19. Полемічна література в Україні

Підтримуючи ідею об'єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римського, Польща протягом усього XVI ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.

Основна маса православного духовенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припускали думки про об'єднання церков, вбачаючи в цьому замах на батьківську віру.

У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких як Венедикт Гербест та Петро Скарга. Перший закидав православному духовенству неуцтво, другий у творі "Про єдність Божої церкви" доводив вищість католицизму щодо православ'я, виступав проти подружнього життя у середовищі священиків, ведення служб слов'янською мовою, втручання світських людей у церковні справи та проголошував спасіння православних через унію.

Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опікою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих авторів Христофора Філалета та Клірика Острозького. X. Філалет у творі "Апокрисис" (1597) наводить документи, в яких розкриває історію унії, махінації єпископів, обороняє правосильність православної церкви. К. Острозький у творі "Пересторога" (1804) висміює католицькі догмати. Автором цього твору І. Франко вважав відомого діяча Львівського братства Ю. Рогатинця.

Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця Івана родом з Вишні, у літературі І. Вишенський (1545—1620). Його палкі послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків, "що живуть у лядській землі", пристрасні таврування злочинів і провин можновладців не були надруковані (крім одного) й ходили в численних рукописах серед української людності.

У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розвивав ідею про "папу-Антихриста". Уніатський собор виніс йому смертний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.

Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьківської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму "Треносі" (1608), тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були православними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщилися й окатоличились.

Полемічна література дала поштовх розвитку української культури, протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу за свою віру і свободу.

20. Роль козацтва у розвитку Української культури XVII – xviiі ст.

Зародження на українських землях козацької культури можна віднести до кінця XVI ст., коли у м.Брест 1596 р. було укладено Берестейську церковну унію, яка передбачала утворення нової греко-католицької церкви у Польщі. Внаслідок підписання Берестейської унії на українських землях з боку Польщі посилилася колоніальна експансія, яка передбачала навернення українського населення до нової греко-католицької церкви, закриття православних церков, навчальних закладів, шкіл, братств та монастирів.

Внаслідок цих дій на території сучасної Центральної України утворився новий соціальний стан - козацтво, якому довелося відігравати важливу роль у розвитку зовнішньої та внутрішньої політики України. З утворенням української Гетьманщини розпочалася розбудова навчальних закладів, а особливо церков, книговидання, малярство.

Внесок Петра Конашевича-Сагайдачного (1601-1622 рр.) у розвиток української культури мав важливе значення, тому що гетьман відновив боротьбу за православ’я в Україні, вирішив відновити православну єпархію та домігся висвятити Йова Борецького на престол митрополита. Ці дії врятували православну церкву від знищення. Крім того, гетьман залучився підтримкою селян. Діяльність Сагайдачного була спрямована на розвиток освіти, науки, літератури та мистецтва. Петро Конашевич-Сагайдачний,будучи людиною, яка мала освіту, турбувався і про навчальні заклади, він допомагав діячам Києво-Печерського монастиря, на чолі якого стояв Є.Плетенецький.

Новий виток у розвитку української культури розпочався за часів гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.). Під час національно-визвольної війни на звільнених територіях від поляків відновлювались державний, адміністративно-територіальний устрій, ліквідовувалася греко-католицька церква. Поразка поляків на перших етапах війни стимулювала українське населення до активізації боротьби за свою державу.

Поява книгодрукування і її розвиток по всій Україні у XVII ст. сприяли відновленню освіти. Уже в першій половині XVII ст. нараховувалось 20 друкарень, найбільшою з яких була Києво-Печерська. Книговидання фінансувались за кошти гетьмана та меценатів, активно займалися книговиданням братства, монастирі, колегіуми. Також Богдан Хмельницький продовжував традиції гетьманів, будував церкви, прикладом чого може бути збудована коштом Богдана Хмельницького церква у с.Суботів. Церква Петра і Павла,поблизу Чигирина. Хоча точна дата побудови невідома, але є припущення, що вона побудована теж за доби Богдана Хмельницького. Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петропавлівська церква збудована на початку XVII ст.

Після повстання гетьмана Богдана Хмельницького проти польського володіння вона була відібрана від римо-католицької церкви. Велика готична трьохнавна церква зазнала докорінної перебудови. Зібравши в 1744-1750 рр. гроші, мешканці Подолу замінили готичну з трикутним дахом стіну церкви - тепер вже Святих Петра й Павла - на бароковий фасад з круглими вікнами й формою грецького хреста, жолобкованими пілястрами й нішами.

За часів правління Івана Степановича Мазепи українська культура досягла найвищого розвитку. Було започатковано нову течію мистецтва - українське (мазепинське) бароко. Гетьман, володіючи вісьмома мовами, турбувався про стан освіти, надбудував другий поверх Києво-Могилянської академії. І.Мазепа певною мірою продовжував справу Петра Конашевича- Сагайдачного.

У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, намагався Україну зрівняти з європейськими державами. За час правління Івана Мазепи було збудовано багато церков, серед яких церква Всіх Святих над економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696-1698 рр.), Військово-Микільський собор Пустинно-Микільського монастиря в Києві (кінець XVII ст.), Богоявленський собор Братського монастиря

в Києві (кінець XVII ст.) та інш. Незважаючи на піднесення української культури, вже на початку XVIII ст., а саме після Полтавської битви 1709 р., відбувся занепад української державності та, певною мірою,

культури під натиском Російської імперії.

У другій половині ХVІІІ ст. українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, постійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів - університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися. А в 1800 році уряд царської Росії своєю "милістю" позбавив Києво-Могилянську Академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію.

На кінець ХVІІІ ст. Україна вже втратила позиції передової освітньої держави. Після підпорядкування Української церкви Московському патріархатові (1686 р.) Росія робила все можливе, аби Україна не мала свого друкованого слова. Дії її були послідовними і жорстокими: