1. Мікроби – це найбільша за кількістю та дуже різноманітна за рівнем

організації частина організмів, які населяють біосферу Землі. Об'єднують

їх тільки малі розміри, тому систематизувати їх дуже складно. Збудники

захворювань є серед неклітинних (віруси та пріони) і клітинних

організмів. Останні поділяють на 2 великі групи: прокаріоти (доядерні)

та евкаріоти (ядерні). Патогенні мікроорганізми зустрічаються серед

бактерій (прокаріоти), грибів і найпростіших.

Згідно з новим кодексом номенклатури бактерій запроваджено такі

міжнародні класифікаційні категорії: відділ клас

порядок родина рід вид.

Загальновизнаною та найбільш поширеною є класифікація бактерій Д.

Берджі. Згідно з визначником, виданим у 1993 р., бактерії поділяють за

будовою клітинної стінки та забарвленням за Грамом на такі відділи:

Gracilicutes – тонкошкірі (грамнегативні); Firmicutes – товстошкірі

(грампози-тивні), Tenericutes – не мають клітинної стінки (мікоплазми),

Mendisicutes – архебактерії (вони непатогенні).

Класифікація за типами живлення

За джерелами засвоєння вуглецю:

-аутотрофи-синтезують вуглецьвмісні компоненти кліт. з неорганічного вуглецю

-гетеротрофи-використ. органічний вуглець

За способами споживання азоту:

-аміноаутотрофи-задовільняють свої потреби в азоті за допомогою фіксації атмосферного азоту або використ. азот з азотовмісних мінеральних солей.

-аміногетеротрофи-використовують азот органічних сполук

За рахунок синтезу глюкози та солей амонію:

-прототрофи-синтез. речовини з глюкози та солей амонію

-ауксотрофи-беруть реч. з навколишнього середовища

За джерелами енергії:

-фототрофи-використ. сонячну енергію

-хемотрофи-використ. окисно-відновні реакції(хемолітотрофи,хемоорганотрофи)

2(14білет 2 пит.)

3. Віруси поліомієліту, характеристика, класифікація. Патогенез і імуногенез інфекції. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика. Проблема ліквідації поліомієліту в усьому світі.

БІЛЕТ № 14

1. Матеріальні основи спадковості мікроорганізмів. Генотип і фенотип. Види мінливості. Неспадкова мінливість.

2. Серологічні реакції, їх характеристика, основні типи. Реакції аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу, їх суть, значення. Закономірності СР: взаємодія АГ і АТ строго специфічно, СР проходить при адекватних (визначених) співвідношеннях кількості АГ і АТ, СР мають двухфазний характер, специфічна взаємодія-фаза "невидима", утворення видимих комплексів-для цього додають фізіологічний розчин, СР проходить по типу фізико-хім колоїдної реакції, СР оборотні, виділяється невелика к-сть тепла (слабко екзотермічний) Цілі використання СР: І серологічна ідентифікація – визначення виду невідомого АГ за допомогою відомих АТ: а) невідомі АГ-МіО патогенні і непатогенні, токсини різного походження , білки крові, клітини різних органів і тканин іншого виду або групи крові, клітини трансплантанта, б)відомі АТ- стандартні препарати імунні діагностичні сироватки ІДС. ІІ серологічна діагностика-визначення невідомих АТ за допомогою відомих АГ-діагностикумів:1.невідомі АТ-сироватки крові людей- хворих, що перехворіли, носіїв, вакцінованих, 2. діагностикум-стандартні препарати, що одержують з чистих культур МіО певних видів або АГ. МіО вирощують, потім стандартизують (кількість мікробів-одиниця обєму) та убивають або інактивують температура Т, формалін,спирт і ін. Діагностикум втрачає патогенність але зберігає АГ-ні властивості. Види СР:1. реакція аглютинації (РА) склеювання великих корпускулярних АГ під дією специфічних АТ. АГ в РА наз аглютикоген а АТ-аглютинін. Комплекс-аглютинат.Механізм РА: при взаємодії АГ-детермінанти активних центрів АТ утворюється комплекс по типу решітки. Вони видимі в присутності електроліту (фізіологічний розчин)

Використовують для визначення антитіл у сироватці крові хворих при черевному тифі і паратифах. 2.реакції преципітації (РП) –осадження мілкодисперсного АГ або розчинного АГ під дією специфічних АТ (АГ-преципітоген, АТ-преципітин, комплекс-преципітат). Ризновиди реакції аглютинаціїреакція непрямий гемаглютинації:1. РНГА- викоирстовується в тому випадку, якщо АГ розчинний або дуже дрібний. У ролі АГ застосовують еритроцитний діагностикум, АГ-досліджувана сироватка крові. При взаємодії АГ і АТ відбувається склеювання еритроцитів і випадання в осад. Його краї будуть нерівними. У нормі еритроцити утв осад з рівним краєм. 2. РОНГА – у цьому випадку на еритроцитах адсорбують АТ. а) реакція лізиса – трикомпонентні реакції, проходять між АГ і АТ у присутності Со. У результаті утв комплекс АГ-АТ, з ним звязується Со та відбувається лізис АГ. Лізис різних АГ:бактерій-бактеріоліз, вірусів- вірусоліз, клітин-цитоліз, невидимий виняток-лізис еритроцитів-гемоліз. При гемолізі в результаті руйнації еритроцитів з них виходить гемоглобін. Ми бачимо прозору червону рідину-наз. лаковою кровю Якщо немає гемолізу-у пробірці буде осад еритроцитів. Реакція зв'язування комплементу широко використовується з метою сер. діагностики інфекційних хвороб. Досліджувана сироватка прогрівається при 56° для інакти¬вації власного комплементу. У пробірку вносять цю сироватку, від¬повідний антиген і комплемент у робочій дозі, встановленій зазда¬легідь. Реакція відбувається в термостаті, хоча можливі й інші тем¬пературні режими. Якщо в досліджуваній сироватці є антитіла, вони зв'язуються з антигеном і фіксують комплемент. Проте, у цій фазі не наступає видимих змін, тому у другій фазі виявляють результат реакції за допомогою індикаторної гемолітичної системи (еритроцити барана й гемолітична сироватка). Якщо у другій фазі гемоліз не на¬ступив, це означає, що комплемент зв'язався у першій фазі реакції, тобто в досліджуваній сироватці є антитіла (реакція позитивна). Якщо ж у результаті реакції наступив гемоліз — реакція негативна, антитіл у досліджуваній сироватці немає (в першій фазі не відбулось реакції між антитілами й антигеном і не зв'язався комплемент).

РЗК використовують також для виявлення антигенів, у цьому разі необхідна імунна діагностична сироватка з відомими ан¬титілами

3. Неспецифічні фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика. Інтерферони, механізм дії, інтерфероногени.

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.

Неспецифічні фактори захисту:

1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;

2) бар’єрна функція слизових оболонок,які покриті слизом,війками;

3) бар’єрна функція паренхіматозних органів:запалення;

4)фагоцитоз.

Система комплементу-комплекс білків, які здатні викликати руйнування бактерій, викликати нейтралізацію вірусів, коли вони потрапляють в організм.

Інтерферо́ни (IFN) — клас білків, що виділяються клітинами організмів більшості хребетних тварин у відповідь на вторгнення інородних агентів, таких як віруси, деякі інші паразити та ракові білки. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими по відношенню до цих агентів[1]. Механізм дії інтерферонів полягає у викликанні каскаду реакцій, що приводять до руйнування дволанцюжкових РНК та деяких інших молекул.

БІЛЕТ№ 15

1. . Генотипова мінливість. Мутації, їх різновиди. Мутагени фізичні, хімічні, біологічні. Генетичні рекомбінації : трансформація, трансдукція, кон’югація.

Спадкова (генотипова) мінливість у бактерій настає в результаті зміни генетичних структур.

Закон гомологічних рядів спадкової мінливості сформулював видатний російський генетик і селекціонер М.І. Вавилов. За цим законом, генетично близькі види і роди характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою правильністю, що, вивчивши ряд форм у межах одного виду або роду, можна передбачити наявність форм із подібним поєднанням ознак у межах близьких видів або родів. Генетичною основою цього закону є те, що ступінь історичної спорідненості організмів прямо пропорційний кількості їхніх спільних генів.

Спадкова мінливість може бути комбінативною і мутаційною.

Комбінативна мінливість пов'язана із виникненням різних комбінацій алельних генів (рекомбінацій).

Трнсформація – передача генетичного матеріалу від донора реципієнту за допомогою ізольованої ДНК

Трнсдукція – перенесення бактеріофагом генетичного матеріалу від бактерії-донора до бактерії-реципієнта.

Трансдукція: неспецифічна (можливе перенесення будь-якого маркера або кількох маркерів) і абортивна (внесений фагом фрагмент нуклеоїду не включається в нуклеоїд реципієнта)

Конюгація – передача генетичного матеріалу від однієї клітини іншії безпосереднім контактом (редукований статевий процес)

Мутації – стійкі спадкові зміни (морфологічні, культуральні, біохімічні) властивостей мікроорганізму, не пов’язані з рекомбінаційним процесом.

Мутації: нуклеоїдні (спадкові зміни відбуваються в нуклеоїді) і цитоплазматичні (виникають у ДНК цитоплазми); великі (випадання великої ділянки гена) і малі.

Біологічні мутагени: бактерії, а також гельмінти, актиноміцети, рослинні екстракти, живі вакцини, продукти окислення ліпідів.Мутагенну активність вірусів відкрито генетиком Шапіро

Фізичними мутагенами називаються будь-які фізичні дії на живі організми, які виявляють або прямий вплив на ДНК або вірусну РНК, або опосередкований вплив через системи реплікації, репарації, рекомбінації

Пр: іонізуюче випромінювання, радіоактивний розпад, ультрафіолетове випромінювання, альфа-і бета-випромінювання радіоактивних речовин і нейтронне випромінювання.

Хімічні мутагени: різні алкілуючі з'єднання, деякі антибіотики, деякі харчові добавки, лікарські препарати, продукти переробки нафти й органічні розчинники.

2. Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці

Моноклональні антитіла — це препарати антитіл, високоспецифічні до однієї антигенної детермінанти, одержані з одного клону клітин-продуцентів in vitro. Продуцентами моноклональних антитіл є гібридоми — клітини, одержані шляхом злиття лімфоцита та мієломної клітини. Лімфоцит,як високодиференційована клітина, продукує антитіла однієї специфічності in virto, але не розмножується. Мієломна клітина, що походить із злоякісної пухлини, має здатність до безмежного розмноження. Гібридомна ж клітина розмножується, утворюючи клон, який продукує антитіла.

Етапи одержання моноклональних антитіл:

1. Імунізація тварин певним антигеном.

2. Одержання лімфоцитів від імунізованої тварини.

3. Одержання гібридом. Лімфоцити поодинці розміщують у мік-рокамерах спеціальних панелей і додають мієломні клітини. Завдяки дії спеціального "ферменту злиття" або інших речовин, що впливають на клітинні мембрани, утворюються гібридні клітини. При цьому застосовують спеціальне інкубаційне середовище, в якому ні лімфоцит, ні мієломна клітина не виживають, а гібридома розмножується.

4. Відбір гібридом, які продукують потрібні антитіла. Досліджуючи наявність потрібних антитіл у культуральній рідині, відбирають необхідний клон.

5. Вирощування клону в промислових біотехнологічних умовах і одержання комерційних препаратів моноклональних антитіл.

Як правило, діагностичні моноклональні антитіла випускають міченими радіоізотопом або ферментом. Застосовують їх для виявлення антигенів, коли важливо уникнути перехресних реакцій із близькими антигенами. У мікробіології сфера їх застосування — ідентифікація бактеріальних, вірусних та інших антигенів. У неін-фекційній імунології — виявлення поліпептидних та білкових гормонів (наприклад, рання діагностика вагітності на основі' виявлення гормону гонадотропіну в сечі). Важливе значення має застосування моноклональних антитіл для ранньої діагностики злоякісних пухлин на основі виявлення "ракових" антигенів, розроблені спеціальні тест-системи для діагностики раку кишкового тракту, пухлин жіночих статевих органів та ін.

3.Методи виявлення вірусів у культурі клітин та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види.

Лабораторні методи при діагностиці вірусних інфекцій включають:

• виділення та ідентифікацію збудника;

• виявлення і визначення титрів противірусних AT;

• виявлення Аг вірусів у зразках досліджуваного матеріалу;

• мікроскопічне дослідження препаратів досліджуваного матеріалу.

16 Білет

1. Позахромосомні фактори спадковості бактерій. Плазміди, їх основні генетичні функції. Мігруючі елементи. Роль мутації, рекомбінації і селекції в еволюції мікробів.

До позахромосомних факторів спадковості відносять плазміди, транспонози та IS-елементи.

1.Плазміди- незалежні генетичні елементи, що містять додаткові гени.Є незалежними репліконами, їх ДНК замкнена у кільце.Не об'єднані з бактеріальною хромосомою.При поділі бактерії розділяються між дочірніми клітинами випадково.

Ф-ції плазмід:регулюють власну реплікацію та кількість утворюваних копій,виконують ряд інших функцій: стійкість до антибіотиків даної бактерійної популяції(R-плазміди), несуть гени вірулентності або токсинів(Ent-плазміди), детермінують синтез гемолізину і обумовлюють вірулентність деяких бактервй(Hly-плазміди, несуть гени синтезу білків, спрямованих проти інших бактерій(Col-плазміди), зумовлюють наявність у бактерій F-пілів та їх здатність обмінюватись генетичним матеріалом шляхом кон'югації(F-плазміди).

Будова:складаються з модулів:основного реплікону і генів,які забезпечують перебіг реплікації.

2.Транспозони(мігруючі елементи): мобільні елементи ДНК, які пересуваються всередині хромосоми або в позахромосомну ДНК але в межах однієї клітини.Деякі,можуть переміщатися в інші клітини в процесі,що схожують на кон'югацію.

Ф-ції: впливають на геном хазяїна, оскільки вбудовуються всередину генів або у близько прилеглі ділянки, порушуючи генну структуру чи підпорядковуючи експресію цих генів новим регуляторним елементам.Викликають багато хромосомних мутацій.

Мутація-раптова стрибкоподібна зміна генотипу в організмі, що передається спадково, внаслідок чого виникають організми-мутанти. Доля мутантних організмів залежить від ступеня збереження їх життєздатності. Мутації у мо пов'язані з набуттям лікарської стійкості, надають їм селективних переваг в умовах повсюдного застосування антибіотиків та інших хіміопрепаратів.

Рекомбінації:

-трансформація-явище передачі генетичної інформації бактерії-реципієнта за допомогою ізольованої дезоксирибонуклеїнової кислоти бактерії-донора.Спричинює появу у трансформрваної клітини та її потомства нових ознак,характериних для донорської клітини.

-трансдукція-перенесення спадкового матеріалу від клітини-донора до клітини- реціпієнта за допомогою помірного бактеріофага.Якщо ДНК донора не включається в хромосому реціпієнта, то при поділі клітин така ДНК передається тільки одній дочірній клітині(абортивна трансдукція),а якщо ДНК донора включається у зромосому реціпієнта-всім дочірнім клітинам.

-кон'югація-передача хромосомного матеріалу клітини-донора клітині-реципієнту в процесі прямого контакту.

2. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності / Вакцини. Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генно-інженерні і анти ідіотипові вакцини. Вакцини – антигенні препарати, виготовлені із МіО їх антигенів, токсинів, використ для активної імунізації людей і тварин із профілактичною або лікувальн метою. За походженням: 1. із живих МіО –живі, ін активовані, 2. вакцини з АГ МіО –хімічні, ізбединічні, 3. анатоксини. За кількісним і якісним складом: 1. моно- ди- три-вакцини – з одного, двох трьох компонентів однакового походження (напр. вірусів), 2. асоційовані – із препаратів різного походження (напр. ін активованих вакцин і анатоксинів), 3. аутовакцини- із власних збудників, викор найчастіше для стимуляції імунітету і лікування (гоновак-при гонореї, стафілококова - при хронічних запаленнях).

Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО , що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини.

3. Види взаємодії вірусів і кл.Характеристика продуктивної взаємодії,її етапи. При продуктивній інфекції вірус функціонує в кл.автономно, а його репродукція відбув.незалежно від репродукції клітгент.апарата. Якщо цикл репродукції вірусів блок.на 1 із стадій, а інфекційні віріони не утв., такий тип взаємодії –абортивний.Коли з кл.взаємодіють онкогенні РНК- та ДНК-геномні віруси, нукл к-та інтегрується в кліт. Хромосому та існує там у вигляді провірусу. Такий тип взаємодії – вірогенія.

51.Особливості патогенезу вірусних інфекцій. Гостра та персистентна вірусні інфекції. Патогенез – це сукуп.явищ і процесів, що характериз.розвиток інфекції. Основні е-ти патогенезу: 1)Джерело інфекції; 2)Шлях передачі:повітр-крапл, фекал.орал., аліментарний, контактний, трансплантаційний, паратеральний; 3)вхідні ворота інфекції; 4)шляхи поширення; 5)органотропізм; 6)шляхи віділення..

53. Методи виявлення вірусів у культурі кл.та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види. Викор.метод зараження курячих ембріонів. Деякі віруси мають характерну цитопат.дію, яка проявл. Утв.особливих бляшок на поверхні хоріоналантоїсної об-ки. Для індикації вірусів застос.р-цію гемаглютинації. Принцип її в тому, що віруси здатні здатні адсорбуючись на мембрані еритроцитів, викликатиїх аглютинацію. Також викор.зараж лабораторних тварин, репродукцію вірусів у культурах кл. Види цитопатичної дії: симпластоутворюючий тип( виник.багатоядерні гігант.кл.)проліферативний тип (онкоенні віруси стимулюють кліт. Проліферацію, при якій спостеріг.формування декількох шарів кл.

17 Білет

1. Значення генетики у розвитку загальної і медичної мікробіології, вірусології, молекулярної біології. Мікробіологічні основи генної інженерії. Схема одержання генних структур і спадково змінених організмів. Досягнення генної інженерії, використання генноінженених препаратів у медицині.

2. Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності / Вакцини. Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генно-інженерні і анти ідіотипові вакцини. Вакцини – антигенні препарати, виготовлені із МіО їх антигенів, токсинів, використ для активної імунізації людей і тварин із профілактичною або лікувальн метою. За походженням: 1. із живих МіО –живі, ін активовані, 2. вакцини з АГ МіО –хімічні, ізбединічні, 3. анатоксини. За кількісним і якісним складом: 1. моно- ди- три-вакцини – з одного, двох трьох компонентів однакового походження (напр. вірусів), 2. асоційовані – із препаратів різного походження (напр. ін активованих вакцин і анатоксинів), 3. аутовакцини- із власних збудників, викор найчастіше для стимуляції імунітету і лікування (гоновак-при гонореї, стафілококова - при хронічних запаленнях).

Інактивовані корпускулярні вакцини – це препарати з МіО , що втратили патогенність, вірулентність і життєздатність, але зберегли антигенні і імуногенні властивості. Методи одержання: добір МіО із хорошими АГ властивостями, культивування, накопичення великої кількості, інактивація фізичними (температура 100°С, ультразвук, ультрафіолет, радіація) і хімічними чинниками (формалін, спирт, фенол, перекис водню). Достоїнства: немає контамінації, зручне зберігання, не діють на генетичний апарат. Недоліки: імунітет слабкий, нетривалий (1-2 роки); імунітет тільки загальний; вводять багато разів; мають баластові речовини. Приклад інактивованих вакцин: вакцини проти холери, черевного тифу, грипу.

Генно-інженерні вакцини – одержують при виділенні з патогенного МіО певних генів, які відповідають за патогенність. Ці гени з’єднують із векторами (бактеріофагами) і вбудовують у МіО, що не патогенний і здатний до швидкого і зручного розмноження. У результаті, МіО з новими генами виділяють визначені білки – АГ.

Синтетичні вакцини одержують після вивчення хім. Складу АГ детермінант або епітопів, потім їх синтезують і з’єднують із носіями поліелектролітами. Приклади синтетичних вакцин: проти гепатиту, грипу, СНІДу.

Антиідіотипові вакцини одержують шляхом послідовної імунізації різних видів організмів. При першій імунізації на АГ-детермінанти або епітопи або антитіла, їхні активні центри назив ідіотипами. При другій імунізації ідіотипи виконують роль АГ-детермінант. Проти них утв анти ідіотипи. Вони є білками і копією АГ-детермінант патогенних МіО. Їх використ як вакцини.

3. Види взаємодії вірусів і кл.Характеристика продуктивної взаємодії,її етапи. При продуктивній інфекції вірус функціонує в кл.автономно, а його репродукція відбув.незалежно від репродукції клітгент.апарата. Якщо цикл репродукції вірусів блок.на 1 із стадій, а інфекційні віріони не утв., такий тип взаємодії –абортивний.Коли з кл.взаємодіють онкогенні РНК- та ДНК-геномні віруси, нукл к-та інтегрується в кліт. Хромосому та існує там у вигляді провірусу. Такий тип взаємодії – вірогенія.

18 Білет

1. Хіміотерапія ті хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерапевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль П. Ерліха та Г. Домагка у розвитку хіміотерапії

Хіміотерапія – використання протимікробних препаратів для лікування інфекційних захворювань та хіміопрепаратів – для лікування злоякісних пухлин.

Хіміотерапевтичний індекс – співвідношення максимальної переносимої дози до мінімальної терапевтичної.

ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРЕПАРАТИ— ЛП рослинного та синтетичного походження, які використовують для лікування пацієнтів з інфекційними та онкологічними захворюваннями. До Х.п. належать антибіотики сульфаніламідні , протитуберкульозні, антигельмінтні, протигрибкові, противірусні.

Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектру дії — є похідними аміду сульфанілової кислоти.

Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з пара- амінобензой-ною кислотою (ПАБК), завдяки чому вони, конкуруючи з нею, залучаються до метаболізму бактерій. Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофолієвої.

На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено в медичну практику як антибактеріальні засоби.

Г. Домагк дослідив «червону фарбу», що синтезували німецькі хіміки. Він показав, що червона фарба виявляє виражену протимікробну дію у мишей, заражених гемолітичним стрептококом. Фарба отримала назву Проптозил. Домагк нагороджений Нобелівською премією.

Ерліх встановив факт придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Світову славу Ерліху приніс розроблений ним «препарат 606» (сальварсан), який виявився високоефективним при лікуванні сифілісу. Працював над проблемою злоякісних пухлин.