2.3 Психологічні особливості переживання підлітками конфлікту між батьками

Так під час конфлікту відчувають роздратованість 50% опитуваних, обурення – 37,5%, злість – 30%, гнів – 25%, пригніченість – 22,5%, відчай – 20%, образа – 15%, страх – 12,5%. Не впливає конфліктна ситуація – 10 % опитаних, а задоволення отримують 5%. А 17,5% респондентів відповіли, що продовжують ще деякий час гніватися всередині навіть після зняття конфліктної ситуації.

Отже, результати дослідження дозволяють стверджувати, що у сімейних стосунках у дітей переважає амбівалентне ставлення до батьків. Це проявляється у їхньому прагненні до довірливого спілкування на рівних, в отриманні психологічної підтримки, порад і водночас у підвищеному емоційному неприйнятті своєї залежності, що почасти є причиною поведінкового негативізму.

У конфліктних сім’ях батьки втратили авторитет, і тому саме в таких сім’ях конфліктні стосунки провокують і самі діти. Вони зовсім не сприймають ні надмірного опікунства, ні авторитарної поведінки батьків, котрі за своїми проблемами і сварками не завжди сприймають вчинки своїх дітей адекватно, не враховують їхній віковий розвиток, придушуючи будь-яку самостійність. З конфліктної форми взаємостосунків у сім’ї власне і розпочинається психологічна деформація особистості. Діти отримують непорозуміння з боку старших людей - батьків, з якими вони упродовж тривалого часу себе ідентифікували. Руйнації підлягає один з важливих аспектів ідентичності, що зумовлено втратою позитивного символічного значення сім’ї. До того ж конфліктна сімейна атмосфера є стресовою для всіх учасників, що негативно впливає на їхній психічний стан, життєдіяльність загалом, ускладнюючи нормальний перебіг вікової кризи ідентичності. Тому тривалість переживання кризи, як і вихід з неї, залежить від індивідуально-психологічних особливостей особистості та від психолого-духовного наповнення її конкретного соціокультурного довкілля.

Уявлення людини про свої психічні особливості і про себе загалом далеко не завжди адекватні, навіть якщо вона прагне до адекватного усвідомлення, намагається бути відвертою з собою. Самосвідомість – це продукт розвитку особистості, який відображає її реальне буття в наближених схемах і формах. Поряд із свідомістю вона становить основу ідентичності. Тому передумовою розвитку особистості дитини є усвідомлення свого Я, своєї суспільної ролі, себе як суб’єкта окультуреної людської діяльності. Використавши методику діагностики самооцінки психічних станів (за Г.Айзенком) та шкали самооцінки особистісної тривожності за Ч.Спілбергером- Ю.Ханіним, ми відібрали дітей в експериментальну групу, в яких за результатами спостерігалася висока тривожність. Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають уваги.

Таблиця 1. Розподіл школярів за рівнями вираженості особистісної тривожності у досліджуваній вибірці

№ з/п	Рівні тривожності	Кількість учнів	%
1	Низька тривожність	4	10
2	Помірна тривожність	8	20
3	Висока тривожність	20	77, 9

ІІІ. Особливості психолого-педагогічної корекції дитячо-батьківських стосунків