звичайних виходжень гриж.

Наявність різко болісного невправимого вип’ячування та відсутність

симптому кашльового товчка є найбільш постійними симптомами

защемлених гриж передньої черевної стінки. Всі інші клінічні ознаки

защемлення мають вторинний характер й визначаються, головним чином,

наступними обставинами:

1. Характером самого защемленого органа (кишечник, сальник,

сечовий міхур).

2. Тяжкістю порушення кровообігу в защемленому органі.

3. Стадією розвитку захворювання.

Різниця в клінічних проявах в залежності від характеру защемлення

кишки проявляються при так званому рихтеровському защемленні кишки.

Корисно пам’ятати, що у жінок значно частіше защемляються

стегнові грижі, а в чоловіків пахові.

Загальні принципи лікування гриж живота. Основним принципом

оперативного лікування гриж живота є індивідуальний, диференційований

підхід до вибору метода грижесічення.

Важливе значення надається підготовці кишечника. Перехід хворого на

безшлакову дієту з включенням у раціон спеціалізованих харчових продуктів

підвищеної біологічної цінності дозволяє досягти гарної підготовки.

Безпосередньо очищення кишечника здійснюють за добу до операції шляхом

перорального прийому препарату фортраст, що дозволяє відмовитися від

багаторазового використання очисних клізм.

Стосовно до ущемлених гриж питання діагностики та хірургічної

тактики на ЕМЕ можуть обговорюватися у відношенні трьох категорій

хворих.

1. Хворі, в яких діагноз защемленої грижі не викликає сумнівів.

2. Хворі, в яких потрібно диференціювати защемлену грижу від інших

захворювань або від невправимої фіксованої грижі.

3. Хворі з так званим “анамнестичним” защемленням.

Єдиним методом лікування хворих з защемленою грижею є

оперативне лікування. Це диктує необхідність термінового направлення

хворих зразу після встановлення діагнозу защемленої грижі на етап

кваліфікованої хірургічної допомоги. Слід повторити загальновідоме

положення про недопущенний спосіб вправлення защемленої грижі.

Неприпустимість таких прийомів визначається небезпекою травми

защемленого органа, вправлення в черевну порожнину нежиттєздатного

органа, а також уявного вправлення защемленої грижі.

Протипоказано застосування теплових процедур та наркотичних

засобів.

Хворі, у яких діагноз защемленої грижі викликає сумніви, повинні

направлятися в хірургічний стаціонар, в такому ж терміновому порядку, як і

хворі з безсумнівним діагнозом защемленої грижі.

У випадку вправлення грижі хворі також підлягають терміновій

евакуації на етап надання кваліфікованої хірургічної допомоги для вирішення

питання про лікувальну тактику.

В хірургічному відділенні хворі з встановленим діагнозом защемленої

грижі підлягають терміновій операції.

Перед операцією у всіх хворих повинен бути випорожнений сечовий

міхур, а при наявності ознак кишкової непрохідності обов’язково

випорожнення шлунку з допомогою шлункового зонду.

№ 7

Хворий поступив у хірургічне відділення з гострою шлунково-кишковою кровотечею. Група крові В(Ш), резус-позитивна. Виникла необхідність гемотрансфузії.

1. Визначити придатність крові у флаконі.

2. Проведіть пробу на індивідуальну сумісність.

3. Покази та протипокази до гемотрансфузій.

Відповідь.

1. Огляд флакона. Перевіряємо цілісність та герметичність закупорки флакона.

Огляд етикетки. Перевіряємо написи на етикетці групи крові, резус–належності, дату забору крові на термін використання, кількість крові, вид консерванта, прізвище лікаря, який проводив забір крові, прізвище донора.

Огляд вмісту флакону. При стоянні кров ділиться на три шари: на дні шар еритроцитів та тромбоцитів, вище над ним – тонкий сірий шар лейкоцитів і зверху прозора, трохи жовтувата плазма. Шари повинні бути добре виражені з чіткими межами. Наявність пластівців, помутніння і забарвлення плазми в червоний колір свідчать про інфікування крові та руйнування еритроцитів (гемоліз).

Переливання про­водять за допомогою одноразової системи для переливання крові з фільтром зі швидкістю 40-60 крапель за 1 хв.

2. Проведіть пробу на індивідуальну сумісність.

Послідовність	Зміст	Примітка
Місце виконання. Підготувати необхідне. Попередня підготовка до виконання навику. Алгоритм виконання. Заповнити медичну документацію.	Маніпуляційна. Пробірка з відстояною кров’ю. Чашка Петрі. Флакон з кров’ю донора. Фізіологічний розчин 0,9% Скляна паличка. Одягти халат, шапочку, маску, окуляри, фартух. Помити руки під проточною водою з милом, витерти рушником. Одягнути дві пари стерильних гумових рукавичок. З вени хворого взяти 10мл крові, відцентрифугувати або дати відстоятися. 1. На обезжирену чашку Петрі нанесіть краплину сироватки пацієнта. 2. Додайте до неї в 10 разів меншу краплину крові донора (з флакона). 3. Змішайте сироватку з кровю скляною паличкою. 4. Через 4 хвилин додайте в чашку Петрі 1 краплину фізіологічного розчину, почекайте 1 хв. 5. Оцініть результати. 6. Продезінфікуйте обладнання та посуд.	1. Дотримуйтесь співвідношення крові донора та реціпієнта. 2. Дотримуйтесь асептики при роботі з флаконом консервованої крові. 3. Дотримуйтесь температурного режиму (15-25°С) та часу. 4. При наявності аглютинації – кров несумісна. При відсутності наступна проба. 5. Занурте в 5% розчин хлораміну на 1 годину.

3. Показання до переливання крові:

- абсолютні: гостра крововтрата 20 % і більше ОЦК; операції з

використанням штучного кровообігу;

- відносні: крововтрата в об'ємі 10 - 20 % ОЦК; анемія будь-якої

етіології з рівнем гемоглобіну нижче 80 г/л; триваючі кровотечі,

зумовлені порушенням зсідання крові; великі глибокі опіки;

цитопенічні стани (лейкопенія, тромбоцитопенія).

Протипоказання до гемотрансфузії:

- важкі порушення функції печінки та нирок;

- гостра серцева недостатність та захворювання пов'язані з

застоєм в малому колі кровообігу; абсолютне протипоказання - набряк

легень, гострий септичний ендокардит;

- гіперкоагуляційні стани - тромбофлебіти, тромбози, емболії,

інфаркти;

- черепно-мозкова травма, набряк мозку та інші стани, що

супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску;

- захворювання, при яких небезпечні різкі коливання

артеріального тиску;

- алергічні стани та захворювання (гостра екзема, бронхіальна

астма);

- активний і дисемінований туберкульоз.

№ 8

До вас звернувся хворий зі скаргами на біль в ділянці правої ключиці. Під час роботи впав, вдарився правим плечем. При обстеженні рухи в правому плечовому суглобі різко обмежені, наявна припухлість і деформація, визначається крепітація.

1. Визначте проблеми пацієнта.

2. Накладіть пов’язку «Дезо».

3. Переломи кісток. Види, клінічні симптоми переломів.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: біль в ділянці правої ключиці, рухи в правому плечовому суглобі різко обмежені, наявна припухлість і деформація, визначається крепітація в зоні перелому, порушення функції кінцівки. У хворого перелом ключиці.

2. Пов’язка Дезо.

Послідовність.	Зміст	Примітка.
Місце проведення. Підготувати необхідне. Алгоритм виконання.	Перев’язувальна. Марлевий бинт. 1. Поясніть, будь-ласка, пацієнту зміст маніпуляції, яку Ви будете виконувати. 2. Посадіть пацієнта на стілець обличчям до себе. 3. У підпахвинну впадину враженого боку покладіть ватно-марлеву подушечку товщиною 5см. 4. Накладіть перший, циркулярний закріплюючий тур, прибинтувавши плече в середній третині до тулуба. 5. Зігніть передпліччя у ліктьовому суглобі під прямим кутом і всю руку приведіть до грудної клітки. 6. Виконайте другий тур бинта, який прямує від підпахвинної ямки здорової сторони у косому напрямку до надпліччя хворої; перейдіть через надпліччя назад і опустіть вниз по задній поверхні плеча. 7. Третім ходом огинають ліктьовий суглоб, з під ліктя бинт проходить по передньо-нижній стороні передпліччя, прибинтовується при цьому передпліччя і виходить через бокову поверхню здорової сторони на задню поверхню тулуба. 8. Накладіть четвертий тур, спрямувавши бинт в косому напрямі по спині на надпліччя, поверніть його вниз по передній поверхні плеча, обхопивши лікоть знизу. 9. Зафіксуйте пов’язку на грудній клітці спереду булавкою. 10. Дайте, будь-ласка, пацієнту пораду про його наступну тактику при даному виді пов’язки.	1. Бинтування проводимо у напрямку враженого боку. 2. Постійно спостерігайте за виразом обличчя пацієнта 3. Виконавши поперечний хід бинта через спину, всі чотири ходи повторіть кілька разів, поки не буде досягнута повна фіксація.

3. Переломи кісток поділяють на відкриті і закриті. За локалізацією розрізняють діафізарні (позасутлобові), ме-тафізарні (навколосуглобові) й епіфізарні (внутрішньосуглобо-ві) переломи. Часто перелом поєднується з вивихом (переломо-вивих). У дітей площина перелому може проходити через епіфізарний хрящ. Такі переломи називають епіфізеолізами.

Залежно від форми і розміщення площини перелому розріз­няють поперечні, косі, поздовжні, гвинтоподібні, осколкові, убиті і компресійні переломи.

Переломи кісток можуть бути без зміщення, з незначним і повним зміщенням відламків. Зміщення відламків може відбува­тися в одній площині (фронтальній, сагітальній чи вертикаль­ній), у двох (фронтальній і сагітальній) чи трьох площинах (фронтальній, сагітальній і вертикальній).

Залежно від характеру зміщення розрізняють зміщення від­ламків у ширину, довжину, під кутом, по периферії.

Діагностика перелому грунтується на даних анамнезу, загаль­ного обстеження і рентгенографії.

Ознаки перелому: локальна болючість, деформація і пору­шення функції кінцівки, її вкорочення, патологічна рухливість, крепітація кісткових відламків.

Основні симптоми — характерна деформація, патологічна рух­ливість, кісткова крепітація.

Під характерною деформацією розуміють зміну конфігурації кінцівки, а також видимі зміщення кісткових відламків.

Патологічна рухливість — наявність рухів поза суглобом.

Кісткова крепітація — це характерний хруст, який виникає під час тертя кісткових відламків.

За відсутності зазначених вище симптомів діагноз перелому може бути встановлений у разі виявлення сукупності таких симп­томів: болю, різкої локальної болючості в ділянці перелому або болючості під час навантаження на вісь, наявності гематоми в міс­ці перелому, деформації кінцівки в зоні ушкодження та її вко­рочення, вимушеного положення і порушення функції кінцівки. Діагноз підтверджується результатами рентгенологічного дослі­дження.

№ 9

На підприємстві бензопила відрізала робітнику праву руку на рівні середньої третини плеча. Об’єктивно: стан потерпілого важкий, виражена загальмованість, довкола плями крові, одежа справа промокла кров’ю, з культі плеча пульсуючою струминою витікає яскраво-червона кров. Ампутована рука лежить поруч.

1. Визначте проблеми пацієнта. Надайте першу медичну допомогу.Яким чином проводяться інструктажі та навчання з питань охорони праці.

2. Проведіть проби на резус-сумісність крові донора та реципієнта.

3. Класифікація кровотеч. Гостра крововтрата,її критерії, клінічні ознаки.

Відповідь.

1. Проблеми пацієнта: стан важкий, виражена загальмованість, з культі плеча пульсуючою струминою витікає кров. Ампутована рука лежить поруч. У хворого травматичний шок, відрив верхньої кінцівки, артеріальна кровотеча, геморагічний шок.

Перша медична допомога (ПМД):

1. Артеріальний джгут.

2. Знеболення.

3. Асептична пов’язка.

4. Транспортна іммобілізація.

5. Госпіталізація. Підключення до центральної вени.

Навчання та інструктажі з питань охорони праці.

1) Навчання з питань охорони праці – це навчання працівників, учнів, курсантів, студентів, слухачів з метою отримання необхідних знань і навичок з питань охорони праці або безпечного ведення робіт;

2) постійно діюча комісія для перевірки знань працівників з питань охорони праці на підприємстві створюється під головуванням керівника або заступника керівника підприємства;

3) склад постійно діючої комісії для перевірки знань працівників з питань охорони праці на підприємстві;

4) Інструктажі з питань охорони праці за характером і часом проведення поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. На прохання працівника може бути проведений додатковий інструктаж;

5) методика проведення вступного інструктажа;

6) методика проведення первинного інструктажа;

7)методика проведення повторного інструктажа;

8)методика проведення позапланового інструктажа;

9)методика проведення цільового інструктажа.