1. Спадкове право — це найдавні­ший інститут права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвит­ку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини. Поняття спадкового права можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'­єктивному значенні.

Спадкове право в об'єктивному значенні — це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови та порядок переходу після смерті громадянина майнових і деяких особистих немайнових прав та обов'язків.

Під спадковим правом у суб'єктивному значенні розуміють права особи, яка закликається до спадкоємства, та права особи, яка вже прийняла спадщину. Таких осіб називають спадкоємцями.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1216 ЦК, дозволяє визначити предмет спадкового права і водночас розкриває сутність об'єкта і суб'єктного складу спадкових правовідносин.

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів цивільного права — фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у ст. 2 ЦК України (спадкоємців), у правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, у яких він перебував на момент своєї смерті

Оскільки при спадкуванні права та обов'язки померлого переходять до його правонаступників як єдине ціле (крім тих, існування яких є невіддільним від особи спадкодавця), спадкове правонаступництво традиційно вважається універсальним (загальним) і зокрема, має такі ознаки:

— безпосередність універсального правонаступництва, оскільки спадкоємець набуває спадщину без попередньої передачі останньої третім особам;

— одночасність переходу до спадкоємців спадкового майна;

— перехід до спадкоємців прав та обов'язків померлого спадкодавця в усій сукупності, навіть якщо спадкоємці і не знали б про існування деяких з них

----спадкоємець набуває всіх прав та обов'язків відразу і водночас. Прийнят­тя спадщини — це єдиний акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

. Універсальний правонаступник (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину правомочностей і відмовитися від прийняття іншої Від універсального правонаступництва слід відрізняти наступництво сингулярне (або часткове). Сингулярний правонаступник (наступник в окремих правах, відказоодержувач), на відміну від універсального, набуває лише окреме право зі складу спадщини — право, зміст якого чітко відомий. Таке право сингулярного правонаступника не обтяжується боргами і переходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано — в силу норми закону (статті 1237, 1238 ЦК), що покладає на спадкоємця обов'язок виконання на користь відказоодержувача певного зобов'язання.

Види спадкування

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.ЦК України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця

в першому випадку підставою виникнення права спадкування є формально виражена воля спадкодавця, а у другому — її презумпція, виражена у нормах закону

ЦК України не забороняє успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої — на підставі закону. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом

2.Спадкоємці і спадкодавці

Спадкодавцем може виступати лише фізична особа. Більшість науковців та судова практика схильні до думки, що відповідно до ст. 11 ЦК УРСР право заповідати виникає у особи з моменту досягнення нею 18 років або з моменту укладення шлюбу, якщо такий мав місце до настання пов¬ноліття особи. Щодо обмежено дієздатних осіб, то позиції науковців стосовно їх права запо­відати розійшлися. Ряд авторів2 заперечує наявність у таких осіб права на запо­віт. Цим шляхом пішла і практика3. Головний аргумент такої позиції — особис­тий характер заповіту, що не допускає можливості одержання згоди з боку піклувальників та органів опіки і пі клування.Проти такої позиції інші вчені4 ви­сувають свої заперечення, вказуючи, що обмежено дієздатна особа не позбавля­ється повністю своєї дієздатності, а лише обмежується у ній. Крім того, таке об­меження встановлюється з метою запобігання розпорядженню майном всупереч інтересам самої особи та членів її сім'ї, тому заповіт, оскільки це угода, яка ви­ходить за рамки побутових, може бути посвідчена за згодою піклувальника та органів опіки і піклування.

Спадкоємці. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу) спадкоємцями можуть бути усі учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК України. Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, а юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права — лише як спадкоємці за заповітом, оскільки до черг спадкоємців за законом, а також до кола осіб, які спадкують за правом представлення, визначених у статтях 1261—1266 ЦК, входять тільки фізичні особи, пов'язані зі спадкодавцем кровною спорідненістю або

іншими зв'язками — подружніми, сімейними чи перебуванням на утриманні.

Особливістю правового становища територіальної громади у правовідносинах, що виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця, є те, що крім права бути спадкоємцями за заповітом, згідно зі ст. 1277 ЦК, вони можуть стати правонаступниками спадкового майна, щодо якого не виявилося спадкоємців і котре у встановленому порядку було визнане відумерлим. ЇЇ правовий статус є відмінним від правового становища спадкоємців. Зокрема, територіальні громади позбавлені права на прийняття спадщини або відмову від її прийняття і виступають як «необхідні» правонаступники спадщини, до яких спадщина переходить незалежно від їх волі. Спадщина, яка переходить у власність територіальної громади у порядку віду-мерлості, обтяжується лише зобов'язаннями спадкодавця щодо відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, а також стосовно сплати неустойки). Тому громада не є зобов'язаною щодо відшкодування витрат, яких зазнали спадкоємці або треті особи на лікування, утримання спадкодавця, у зв'язку з організацією та проведенням його поховання. Суб'єктом спадкових прав законодавець визнає також особу, зачату за життя спадкодавця і народжену живою після відкриття спадщини, тобто, принаймні на наступний день після настання смерті спадкодавця.

Дитина набуває права спадкування і у разі, якщо вона прожила після свого народження усього декілька годин, хвилин чи секунд. З метою охорони спадкових прав дитини спадкодавця, народженої живою після його смерті, закон не дозволяє нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, а спадкоємцям здійснювати поділ спадкового майна до народження дитини.