Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Shpori_zi_strakhuvannya.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
101.3 Кб
Скачать

20. Адаптивні типи організації страхових компаній

Внаслідок науково-технічної революції та впровадження нових наукомістких технологій у середині XX ст. організації стали розробляти та впроваджувати нові гнучкі типи організаційних структур, відмінних від традиційної бюрократичної ієрархії. Адаптивній (органічній) системі управління притаманні такі риси:

1) рішення приймаються на основі обговорення і не базуються на авторитеті, правилах або традиціях;

2) обставинами, на які зважають під час обговорення проблем, є довіра, а не влада, переконання, а не команда, робота на єдину мету, а не заради виконання посадової інструкції;

3) головні чинники, що інтегрують, — місія і стратегія розвитку організації;

4) творчий підхід до роботи і кооперації базується на зв'язку між діяльністю кожного індивіда і місією;

5) правила роботи формулюються у вигляді принципів, а не настанов;

6) розподіл роботи між співробітниками зумовлюється не їхніми посадами, а характером проблем, що вирішуються;

7) спостерігається постійна готовність до проведення в організації прогресивних змін.

У вихідному визначенні адаптивних структур, даному згаданими Т. Бернсом і Д. Сталкером, підкреслювалися такі принципові відмінності від традиційної бюрократичної ієрархії, як більш висока гнучкість, менша зв'язаність правилами і нормами, використання як бази групової (бригадної) організації праці. Адаптивних структури управління в "чистому" вигляді, як правило, не використовують, хоч елементи цього підходу набули поширення в компаніях, які прагнуть пристосуватися до динамічного середовища, що змінюється.

Різновидами структур цього типу є дивізійні, проектні, матричні та конгломератні.

Дивізійні структури управління використовують в організаціях із широкою номенклатурою продукції (послуг), в яких швидко змінюються споживачі або у великих за розміром організаціях. Серед дивізійних виділяють продуктові, споживчі й територіальні організаційні структури управління. Згідно з продуктовою організаційною структурою управління керівнику делегують повноваження щодо управління певним типом продукції. Споживча організаційна структура управління є орієнтованою на споживача, має в собі підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення виробничих потреб певних груп споживачів. Територіальна організаційна структура управління формується на основі географічного фактору.

Проектна організація ‑ це тимчасова структура, що об’єднує в одну команду кваліфікованих працівників організації для здійснення складного проекту у встановлені терміни з заданим рівнем якості, не виходячи за межі встановленого кошторису. Основна перевага організації в тому, що вона концентрує всі зусилля на вирішенні однієї єдиної задачі. У той час як керівник звичайного відділу повинен розриватися між декількома проектами одночасно, керівник проекту концентрується винятково на ньому.

Однією з найбільш поширених різновидів проектної організації є матрична структура, при якій члени проектної команди підпорядковуються не тільки керівнику проекту, але і керівникам тих функціональних підрозділів, в яких вони постійно працюють. При такій формі організації повноваження керівника проекту можуть варіюватися від майже всеосяжної лінійної влади до практично чисто штабних повноважень. До плюсів структури можна віднести колективне витрачання ресурсів, гнучкість людських ресурсів та організації загалом, ефективну координацію робіт. Недоліком є наявність системи подвійного підпорядкування.

Конгломератну структуру підприємство використовує для вирішення конкретної ситуації. Так, в одному відділенні підприємства може використовуватися продуктова структура управління, в другому ‑ функціональна структура, в третьому ‑ матрична тощо. Для цієї структури характерним є високий рівень децентралізації влади, можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків, мінімальна організаційно-економічна залежність між підприємствами, що входять до складу конгломерату; неможливість дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи, зменшення ефективності діяльності конгломерату через структурну відокремленість підрозділів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]