
- •1. Реабілітація: її визначення, завдання, види
- •2. Визначення та оцінка фізичної робото спроможності методом велоергометрії
- •3. Сучасний стан та ефективність олімпійської підготовки в різних видах спорту
- •4. Державне управління охороною праці в Україні
- •5. Дайте характеристику понять: „фізична культура", „спорт", „фізичне виховання", „фізична досконалість", „фізична освіта". Предмет тмфв - як учбова дисципліна.
- •6. Лікувальна фізична культура як основний засіб фізичної реабілітації
- •7. Завдання та зміст розширеного ліжкового режиму у стаціонарі
- •8. Загальні поняття про умови праці
- •9. Фізіологічні механізми лікувальної дії фізичних вправ
- •10. Масаж як засіб фізичної реабілітації
- •11. Поняття здоров’я та хвороба. Форми перебігу та закінчення хвороби. Термінальні стани
- •12. Організація служби охорони праці підприємства
- •13. Аматорство та професіоналізм у спорті: історія розвитку взаємовідносин
- •14. Оцінка функціонального стану опорно-рухового апарату при фізичній реабілітації
- •15. Загартовування холодом при фізичній реабілітації
- •16. Допустимі мікрокліматичні умови
- •17. Типові патологічні процеси. Розлади кровообігу, порушення обміну речовин, некроз, запалення, атрофія, гіпертрофія
- •18. Оцінка функціонального стану нервової системи при фізичній реабілітації
- •19. Механотерапія як засіб реабілітації
- •20. Заходи щодо нормалізації мікроклімату
- •21. Оцінка функціонального стану дихальної системи при фізичній реабілітації
- •22. Трудотерапія як засіб фізичної реабілітації
- •23. Міжнародний олімпійський комітет та основи його діяльності
- •24. Шкідливі речовини та їх небезпека
- •25. Характеристика засобів фізичного виховання і їх класифікація. Зміст і форма фізичних вправ
- •26. Кількісна оцінка індивідуального рівня фізичного здоров’я за аеробною продуктивністю
- •27. Основні засоби, що використовують з метою оптимізації процесів відновлення та підвищення працездатності спортсмена.
- •28. Пилове забруднення повітря
- •29. Техніка фізичних вправ. Фази і частини.
- •30. Кількісна оцінка індивідуального рівня фізичного здоров’я за аеробною продуктивністю
- •31. Спортсмен в олімпійському спорті
- •32. Вентиляція виробничих приміщень
- •33. Засоби лікувальної фізкультури
- •34. Хронічна перенапруга ведучих органів та систем організму у спортсмена
- •35. Типові режими рухової активності у стаціонарах, санаторіях та поліклініках
- •36. Загальнообмінна штучна вентиляція
- •37. Характеристика принципів навчання фізичним вправам
- •38. Хронічне перенапруження. , специфічні захворювання та гострі пошкодження ора при заняттях спортом
- •39. Форми проведення лікувальної фізкультури
- •40. Основні вимоги до системи вентиляції
- •41. Періоди застосування лікувальної фізкультури у травматології, хірургії та терапії
- •43. Загальна характеристика фізичних здібностей. Закономірності розвитку та перенесення фізичних здібностей.
- •44. Методи розрахунку систем штучної вентиляції
- •45. Загальні вимоги до методики проведення занять з лікувальної фізкультури
- •46. Завдання та зміст напівліжкового (палатного) режиму у стаціонарі
- •47. Міжнародні спортивні організації та професійний спорт
- •48. Вимоги до освітлення приміщень та робочих місць
- •49. Захворювання, що можуть стати причиною раптової смерті при заняттях фк та спорту.
- •50. Оцінка функціонального стану серцево-судинної системи при фізичній реабілітації
- •51. Курортні фактори в системі фізичної реабілітації
- •52. Джерела штучного освітлення, переваги і недоліки
- •53. Гострі травми у спортсменів
- •54. Поняття про координаційні здібності. Спритність і методика її розвитку.
- •55. Гідрокінезотерапія при фізичній реабілітації
- •56. Методи розрахунку штучного освітлення
- •57. Дозування фізичного навантаження за відносною потужністю та частотою серцевих скорочень (розрахунок максимальних та тренувальних величин)
- •58. Класифікація видів спорту та різні їхні групи в програмі Олімпійськиї іграх.
- •59. Поняття про силові здібності, їх види. Фактори, які визначають рівень розвитку і виявлення силових здібностей. Методика розвитку силових здібностей.
- •61. Фізіотерапія як засіб фізичної реабілітації
- •62. Дозування фізичного навантаження за числом повторень фізичних вправ з урахуванням індивідуального максимуму
- •63. Субмаксимальний тест рwc-170
- •64. Дія шуму на організм людини. Основні принципи нормування шуму на робочих місцях
- •65. Завдання та зміст вільного (загальнолікарняного) рухового режиму у стаціонарі
- •66. Швидкість рухових дій і специфічні форми її вияву. Методика розвитку швидкості і швидкісних здібностей людини.
- •67. Хронічне фізичне перенапруження (перенапруження і-ііі ступеню)
- •68. Методи та засоби захисту від шуму
- •69. Розподіл за медичними групами по стану здоров’я при фізичному вихованні та оздоровчому тренуванні
- •70. Джерела прибутків професійного спорту
- •71. Теплові впливи при фізичній реабілітації, різновиди лазні
- •72. Вимоги безпеки до конструкції машин і обладнання
- •73. Визначення та оцінка фізичної робото спроможності шляхом степ-ергометрії
- •74. Мета, задачі та підходи до розвитку професійного спорту
- •75. Поняття про мануальну терапію.
- •76. Небезпечні зони обладнання, огороджуючи та запобіжні пристрої, їх призначення та види
- •77. Завдання та загальна класифікація функціональних проб і тестів
- •78. Дозування фізичного навантаження за потужністю на велоергометрі
- •79. Програма Олімпійських ігор
- •80. Блокуючі пристрої та сигналізація, їх призначення і види
- •81. Визначення та оцінка максимального споживання кисню
- •82. Роль міжнародного олімпійського комітету та Всесвітнього антидопінгового агентства в боротьбі із застосуванням допінгу у спорті
- •83. Класифікація фізичних вправ як засобів лфк
- •84. Вимоги безпеки до конструкції та експлуатації підйомно-транспортного обладнання
- •85. Кількісна оцінка індивідуального рівня фізичного здоров’я за морфо функціональними показниками.
- •86. Гнучкість і методика її розвитку. Фактори, що зумовлюють гнучкість
- •87. Загальні та специфічні функції професійного спорту
- •88. Роль механізації, автоматизації та програмного управління в підвищенні безпеки праці
- •89. Поняття про витривалість і її зв'язок із стомленням. Методика розвитку витриватості.
- •90. Раптова смерть в спорті
- •91. Варіанти дозування, інтенсивність, тривалість та об’єм фізичного навантаження
- •92. Іонізуюче випромінення, дія його на організм
- •93. Олімпійський спорт та засоби масової інформації
- •94. Дозування фізичного навантаження за енерговитратами
- •95. Побудова і правила опису комплексу вправ лікувальної гімнастики (реабілітаційного заняття)
- •96. Електромагнітні поля, дія на організм, нормування та методи захисту
- •97. Організаційна структура професійного спорту та правові основи його функціонування.
- •99. Побудова індивідуальних програм фізичної реабілітації
- •100. Заходи та засоби захисту від виробничого шуму
- •101. Невідкладні стани: анафілактичний шок, раптове припинення кровообігу, гіпоглікемічні стани
- •102. Грунтовні принципи олымпійського спорту та структура міжнародної олімпійської системи.
- •103. Поняття про адаптацію, її механізми та види
- •104. Державний пожежний нагляд і громадський контроль за додержання законодавства з питань пожежної безпеки
- •105. Завдання та зміст щадного рухового режиму на поліклінічному етапі реабілітації
- •106. Професійний спорт: визначення поняття. Його особливості і значення
- •107. Гостре фізичне перенапруження
- •108. Заходи і засоби захисту від виробничої вібрації
- •109. Олімпійський спорт і політика
- •110. Фізична реабілітація при фізичному вихованні у спеціальних медичних групах
- •111. Завдання та зміст щадно-тренувального рухового режиму у санаторії
- •112. Вібрація, дія на організм працюючих. Нормування виробничої вібрації
- •113. Колективна угода як основа трудових відносин в професійному спорті
- •114. Передпатологічні стани та захворювання при нераціональних фізичних тренуваннях
- •115. Роль асоціацій спортсменів спортивних ліг в правовому регулюванні спортивного бізнесу
- •116. Відшкодування власником підприємства, установи шкоди, заподіяної працівникові пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків
- •117. Завдання та зміст тренувального рухового режиму у санаторії
- •118. Особливості розвитку і сучасного стану професійного спорту в Європі та сша
- •119. Вивчення та оцінка безпосередньої реакції організму на фізичне навантаження при реабілітаційних заняттях
21. Оцінка функціонального стану дихальної системи при фізичній реабілітації
Функциональные пробы системы внешнего дыхания
Динамическая спирометрия – определение изменений ЖЕЛ под влиянием физической нагрузки. Определив исходную величину ЖЕЛ в покое, обследуемому предлагают выполнить дозированную физическую нагрузку - 2-минутный бег на месте в темпе 180 шаг/мин при подъеме бедра под углом 70-80°, после чего снова определяют ЖЕЛ. В зависимости от функционального состояния системы внешнего дыхания и кровообращения и их адаптации к нагрузке ЖЕЛ может уменьшиться, остаться неизменной или увеличиться. О достоверных изменениях ЖЕЛ можно говорить только в том случае, если она превысит 200 мл.
Проба Розенталя - пятикратное измерение ЖЕЛ, проводимое через 15-секундные интервалы времени. Результаты данной пробы позволяют оценить наличие и степень утомления дыхательной мускулатуры, что, в свою очередь, может свидетельствовать о наличии утомления других скелетных мышц.
Результаты пробы Розенталя оценивают следующим образом:
- увеличение ЖЕЛ от 1-го к 5-му измерению - отличная оценка;
- величина ЖЕЛ не изменяется - хорошая оценка;
- величина ЖЕЛ снижается на величину до 300 мл - удовлетворительная оценка;
- величина ЖЕЛ снижается более чем на 300 мл - неудовлетворительная оценка.
Проба Шафранского заключается в определении ЖЕЛ до и после стандартной физической нагрузки. В качестве последней используются подъемы на ступеньку в течение 6 мин в темпе 16 шаг/мин. В норме ЖЕЛ практически не изменяется. При снижении функциональных возможностей системы внешнего дыхания значения ЖЕЛ уменьшаются более чем на 300 мл.
Гипоксические пробы дают возможность оценить адаптацию человека к гипоксии и гипоксемии.
Проба Генчи - регистрация времени задержки дыхания после максимального выдоха. Исследуемому предлагают сделать глубокий вдох, затем максимальный выдох. Исследуемый задерживает дыхание при зажатом носе и рте. Регистрируется время задержки дыхания между вдохом и выдохом.
В норме величина пробы Генчи у здоровых мужчин и женщин составляет 20-40 с и для спортсменов – 40-60 с.
Проба Штанге - регистрируется время задержки дыхания при глубоком вдохе. Исследуемому предлагают сделать вдох, выдох, а затем вдох на уровне 85-95% от максимального. Закрывают рот, зажимают нос. После выдоха регистрируют время задержки.
Средние величины пробы Штанге для женщин – 35-45 с для мужчин – 50-60 с, для спортсменок – 45-55 с и более, для спортсменов - 65-75 с и более.
Проба Штанге с гипервентиляцией. После гипервентиляции производится задержка дыхания на глубоком вдохе. Время произвольной задержки дыхания в норме возрастает в 1,5-2,0 раза.
Проба Штанге с физической нагрузкой.
После выполнения пробы Штанге в покое выполняется нагрузка - 20 приседаний за 30 с. После окончания физической нагрузки тотчас же проводится повторная проба Штанге. Время повторной пробы сокращается в 1,5-2,0 раза.
22. Трудотерапія як засіб фізичної реабілітації
Основные виды трудотерапии следующие: а) лечение трудом (эрготерапия), например, работа с текстильным материалом, шитье, вышивание, вязание крючком и на спицах, производство салфеток, тампонов, работа на небольших текстильных станках, работа с деревом (вырезывание, столярные работы, лакировка), моделирование, рисование, производство кукол и других игрушек. При эрготерапии можно выгодно использовать разные отходы (остатки материи, кожи, пластмасс, дерева, жести, металлические отходы). Создать условия для эрготерапии больных мужчин (мастерские, оснащенные оборудованием) значительно сложнее, чем создать условия для эрготерапии больных женщин. Однако некоторые мужчины с охотой и интересом включаются в «женские работы». Отдельные формы трудотерапии являются переходными к артетерапии;
б) лечение искусством, артетерапия: рисование, живопись, моделирование из глины и обжигание созданных произведений в гончарной печи, активные музыкальные и театральные выступления. По сравнению с артетерапией культурная терапия имеет скорее литературный, словесный и несколько более пассивный характер: чтение, слушание музыки, просмотр кинофильмов, телевизионных передач, посещение выставок – все это связано с последующей беседой о том, что участникам этих мероприятий понравилось, тронуло, встревожило, что припомнило им это художественное впечатление;
в) спортивная и физкультурная деятельность, например, утренняя гимнастика, систематические занятия физической культурой, включенные в режим дня, коллективные игры (волейбол);
г) общие игры, при которых надлежит следить за тем, чтобы игра не носила азартного характера. Ее должен направлять опытный работник с психологическими способностями таким способом, чтобы включить в игру как можно большее количество больных, и особенно тех, которые сторонятся коллектива, стеснительны и страдают от чувства собственной неполноценности. При всех видах трудотерапии необходимо начинать с простой активности и постепенно повышать требования. Длительная монотонная и слишком простая деятельность притупляет интерес больного и иногда даже вызывает эмоциональное отвращение. Слишком сложная работа возбуждает недовольство как видом работы, так и самим собой и ведет к отказу от деятельности. Трудотерапию можно назначать также и лежачим больным, для которых она может иметь большее значение, чем для ходячих больных, если принять во внимание их изолированность и ограничение социальных контактов. Значение трудовой терапии все время растет и увеличивается число больных, которым она назначается. Пребывание в больнице все чаще обусловливается заболеваниями, выявленными в самых ранних стадиях, или обследованием с целью установления диагноза и приобретает, с одной стороны, более профилактический характер, а с другой стороны, результатом его чаще, чем это было раньше, бывает возвращение к жизни и к трудовой деятельности. Предоставление больным занятий при этом способствует постепенному возвращению выздоравливающих больных к нормальным условиям жизни.