2.2. Проблематика захисту авторських прав в інтернет-ресурсах

Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. І сучасне право не є виключенням. Нажаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як “цифрова революція” стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій.

Вже сьогодні Інтернет ставить багато питань у сфері оподаткування, договірного права, кримінального права та права інтелектуальної власності. І з часом цих питань стає все більше. Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними носіями інформації. Сучасне право має також територіальний характер, тобто воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини.

Проте Інтернет не знає ані державних кордонів, ані паперу чи інших традиційних носіїв інформації. Тому старі правові поняття та концепції, що вироблялися віками, мають змінюватися. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід. На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки.

Авторське право є чудовим прикладом того, як право може досить вдало пристосовуватися до появи нових технологій. Ця галузь права зазнала багато змін, викликаних появою таких технологій, як фотографія, звукозапис, радіо, супутникове телебачення, надаючи сьогодні адекватний захист мистецьким творам в усіх цих сферах.

Серед правових проблем, викликаних появою Інтернету, чи не найперше місце посідають авторсько-правові. По мірі того, як Інтернет буде все більше використовуватися як метод продажу і доставки інформації та результатів творчої діяльності, який не знає паперу та державних кордонів, питання охорони прав інтелектуальної власності на матеріали, доступні через Інтернет, будуть набувати все більшої важливості.

Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин. По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, є предметом авторського права. По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв'язку та ознайомлення з ними необмеженого кола споживачів, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав.

Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об'єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи [2, с. 143].

Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо.

Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об'єктивній формі.

На основі аналізу норм законодавства України, США, Росії та країн Західної Європи, а також положень Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів доводиться, що інформація передається Інтернетом переважно у вигляді творів, які підлягають охороні авторським правом будь-якої з країн Бернського Союзу нарівні з творами, закріпленими в більш традиційних формах, за умови відповідності встановленим законодавством країни критеріям охорони. При цьому виконання яких-небудь формальностей та факт опублікування твору значення не має.

Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права викликані специфічною формою їх фіксації. Цифрова форма фіксації цих творів уможливлює їхні унікальні фізичні якості та спричинює значні проблеми їх правової охорони.

Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в пам'яті комп'ютера, переадресація повідомлення електронної пошти – всі ці дії включають відтворення об'єктів авторсько-правової охорони [12, с. 9].

Розв'язати проблеми, що постали в авторському праві у зв'язку із застосуванням авторських прав в контексті Інтернету, можливо лише шляхом докладання спільних зусиль всіх зацікавлених сторін: держав, міжнародних організацій та організацій, що представляють як інтереси володільців авторських прав, так і інтереси споживачів.

Великим кроком на цьому шляху стало укладання Договорів ВОІВ 1996 року – Договір ВОІВ про авторське право та Договір ВОІВ про виконання і фонограми. В контексті досліджуваних питань розглядається хід імплементації норм Договорів ВОІВ у США та країнах Європейського Союзу, а також їх вплив на законодавство України у сфері авторського права. Також, вітається підписання Україною Договорів ВОІВ як таке, що відповідає її національним інтересам та сприятиме інтеграції країни до світових та європейських економічних структур [4, с. 421].

Договорами ВОІВ передбачено, що у державах-учасницях має бути встановлено заборону обходу технічних засобів захисту та внесення змін до інформації про управління правами.

Аргументується, що технічними засобами захисту в контексті Інтернету є комп'ютерні програми, які регулюють доступ до розміщених в мережі творів. Це можуть бути програми, якими захищено певну інформацію від отримання її відвідувачами Web-сайту, яким не було надано на це попередній дозвіл, або криптографічні коди, якими обмежується доступ до інформації, збереження її в пам'яті комп'ютерів користувачів або друк без відповідного дозволу.

Доводиться, що хоча інформація про управління правами складається з імені володільця авторських прав, умов використання твору (ліцензії) та іншої подібної інформації, вона не є взаємозамінною із знаком охорони авторського права.

Розглядаються підходи США та держав Європейського Союзу до імплементації відповідних положень Договорів ВОІВ, а також норми останньої редакції Закону України про “Авторське право і суміжні права”, присвячені питанням охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами.

Окрім майнових, авторам розміщених в Інтернеті творів також належать і особисті немайнові права. В тій чи іншій мірі ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах Бернського союзу та включає всі чи кілька з наступних прав: право авторства; право на ім'я; право на недоторканість твору; право на обнародування твору.

Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електронній формі, викликає численні питання, пов'язані з охороною особистих немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та заново розповсюджуються як самими авторами, так і іншими користувачами мережі.

Застосування концепції немайнових прав щодо розміщених в Інтернеті творів є настільки ускладненим, що деякі дослідники навіть висловлюються за повну відмову від цієї категорії прав авторів.

Визнається очевидним, що в тих юрисдикціях, де визнаються особисті немайнові права, розповсюдження за допомогою Інтернету твору із зміненим іменем автора або без його зазначення (якщо твір був підписаний) є протиправним діянням. Зміна без дозволу автора твору, розміщеного в Інтернеті, також не дозволяється, якщо це може зашкодити його честі чи репутації. Така зміна може бути результатом зменшення розміру, “обрізання”, невдалої заміни кольорів, “розфарбування”, сканування чи надмірного редагування твору [29].

З дозволу суб'єкта авторських прав користувачі можуть вчиняти з твором певні дії, як, наприклад, відтворення та розповсюдження примірників твору, що за відсутності такого дозволу вважалось би порушенням авторських прав.

Дозвіл суб'єкта авторських прав може набувати багатьох форм. В більшості випадків дозвіл має форму ліцензійної угоди – контракту між володільцем авторських прав та іншою особою, яким цій особі надаються права, які звичайно належать лише суб'єкту авторських прав. Така форма надання дозволу є явною, чітко визначеною ліцензією на використання твору в той чи інший спосіб. Проте в Інтернеті такі ліцензії надаються вкрай рідко, найчастіше володільці авторських прав не дбають про укладання ліцензійних угод, залишаючи права користувачів без належної уваги.

Доводиться, що в багатьох випадках, однак, існування ліцензії на певне використання твору можна припустити. Якщо ліцензійна угода не укладається в письмовій формі, про її існування та умови можна судити, виходячи з таких факторів як необхідність, звичай та загальноприйнята практика, а також поведінка сторін.

З числа правових засобів найбільша увага приділяється ліцензійним договорам та запобіжним заходам. Останні мають бути передбачені національним законодавством будь-якої держави-члену Світової організації торгівлі (СОТ) згідно з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, включаючи торгівлю контрафактними товарами (Угода TRIPS) [5, с. 143].

Такі країни як Франція (закон HADOPI) та Великобританія (закон Digital Economy Bill), за останні роки вже розробили на законодавчому рівні, та навіть почали впроваджувати заходи щодо боротьби з піратством, у тому числі в мережі Iнтернет.

Так, на території всієї Великобританії почав діяти закон Digital Economy Bill, проти прийняття якого з 2009 року виступали усі інтернет-провайдери, та який було прийнято в результаті обговорення у британському парламенті, незважаючи на всі негативні відзиви. Згідно з цим законом на інтернет-провайдерів покладається обов’язок відключати абонентів, якщо вони визнаються винними у незаконному обміні файлами.

У Франції, на основі закону, спрямованого на боротьбу з інтернет-піратством, діє принцип «трьох попереджень». Перше попередження надходить користувачу інтернет-послуг на електронну пошту, друге – вважається офіційним повідомленням про порушення, в результаті третього попередження спеціально створене агентство має право позбавити порушника доступу в Iнтернет. На підставі цього закону, вже був накладений перший штраф у розмірі 150 євро, за нелегальне скачування двох пісень відомої співачки Ріанни. Ще 14 інших справ за обвинуваченням у незаконному скачуванні файлів з всесвітньої мережі, знаходяться у процесі підготовки до розгляду [30].

Захист прав суб’єктів авторських та суміжних прав від Iнтернет-піратства практикується і у Японії. Там було прийнято дуже радикальний, на мій погляд, закон, у відповідності до норм якого, за скачування нелегальних файлів з Iнтернету передбачається штраф у розмірі близька 25000 доларів США, або ув’язнення терміном на 2 роки, в свою чергу за завантаження піратського контенту зі свого комп’ютера у мережу Iнтернет передбачена відповідальність у вигляді штрафу на суму близько 130000 доларів США, або позбавленням волі на строк до 10 років [31].

Отже, боротьба з Iнтернет-піратством та охорона авторського права і суміжних прав у всесвітній мережі, є однією з найактуальніших проблем що постає на шляху становлення України, як сучасної правової держави.

Аналізуючи її теоретичні та практичні аспекти, я вважаю, що нормативно-правова база, яка регулює відносини у зазначеній сфері, не дозволяє ефективно впливати на порушників – провайдерів та користувачів незаконного контенту.

Отже, специфіка Інтернету, полягає в тому, що, незважаючи на наміри користувача, копіювання вмісту веб-сайту в оперативну пам’ять його комп’ютера починається вже з моменту завантаження сторінки.

На території держав – членів Європейського Союзу, в тому числі в Польщі, проблему невіднесення створення таких тимчасових копій до категорії дій, пов’язаних із відтворенням творів уже вирішено, в Україні – ще ні.

Проблема захисту авторського права в Інтернеті виникла передусім через екстериторіальність останнього, коли доступ до мережі з будь-якої країни світу не залежить від виконання урядом цієї країни правил міжнародних договорів.

Нині як на національному, так і на міжнародному рівнях авторське право на мережеві твори визначається опосередковано – через право автора розповсюджувати свої твори в такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до них у будь-якому місці і в будь-який час за їх власним вибором.