2.2. Об’єкти страху в художньому тексті проаналізованих романів

У своєму житті кожна людина, напевно, переживала емоцію страху. Страх – це емоційний стан, який відображає захисну біологічну реакцію людини під час переживання нею реальної або уявної небезпеки для власного здоров’я й благополуччя [].

Стан страху є досить типовим для людини, особливо в екстремальних видах діяльності та за наявності несприятливих умов і незнайомої ситуації. У багатьох випадках механізм появи страху в людини є умовно-рефлекторним, у результаті переживаного раніше болю або якоїсь неприємної ситуації. Можливий і інстинктивний вияв страху. Тож причиною страху може бути і наявність чогось загрозливого, і відсутність того, що дає безпеку [психологія, навчальний посібник].

На прикладі проаналізованих творів – «Керрі» та «Цвинтар домашніх улюбленців» Стівена Кінга – виявляється, що до об’єктів, які викликають у людини емоцію страху відносяться: реальні та нереальні предмети, люди (частини їх тіла), тварини (істоти), різноманітні події, місця, звуки та емоційні стани людини (фобії).

До предметів, які викликають емоцію страх, відносимо:

• реальні предмети: комірчина (the closet), дім (the house), каміння (stones), величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), вуличне освітлення (streetlights), дерево (the tree), сліди людини (human’s tracks), поліцейська машина (a police car);

Емоцію страху можуть також викликати люди і частини їхнього тіла:

• реальні люди (живі): батько Ральф (the father Ralph), мати Маргарет (the mother Margaret), однокласники (classmates), Керрі (Cerrie), усмішка Біла Нолана (Billy Nolan’s smile), студент Віктор Паскоу (the student Victor Pascow), сестра Зельда (the sister Zelda), обличчя Луіса (Louis’s face), погляд Рейчел (Rachel’s Glance), Тіммі (Timmy);

• нереальні люди (мертві): обличчя в повітрі (a face, hanging in the air), Образ Рут (the image of Ruthie), привид Віктора Паскоу (the ghost of Votor Pascow), тіло Геджа (Gage’s body), привид(the ghost);

Різні тварини (істоти) також можуть стати причиною виникнення у людини емоції страху:

• реальні тварини: бджола (the bee), кіт Черч (the cat Church), собака Спот (the dog Spot), бик Хенреті (the bull Hanratty);

• нереальні істоти: «щось незрозуміле» (something);

До різноманітних подій, які викликають страх відносимо:

• реальні події: інцидент з камінням (the incident of the stones), випускний вечір (prom night), смерть Черча (the death of Church), похід до цвинтаря домашніх улюбленців (the walk to the Pet Sematary), серцевий напад місіс Крендал (Missus Crandall’s heart attack), нічний кошмар Еллі (Ellie’s nightmare);

Також емоцію страху можуть викликати певні місця, зокрема:

• цвинтар домашніх улюбленців (Pet Sematary);

Типово емоцію страху можуть викликати також різноманітні звуки,зокрема:

• моторошний, маніакальний сміх (a shrill, maniacal laugh), звук вітру (the sound of wind), голос (the voice), звук, що наближається (approaching sound), звук пересування (the sound of moving), огидне мяукання (a hideous mewling), звук дзвінка у двері (the sound of the door bell);

Окрім цього, причиною страху можуть послужити емоційні стани людини та фобії, зокрема:

• почуття нереальності та дезорієнтації (the feeling of unreality and disorientation), страх темноти (fear of the dark), страх втратити батька (fear to lose the father), страх втратити чоловіка (fear to lose the husband), страх побачити щось невідоме (fear to see something unknown).

Розглянемо та проаналізуємо детально приклади описів об’єктів, що викликають страх у героїв двох романів С. Кінга.

1. 'No! Let me go!'

She tried to struggle to her feet and Momma's hand, as strong and pitiless as an iron manacle, forced her back to her knees.

'-and Your sign that she must walk the straight and narrow from here on out if she is to avoid the flaming agonies of the Eternal Pit. Amen.'

She turned her glittering, magnified eyes upon her daughter.

'Go to your closet now.'

'No!' She felt her breath go thick with terror.

'Go to your closet. Pray in secret. Ask forgiveness for your sins.'

'I didn't sin, Momma. You sinned. You didn't tell me and they laughed.'

Again she seemed to see a flash of fear in Momma's eyes, gone as quickly and soundlessly as summer lightning. Momma began to force Carrie toward the blue glare of the closet.

'Pray to God and your sins may be washed away.'

'Momma, you let me go.'

'Pray, woman.'

'I'll make the stones come again, Momma.'

Momma halted.

Even her breath seemed to stop in her throat for a moment. And then the hand tightened on her neck, tightened, until Carrie saw red, lurid dots in front of her eyes and felt her brain go fuzzy and far-off.

Momma's magnified eyes swam in front of her.

'You spawn of the devil,' she whispered. 'Why was I so cursed?'

Carrie's whirling mind strove to find something huge enough to express her agony, shame, terror, hate, fear. It seemed her whole life had narrowed to this miserable, beaten point of rebellion (1, р. 17).

У наведеному уривку художнього тексту наявні відразу три об’єкти, які викликають у героїв твору емоцію страху: the mother (Margaret), the closet та the stones. Керрі боялася свою матір, яка фанатично вірила в бога і змушувала дівчину молитися і ні в якому разі не грішити. За кожен гріх дівчини мати кидала її до комірчини – ще один об’єкт, який викликавє страшенний страх у дівчини: почувши про комірчину, їй не вистачає повітря, щоб нормально дихати, вона благає матір не кидати її до комірчини, тому що це найгірше місце в їхньому будинку:

2. And to the right was the worst place of all, the home of terror, the cave where all hope, all resistance to God's will - and Momma's - was extinguished. The closet door leered open (1, p.16).

Ще одним доказом того, що Керрі панічно боялася комірчини, можуть слугувати такі її думки:

3. … It was better than the closet. There was that. Anything was better than the closet with its blue light and the overpowering stench of sweat and her own sin. Anything. Everything (1, p. 30).

Об’єктом, який налякав матір Маргарет, було каміння. Керрі, під страхом того, що може опинитися у комірчині, погрожувала матері знову викликати каміння з неба. Ця подія в минулому, як і саме каміння, вплинули на поведінку Маргарет: вона завмерла, на деяку долю секунди вона ніби навіть перестала дихати.

Інцидент з камінням (the incident of the stones) залишив неприємні та страшні спогади не тільки у матері Керрі, але і у її сусідки Стеллі Хоран:

4. Then the stones. Right out of the blue sky. Whistling and screaming like bombs. My mother cried out, 'What in the name of !' and put her hands over her head. But I couldn't move. I watched it all and I couldn't move (1, p.10).

У цьому уривку спогадів спостерігаємо, як страх каміння, падаючого з неба, вплинув на Стеллі – вона завмерла на місці і деякий час не може поворухнутися.

До предметів, які лякали Керрі можна віднести також і величезне гіпсове розп’яття (a huge plaster crucifix), яке було головною прикрасою однієї з кімнат будинку:

5. But the room was actually dominated by a huge plaster crucifix on the far wall, fully four feet high. Momma had mail-ordered it special from St Louis. The Jesus impaled upon it was frozen in a grotesque, muscle-straining rictus of pain, mouth drawn down in a groaning curve. His crown of thorns bled scarlet streams down temples and forehead. The eyes were turned up in a medieval expression of slanted agony. Both hands were also drenched with blood and the feet were nailed to a small plaster platform. This corpus had also given Carrie endless nightmares in which the mutilated Christ chased her through dream corridors, holding a mallet and nails, begging her to take up her cross and follow Him. Just lately these dreams had evolved into something less understandable but more sinister. The object did not seem to be murder but something even more awful (1, p. 11).

Ввесь образ розп’ятого Ісуса навіює почуття страху: закочені вверх очі, розкриті в болючому стогоні вуста, руки в крові. Не дивно, що саме цей об’єкт викликав у Керрі нічні кошмари, ще коли вона була дитиною.

Емоцію страху у багатьох людей викликає і сама Керрі Вайт. Розглянемо реакцію людей на спогад про дівчину.

6. But Mrs Horan still carries the thin, difficult soil of New England somewhere inside her, and when she talks of Carrie White her face takes on an odd, pinched look that is more like Lovecraft out of Arkham than Kerouac out of Southern Cat (1, p. 8).

Як показано в уривку вище, у місіс Хоран, спогад про Керрі викликав неприємні почуття, її обличчя набувало болісного вигляду. Переконливим доказом того, що саме емоція страху яскраво проявлялася у почуттях Стелли, є порівняння її обличчя з обличчями в книгах Лавкрафта (Говард Лавкрафт – американський письменник, поет і журналіст, який писав у жанрі жаху, містики та фентезі).

Томас Квілан був свідком того, як Керрі в стані агонії та істерики тікала з випускного вечора. Її вигляд та поведінка також занурили Томаса в стан страху:

7. She started downtown. Mister, she looked awful. She was wearing some kind of party dress, what was left of it, and she was all wet from that hydrant and covered with blood. She looked like she just crawled out of a car accident. But she was grinning. I never saw such a grin. It was like a death's head. And she kept looking at her hands and rubbing them on her dress, trying to get the blood off and thinking she'd never get it off and how she was going to pour blood on the whole town and make them pay. It was awful stuff (1, p. 54).

Посмішка Керрі справила найбільш шокуюче враження на Томаса Квілана. За його словами, це була наймоторошніша посмішка, яку він колись бачив у своєму житті.

Не менш жахливе враження справила поява Керрі і на її однокласницю Кріс:

8. They got into his car, and he started it up. When he popped on the headlights, Chris began to scream, hands in fists up to her cheeks. Carrie was standing in front of them, perhaps seventy feet away.

The high beams picked her out in ghastly horror-movie blacks and whites, dripping and clotted with blood. Now much of it was her own. The hilt of the butcher knife still protruded from her shoulder, and her gown was covered with dirt and grass stain (1, p. 67).

Реакцією на об’єкт страху в даному уривку є дикий крик і руки прижаті до щік.

У наступному прикладі (9) спостерігаємо реакцію головного героя твору «Цвинтар домашніх улюбленців» Луіса на сліди його маленького сина:

9. He crossed the room and picked it up, standing there with one hand on the dryer as he had so many times before, and it was Irwin Goldman, and even as Irwin said hello Louis saw the tracks crossing the kitchen—small, muddy tracks—and his heart seemed to freeze in his chest, and he believed he could feel his eyeballs swelling in his head, starting from their sockets; he believed that if he could have seen himself in a mirror at that moment he would have seen a face out of a seventeenth-century painting of a lunatic asylum. They were Gage’s tracks, Gage had been here, he had been here in the night, and so where was he now? (2, p. 315).

Описана емоція страху супроводжується такою реакцією організму – серце, що ніби зупинилось у грудях, очі, що вилізли з орбіт. Луіс на деякий час втратив дар мови і забув про те, що він говорив по телефону.

Ще одним предметом, який викликає страх у головного героя Луіса, є поліцейське авто:

10. Car headlights turned down the street. Louis stepped behind another tree, waiting for it to pass. This car was moving very slowly, and after a moment a white spotlight stabbed out from the passenger side and ran flickering along the wrought-iron fence. His heart squeezed painfully in his chest. It was a police car, checking the cemetery. He pressed himself tight against the tree, the rough bark against his cheek, hoping madly that it was big enough to shield him. The spotlight ran toward him. Louis put his head down, trying to shield the white blur of his face. The spotlight reached the tree, disappeared for a moment, and then reappeared on Louis’s right. He slipped around the tree a little. He had a momentary glimpse of the dark bubbles on the cruiser’s roof. He waited for the taillights to flare a brighter red, for the doors to open, for the spotlight to suddenly turn back on its ball joint, hunting for him like a big white finger. Hey, you! You behind that tree! Come on out where we can see you, and we want to see both hands empty! Come out NOW! The police car kept on going. It reached the corner, signaled with sedate propriety, and turned left. Louis collapsed back against the tree, breathing fast, his mouth sour and dry (2, p. 267).

У наведеному уривку твору спостерігаємо типову реакцію людини на предмет, який її лякає – Луіс намагається сховатися. Емоцію страху супроводжує часте серцебиття, тяжке дихання і пересихання в роті – типова фізична реакція організму.

Об’єктом, який страшенно налякав працівників студентського медпункту, є студент Віктор Паскоу. Він потрапив в автомобільну аварію і був на грані смерті. Його понівечене тіло, яке стікало кров’ю, справило жахливе враження на всіх:

11. Louis burst into the waiting room and was first only conscious of the blood—there was a lot of blood.

One of the candy-stripers was sobbing. The other, pale as cream, had put her fisted hands to the corners of her mouth, pulling her lips into a big revolted grin. Masterton was kneeling down, trying to hold the head of the boy sprawled on the floor.

Steve looked up at Louis, eyes grim and wide and frightened He tried to speak. Nothing came out (2, p. 50).

Основними реакціями, які виражають емоцію страху, є ридання, зблідніння обличчя, жахлива посмішка, яка розтягує губи, розширені очі та оніміння.

Образ обличчя також часто виступає в ролі об’єкту, який викликає страх. Наприклад:

12. Steve was struck dumb by what he saw. Besides the white hair, Louis’s face was that of an old, old man. At first there was no recognition at all in Louis’s face. It dawned little by little, as if someone was turning a rheostat up in his brain. Louis’s mouth was twitching. After a while Steve realized that Louis was trying to smile.

“Steve,” he said in a cracked, uncertain voice. “Hello, Steve. I’m going to bury her. Have to do it with my bare hands, I guess. It may take until dark. The soil up there is very stony. I don’t suppose you’d want to give me a hand?”

Steve opened his mouth, but no words came out (2, p. 329-330).

Вигляд постарілого обличчя Луіса привів Стіва у стан потрясіння й оціпеніння. Від страху він не міг вимовити ні слова.

Прикладом нереального об’єкту, який викликє емоцію страху, є обличчя у повітрі – це духи старого індіанського цвинтаря:

13. Suddenly the mist lost its light and Louis realized that a face was hanging in the air ahead of him, leering and gibbering. Its eyes, tilted up like the eyes in a classical Chinese painting, were a rich yellowish-gray, sunken, gleaming. The mouth was drawn down in a rictus; the lower lip was turned inside out, revealing teeth stained blackish-brown and worn down almost to nubs. But what struck Louis were the ears, which were not ears at all but curving horns . . . they were not like devil’s horns; they were ram’s horns. This grisly, floating head seemed to be speaking—laughing. Its mouth moved, although that turneddown lower lip never came back to its natural shape and place. Veins in there pulsed black. Its nostrils flared, as if with breath and life, and blew out white vapors.

As Louis drew closer, the floating head’s tongue lolled out. It was long and pointed, dirty yellow in color. It was coated with peeling scales and as Louis watched, one of these flipped up and over like a manhole cover and a white worm oozed out. The tongue’s tip skittered lazily on the air somewhere below where its adam’s apple should have been. . . it was laughing.

He clutched Gage closer to him, hugging him, as if to protect him, and his feet faltered and began to slip on the grassy tussocks where they held slim purchase (2, p. 294).

Знову спостерігаємо реакцію оціпеніння та оніміння. Луіс намагається захистити тіло свого сина, машинально пригорнувши його до себе.

Яскравим прикладом події, яка викликала емоцію страху як і в Луіса, так і в його маленької дочки, – є серцевий напад їх сусідки, старенької місіс Крендал:

14. “Hoooo-hoooo,” the Halloween ghosts in the kitchen chanted. “Hooo-hooo.” And then suddenly the sound was gone arid the cry rose louder, genuinely frightening: “oooo-000000—”

And then one of the ghosts began to scream.

“Daddy!” Ellie’s voice was wild and tight with alarm. “Daddy! Missus Crandall fell down!”

“Ah, Jesus,” Jud almost moaned.

Ellie came running out onto the porch, her black dress flapping. She clutched her broom in one hand. Her green face, now pulled long in dismay, looked like the face of a pygmy wino in the last stages of alcohol poisoning. The two little ghosts followed her, crying.

Jud lunged through the door, amazingly spry for a man of over eighty. No, more than spry. Again, almost lithe. He was calling his wife’s name.

Louis bent and put his hands on Ellie’s shoulders.

“Stay right here on the porch, Ellie. Understand?”

“Daddy, I’m scared,” she whispered (2, p. 79).

В цьому прикладі спостерігаємо, як емоція страху виражається вигуками та криками. Голос героїв стривожений. Обличчя маленької Еллі, повне страху, порівнюється з обличчям карлика в останній стадії сп’яніння.

Яскравим прикладом звуку, який викликає страх у головного героя Луіса, став звук моторошного і маніакального сміху:

15. Louis opened his mouth again, the words What was that? already on his tongue. Then a shrill, maniacal laugh came out of the darkness, rising and falling in hysterical cycles, loud, piercing, chilling. To Louis it seemed that every joint in his body had frozen solid and that he had somehow gained weight, so much weight that if he turned to run he would plunge down and out of sight in the swampy ground. The laughter rose, split into dry cackles like some rottenly friable chunk of rock along many fault lines; it reached the pitch of a scream, then sank into a guttural chuckling that might have become sobs before it faded out altogether.

Somewhere there was a drip of water and above them, like a steady river in a bed of sky, the monotonous whine of the wind. Otherwise Little God Swamp was silent.

Louis began to shudder all over. His flesh—particularly that of his lower belly—began to creep. Yes, creep was the right word; his flesh actually seemed to be moving on his body. His mouth was totally dry. There seemed to be no spit at all left in it. Yet that feeling of exhilaration persisted, an unshakable lunacy.

“What in Christ’s name?” he whispered hoarsely to Jud (2, p. 102).

Із наведеного уривку зрозуміло, що звук викликає страх, який призводить до оціпеніння (Луісу здалося, що кожну частина його тіла ніби скувало холодом), збільшення ваги тіла, ознобу (мурашки по тілу), пересихання в роті. Вийшовши зі стану оціпеніння, герой ледве зміг прохрипіти декілька слів.

Емоцію страху можуть також викликати різні емоційні стани та фобії. Наприклад:

16. “Go now, Ellie. Please.”

Rachel looked at Ellie and saw that dark, dreamy look for the first time.

“Ellie?” she said, startled and, Louis thought, a little afraid. “You’re holding up the line, baby.”

Ellie’s lips trembled and grew white. Then she allowed herself to be led into jetway. She looked back at him, and he saw naked terror in her face (2, p. 247).

Еллі мала передчуття того, що з її батьком може статися щось страшне. Її охопив страх втрати найріднішої людини. Страх, викликаний фобією, призводить до оціпеніння, тремтіння губ, в очах дівчинки читається жах.

Отже, проаналізувавши вище подані уривки художнього тексту, робимо висновок, що емоцію страху у персонажів можуть викликати різноманітні об’єкти, як реальні, так і не реальні. У цих уривках також яскраво показано опис реакції на емоцію страху – оціпеніння, крики, вигуки, часте серцебиття, тяжке дихання та ін. Розглянемо детальніше ці реакції в наступному пункті.