Лексичні засоби професійного мовлення

План

1. Лексика як сукупність слів мови.

2. Загальновживана та незагальновживані слова.

3. Книжна та розмовна лексика.

4. Склад лексики сучасної української мови за походженням.

5. Запозичені слова й особливості їх вживання в професійному мовленні.

6. Омоніми, синоніми, антоніми, пароніми.

7. Інформативна та нормативна функції словників

1. Лексика як сукупність слів мови

Лексика – це слова та словосполучення, скорочення, які вживаються в мові на позначення об’єктів, суб’єктів, процесів, явищ. Слово «лексика» походить від грецького слова «лексикос», що означає словесний, словниковий. Наука, яка вивчає лексичний склад будь-якої мови, називається лексикологією.

Слово – найменша самостійна одиниця мови. Йому властиві такі ознаки:

– кожне слово має фонетичну оформленість;

– слова мають певне значення;

– кожне слово належить до якоїсь частини мови;

– слова – це відтворювані одиниці: ми їх не утворюємо, а відтворюємо.

Лексика являє собою один із складових рівнів мовної системи, «найменш консервативний елемент». Якщо фонетика запозичила тільки одну фонему /ф/, то в лексиці багато слів, які наша мова запозичила з інших мов. Суттєвою особливістю лексики в порівнянні з іншими рівнями мови є їх безпосередня співвіднесеність з явищами реальної дійсності. Слово дає назву предметам, явищам, процесам, відносинам навколишньої дійсності, тому основна функція слова – називна (номінативна).

В українській мові більшість слів належить до багатозначних. Наприклад дієслово «сіяти» має 8 значень, а прикметники «останній», «добрий» - 9 значень . Здатність слова мати кілька значень називають полісемією, або багатозначністю. У кожній мові є слова, що мають кілька значень. Кожне значення слова встановлюється у реченні аюо словосполученні: гострий ніж – гостре питання.

Значна частина слів в українській мові має тільки одне значення, наприклад, до однозначних слів належать більшість спеціальних наукових термінів, власні назви (Львів, Київ), назви окремих видів дерев (ялина, верба), назви тканин (шовк, ситець) тощо.

Слід пам’ятати, що професійне, особливо наукове, мовлення орієнтоване на однозначне використання слів, на стандартизацію і термінологізацію мови. У мові професійного мовлення усе більше набуває сили процес універсалізації багатьох слів. Наявність універсальних слів не затруднює сприйняття змісту висловлення, а полегшує вибір слів.

Лексичні засоби ділового мовлення. Лексичне зна­чення. Пряме і переносне значення слова. Багатозначність. Правильні і неправильні значення слів. Омоніми та їх різновиди

Лексика (від грец. le­xicos – сло­весний) – це сукупність усіх слів, вжи­ваних у мові. Лек­си­ко­логія – наука, яка вивчає лексичний склад. Словни­ковий за­пас – це масив слів, які розуміє і вживає людина. Лексика – це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання. Середній запас слів у добре освіченої людини – від 6 до 9 тис. слів. СУМ – 135 тис слів, новий тлумачний словник – 170 тис. слів.

Слово може мати лексичне і граматичне значення. Самостійні частини мови мають і лексичне, і граматичне значення, а службові частини мови та вигук – лише граматичне.

Лексичне значення – це реальний зміст слова, тобто те, що слово означає.

Граматичне значення є додатковим щодо лексичного і слугує для означення зовнішніх зв’язків предмета чи явища. Носієм ЛЗ є основа, а граматичне значення передається афіксами: день ‘частина доби’ (ЛЗ), нульове закінчення слова день визначає його як іменник ІІ відмін чол. роду.

Основним типом лексичного значення є номінативне значення, це пряме (первинне значення), яке вказує на співвідношення слова з явищами об’єктивної дійсності.

Пряме значення слова зрозуміле не тільки в реченнях, а й без контексту, натомість вторинне значення слова, або переносне, зрозуміле тільки в контексті.

Слова можуть мати одне і кілька значень, відповідно розрізняють слова однозначні й багатозначні. Більшість слів у мові є багатозначні, кожне зі значень розкривається в конкретному контексті.

Однозначні слова (моносемантичні) – це слова, які в будь-якому контексті мають одне і те ж значення: наприклад, однозначними є числівники чи терміни.

Багатозначність (полісемія) – наявність в одного слова 2 і більше пов’язаних асоціативно значень. Багатозначність – це властивість мови, у мовленні слово завжди є однозначним. Поняття моносемії і полісемії історично відносне. Слово первісно завжди є однозначне, наприклад, супутник ‘той, хто іде, їде, подорожує з кимось’ – ‘небесне тіло, яке рухається навколо планети’.

Джерелом полісемії є переносне вживання слова. За способом перенесення розрізняють:

1. метафора – це перенесення назви з одного предмета чи явища на інший на основі подібності чи збігання певних вагомих ознак двох предметів. Наприклад, крильця птаха і крильця носа (перенесення за розташуванням), гірський хребет (за формою); золоте листя, шоколадна шкіра, лисички (гриби) (за кольором); залізна воля, кам’яне серце (за властивостями);

2. метонімія – перенесення на основі суміжності. Метонімія сприймається як засіб економії мови (наприклад, читати твори Шевченка – читати Шевченка, подай хімію, весь Львів гуляє (суміжність просторова); ходить у шовку

3. синекдоха – перенесення назви частини на назву цілого й навпаки (кількісний характер): у сім’ї п’ять ротів, шануй копійку, бачили очі, що купували

Правильні і неправильні значення

Доволі часто ми вживаємо слова в невластивому для них значенні. На­прик­лад, нерідко плутають значення слова вилка (технічний термін) та ви­делка (столова). У неправильному значенні вживають слово вірний у контексті вірний про­граш (неминучий програш), вірна відповідь (пра­виль­на відповідь), оскільки вір­ним або не­вір­ним може бути тільки друг або подружжя. Слово об’єм позначає величину, яку вимірюють у кубіч­них одиницях (об’єм бочки), а обсяг – розмір чогось (обсяг роботи).

Слід пам’ятати, що відкривають нову крамницю, школу (початок функ­ці­о­нування за­кла­ду); двері, вікна, браму відчиняють або від­мика­ють, якщо вони замкнені; книжку, зошит розгортають, а очі роз­плющують.

Під впливом російської мови, в якій слово відноситися є багатозначним, його неправильно вживають в українській:

Він відноситься до тих студентів, які починають вчитися тільки перед сесією – замість Він належить до тих студентів... Це не відноситься до тебе – замість Це тебе не стосується. Я відношуся до нього добре – замість Я ставлюся до нього добре.

В українській мові слово відноситися позначає взаємозв’язок між предметами (А відноситься до В) чи пасивне переміщення предмета під впливом зовнішньої сили (Човен відноситься вітром все далі від берега).

Загальновживані та незагальновживані слова

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в текстах усіх наукових стилів. До загальновживаної лексики належать слова, які називають поняття, речі та явища навколишньої дійсності. Ці слова є стилістично нейтральні, тобто не мають емоційно-експресивного забарвлення.

Але в лексиці є інші групи слів, які можна назвати лексикою вузького і стилістичного призначення. Ці слова пов’язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. До стилістично маркованої або не загальновживаної лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, просторічну лексику, арготизми, діалектизми.