Лекція 21. Тема: Юридична відповідальність за правопорушення

Навчальна мета: визначити загальнотеоретичну характеристику правопорушення та юридичної відповідальності

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання: .

Вступ: 5 хв.

1. 20 хв.

2. 15 хв.

3. 15 хв.

4. 15 хв.

Заключна частина: 10хв. ( підсумок лекції, відповіді на запитання)

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, посібники, схеми, таблиці.

Джерела і література: ( 68; 109)

ПЛАН

1. Поняття, ознаки та склад правопорушення .

2. Види правопорушень.

3. Поняття, функції види та юридичної відповідальності.

4. Принципи та стадії юридичної відповідальності.

1. Поняття, ознаки та склад правопорушення

Правопорушення – це суспільне небезпечне, або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта; (фізичної чи юридичної особи), за яке чинним законодавством встановлена юридична відповідальність.

Ознаки правопорушень

• Правопорушення завжди суспільно-небезпечне (наносить шкоду інтересам особи, суспільства, держави),

• протиправне (порушує норми права), винне (залежить від волі і свідомості суб'єкта),

• карне (за його скоєння передбачені певні санкції) діяння ;

З метою дослідження будь-якого правопорушення, правильного формулювання його ознак в юридичній науці прийнято розрізняти структуру правопорушення, яка складається з чотирьох елементів. А саме, суб'єкт правопорушення, об'єкт правопорушення, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона.

Склад правопорушення

Суб'єкт правопорушення – деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення.

Деліктоздатність – це закріплена законодавством і забезпечена державою здатність суб'єкта нести відповідальність за вчинення правопорушень.

Суб'єктами правопорушень можуть бути:

• фізичні особи

• посадові службові особи

• підприємці, не юридичні особи

• юридичні особи

Не можуть бути суб'єктами правопорушень особи померлі, які перед тим вчинили правопорушення, предмети і сили природи, тварини.

Осудність – здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними. Неосудна особа ні при яких умовах не може бути визнана винною відповідальною за вчинене нею суспільне небезпечне діяння.

Об'єкт правопорушень – це суспільні відносини, які охороняються законом в результаті суспільне небезпечного або шкідливого посягання завдається чи може бути завдана шкода.

Для прикладу – кримінальне законодавство має завдання – охорону суспільного ладу України, його політичної і економічної системи, власності, особи, права і свободу громадян і всього правопорядку.

Цивільний кодекс регулює майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Предмет правопорушення необхідно відрізняти від об'єкту правопорушення.

Предметом же правопорушення є будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв'язку з якими здійснюється правопорушення. Наприклад, при крадіжці особистого майна об'єктом є право власності громадянина, яке охороняється законом, а предметом безпосередньо майно (речі), що були таємно викрадені і вилучені у потерпілого, або, наприклад, при контрабанді винний посягає на суспільні відносини, які складаються в галузі зовнішньої торгівлі України. Це правопорушення коїться шляхом незаконного перевозу через митний кордон держави товарів, валюти, цінностей, зброї, боєприпасів, наркотиків та інших предметів. Товари, які перевозяться, є предметом правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного або шкідливого діяння. До об'єктивної сторони входить:

• Суспільно – небезпечне діяння;

• Суспільно – небезпечний наслідок ;

• Причинний зв'язок між діянням і наслідком.

Протиправність діяння полягає в його /державній, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам.

Таке діяння може бути виражене як в активній формі (дія), так і в пасивній (бездіяльність). Наприклад, Правила дорожнього руху забороняють проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофора. Об'єктивна сторона даного правопорушення (проїзду перехрестя на червоний сигнал світлофору) виражена в активній формі (дія).

Це означає, що необхідно встановити об'єктивний зв'язок між суспільне небезпечним (шкідливим) діянням і насталим наслідком, при якому діяння є безпосередньою причиною насталого наслідку. В одних випадках причинний зв'язок між небезпечними (шкідливими) діяннями і насталими наслідками очевидний і не викликає сумнівів (постріл – і миттєва смерть). Коли ж між діянням і насталими наслідками є значний проміжок часу і за цей період мало місце якесь втручання інших осіб чи сил природи, потрібний глибокий аналіз з усіх обставин справи. Наприклад, потерпілий йшов по вулиці, раптово у нього стався інфаркт міокарду і мертвий впав на проїжджу частину вулиці. Водій автомобіля, який рухався у напрямку потерпілого, загальмував, але гальмовий шлях автомобіля був більший, ніж відстань до лежачого на проїжджій частині пішохода. Автомобіль, переїхавши пішохода, зупинився. Результати розтину тіла та судово-медичної експертизи засвідчили, що смерть його наступила від інфаркту міокарда, а наїзд стався після смерті, Тобто причинного зв'язку між наїздом автомобіля на пішохода і його смертю не існує.

Суб'єктивна сторона правопорушення – це психічне відношення суб'єкта до скоєного ним суспільно небезпечного (шкідливого) діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно-небезпечного (шкідливого) діяння.

До суб'єктивної сторони правопорушення належить вина у формі умислу чи необережності.

Поняття вини визначається як психічне відношення особи до скоєного ним правопорушення і його наслідку, вираженого у формах умислу чи необережності.

Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного (шкідливого) характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).

Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини:

• умисел ;

• необережність.

Умисел ділиться, у свою чергу, на прямий і непрямий (побічний), а необережність проявляється у видах протиправної самонадіяності (самовпевненості) чи протиправної недбалості.

Прямий умисел – суб'єкт усвідомлює протиправний характер своїх небезпечних (шкідливих) дій чи бездіяльності, передбачає їх негативні наслідки, бажає, щоб наслідки наступили.

Непрямий (побічний) умисел – суб'єкт усвідомлює протиправний характер своїх небезпечних (шкідливих) дій чи бездіяльності, передбачає їх негативні наслідки, прямо їх не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Як бачимо, інтелектуальна ознака умислу, тобто усвідомлення протиправного характеру свого діяння, передбачення негативних наслідків є спільною для обох видів наміру. Відрізняються ж вони вольовим ставленням особи до наслідків своїх дій чи бездіяльності.

При прямому умислі настання негативних наслідків є остаточною метою, яку ставить перед собою правопорушник. Наприклад, вбивство із помсти.

При непрямому(побічному) умислі (інколи його називають евентуальним) лат."евентум" означає можливий за деяких і обставин особа свідомо допускає настання цих наслідків чи ставиться до їх настання байдуже.

Настання шкідливих наслідків в даному разі не є для особи прямою метою. Тобто, йдеться про те, що у винної особи відсутнє бажання, щоб настали наслідки, які вона передбачала від своїх дій, проте вона свідомо допускала можливість їх настання.

Відсутність у особи бажання, щоб передбачені наслідки її дій настали, може бути пов'язана з байдужим до них ставленням. Або навіть може виражатись в явному небажанні настання передбачених наслідків, це тоді, коли йдеться проте, що винна особа розраховує на те, що якось обійдеться без крайніх прикрощів, на випадковість, завдяки якій передбачений нею шкідливий наслідок може не наступити. Зрозімуло, що сподіватись на це, значить ні на що не сподіватись. Через це треба визнати, що в таких випадках особа свідомо допускає настання негативних наслідків.

Наприклад, укравши в особи верхній одяг, що було в безпомічному стані в результаті оп'яніння, і залишаючи її роздягнутою на морозі, винний не бажає її смерті, але усвідомлює реальну! можливість загибелі цієї особи за таких обставин і свідомо це допускає. Мета винного – заволодіння майном (прямий намір). Щодо свідомого залишення особи в небезпечному для життя становищі винний ставиться байдуже – а може й не замерзне, тобто діяв з побічним наміром.

Особливою формою психічного ставлення особи до насталих протиправних наслідків є необережність.

Правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і мала їх передбачити.

Необережність також виступає в двох формах: протиправна самонадіяність (самовпевненість) і протиправна недбалість.

Протиправна самонадіяність (самовпевненість) характеризується тим, що особа передбачає можливість настання негативних наслідків (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент). Так, водій свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що й будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Водій передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості. Відносно заподіяння тілесних ушкоджень, вина; водія виражається в протиправній самонадіяності (самовпевненості).|

Протиправна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання негативних наслідків, хоча могла і могла була їх передбачити.

Наприклад, медична сестра зробила укол хворій, яка через годину померла. І виявилось, що медсестра взяла з шафи ампулу, не переконавшись, що саме це необхідні їй ліки, тобто проявила при цьому протиправну недбалість: уколола хвору ,отруйною для неї речовиною.