7. Характеристика рослин порядку кипарисові. Родина кипарисові

Родина Кипарисові (Cupressaceae) – це велика родина серед соснових, яка налічує 19 родів і 130 видів, поширених по всій земній кулі. Це вічнозелені кущі або невисокі дерева. Листки лускоподібні або голчасті, дрібні, розташовані супротивно або кільчасто. Стробіли дрібні. Зрілі шишечки складаються з декількох перехресно-парних або кільчасто розташованих лусок. Виняток складають ялівці, які мають дрібні м'ясисті соковиті шишечки, які часто називають шишкоягодами. Найпоширенішими в Україні є роди яловець, туя, кипарис.

Рід Туя – Thuja L.

Вічнозелені дерева або кущі з лускоподібною хвоєю. Шишки продовгуваті з 3-6 парами насінних лусочок, дозрівають восени. Розмножуються насінням, напівздерев’янілими живцями, щепленням. Поширені в Північній Америці, Китаї, Кореї і Японії. В роду 5 видів.

Туя західна – Thuja occidentalis L.

Дерево висотою до 30 м з короткими гілками, пірамідальною кроною. Кора стовбура червонувата або сіро-коричнева, відокремлюється поздовжніми смужками, пагони сплющені, розташовані горизонтально. Хвоя лускоподібна, обернено-яйцеподібна, довжиною біля 4 мм і шириною 2 мм, на деревах зберігається 2 - 4 роки. Шишки продовгуваті, довжиною 10 - 12 мм на коротких черешках.

Природно поширена в приантлантичній частині Північної Америки. Широко культивується в Україні, росте повільно, досить морозостійка, посухостійка, до ґрунту не вибаглива, переносить надмірне зволоження ґрунту, краще розвивається на свіжих суглинистих, супіщаних і вологих піщаних ґрунтах. Добре переносить кіптяву, дим, гази. Виділяє фітонциди. Живе 100 років і більше.

Туя західна і її форми представляють собою дуже цінний матеріал для садово-паркового будівництва.

Рід Широкогілочник, біота – Platycladus Spach.

В роду один вид, поширений природно в горах Північного Китаю. Культивується в Україні.

Широкогілочник східний – Platycladus orientalis (L.) Franko. (Biota orientalis)

Вічнозелене дерево висотою до 10 (20) м з пірамідальною кроною, утвореною припіднятими плоскими гілками, розміщеними у вертикальній площині. Іноді кущ. Хвоя лускоподібна, яскраво-зелена. Шишки м’ясисті, багаточисельні, голубувато-зелені з сизим нальотом, зрілі – сухі, червонувато-коричневі, довжиною 1 - 2 см.

Росте повільно, мириться з різними ґрунтами, але віддає перевагу теплим, легким, вапняковим ґрунтам. Тіневитривала, теплолюбна, добре переносить засуху, невелике засолення ґрунту. Не стійка до газів, не витримує ущільнення ґрунту. Менше зимостійка, ніж туя західна.

Рід Кипарис – Cupressus L.

Вічнозелені дерева, рідше кущі, поширені в районах помірного клімату Європи, Азії, Північної Америки. Гілки розміщуються в різних площинах, хвоя лускоподібна, первинна – голчаста. Шишки округлі, дозрівають на другий рік. Розмножується насінням, живцями, щепленням. В роду 14 видів, деякі культивуються в Україні.

Кипарис вічнозелений – Cupressus sempervirens L.

Дерево висотою до 30 м з красивою, густою, пірамідальною кроною. Стовбур прямий, хвоя дрібна, лускувата, витягнуто-ромбічна, темно-зелена. Шишки діаметром 2 - 3 см, звисають, сірувато-коричневі.

Природно поширений в Малій Азії і Середземномор’ї. Росте швидко, особливо в молодості. До ґрунтів не вибагливий, але віддає перевагу свіжим і структурним ґрунтам, мириться з вапняковими, а також не дуже засоленими ґрунтами. Довговічний, стійкий до пилу і газів, на вологих ґрунтах вітровальний. Добре переносить обрізку.

Назва походить від імені улюбленця бога Аполлона – Кипариса. В Малій Азії вважають деревом скорботи, висаджують на могилах. З античних часів – символ нетлінності – дерево не гниє. На дошках з кипариса писали ікони, виготовляли хрести.

Кипарисовик – Chamaecyparis Spach.

Вічнозелені дерева або кущі з конусоподібною, вузькопірамідальною кроною. Хвоя лускувата, у молодих рослин голчаста. Шишки дрібні, кулясті, до 8 мм у діаметрі. Розмножується насінням, живцями, щепленням. В роду 6 видів, які розповсюджені в Північній Америці (3 шт.) і в Східній Азії (3 шт.)

Кипарисовик Лавсона – Chamaecyparis lawsoniana Parl.

Красиве дерево висотою до 50 (60) м і діаметром до 2 (3) м з конусоподібною кроною та спадаючою вершиною. Стовбур прямий, гладкий, червонувато-коричневий у молодих рослин, у старих кора пластинчаста. Хвоя лускувата, зелена або голубувато-зелена, блискуча, тупа або злегка загострена. Шишки кулясті, до 1 см в діаметрі, коричневі з сизуватим нальотом.

Природно поширений в приморських районах Тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Культивується в Україні. Досить морозостійкий, тіневитривалий, вологолюбний, вітростійкий, не витримує бідних і засолених ґрунтів, стійкий до пилу і газів. До 5 років росте повільно, потім приріст збільшується. В Києві в 30 років досягає висоти 15 - 20 м і діаметра до 18 см, не підмерзає.

Рід Ялівець – Junіperus L.

Вічнозелені кущі або дерева. Хвоя лускоподібна і голчаста. Шишки м’ясисті, кулькоподібні, схожі на ягоду, частіше темно-синього, майже чорного кольору, дозрівають у перший або другий рік. Розмножуються насінням, яке сходить через 1 - 2 роки, живцями, відводками, щепленням. В роду біля 70 видів. В Україні дико росте 6 видів.

Ялівець звичайний – Juniperus communis L.

Кущ або дерево висотою до 10 (15) м. У дерев крона густа, конусоподібна , у кущів розлога, яйцеподібна. Дводомні. Чоловічі екземпляри мають більш компактну крону, ніж жіночі. Кора стовбура сіро-бура, пагонів – червонувато-бура. Хвоя по 3 шт. в мутовках, довжиною 0,8 - 2,0 см, жорстка, гостровершинна, голчаста, зверху з білими смужками, знизу – блискуча, зелена. Шишки округлі, діаметром 0,5 - 1,0 см, незрілі – зелені, зрілі – червонувато-сині з голубим нальотом.

Природно поширений в Північній і Середній Європі, в т.ч. в Україні та в Північній Америці. Росте повільно, до ґрунту невимогливий, найбільш придатні для нього піщані, помірно зволожені ґрунти. Погано переносить засолені ґрунти, суховії. Морозостійкий, довговічний. Переносить стрижку.

Ялівець козацький - Juniperus sabina L.

Низькорослий, сланкий кущ з шаблеподібними червонувато-сірими стеблами висотою 1,5 - 2 м. Хвоя у молодих рослин голчаста, у дорослих – переважно лусочкоподібна, при розтиранні має різкий неприємний запах. Шишки округлі, діаметром 5 - 6 мм, темно-сині з сизим нальотом.

Природно поширений в Західній Європі, Криму, на Кавказі, в Сибірі, Середній Азії. Росте повільно, невимогливий до ґрунту, може миритись з кам’янистими, вапняковими ґрунтами, заселяє прирічкові сипучі і вологі піски. Морозостійкий, світлолюбний, засухо- і газостійкий.

Хвоя і шишкоягоди отруйні.

Ялівець віргінський – Juniperus virginiana L.

Дерево висотою 15 (30) м. Крона у молодих дерев вузькопірамідальна, у старих – широка, розлога. Хвоя яскраво-зелена, у молодих рослин лінійно-ланцетна, голкоподібна, довжиною до 1,3 см, у старих – лускоподібна, довжиною 1 - 2 мм, темно-зелена. Шишки дрібні, 4 - 8 мм у діаметрі, темно-сині з сизим нальотом, рясно вкривають крону.

Природно поширений в східній частині Північної Америки. Культивується в Україні. В перші роки життя росте повільно, пізніше – швидше. До ґрунтів невибагливий, краще росте на свіжих, глибоких супісках, витримує невелике засолення та наявність у ґрунті вапна. Морозостійкий, тіневитривалий, посухо- і вітростійкий, стійкий проти задимлення і газів, мало пошкоджується шкідниками, легко переносить стриження, але погано – пересадку (необхідно пересаджувати з грудкою ґрунту). Деревина використовується при виробленні олівців (тому називають ще “олівцевим деревом”). В Німеччині (Нюрнберг) фабрикант Фабер у 19 ст. заклав плантацію ялівця віргінського, де зростало 80 тис. екземплярів цієї рослини.