Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
тема 2 позааудиторна.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
702.57 Кб
Скачать

Прийом сафара

Відновлення прохідності верхніх ДШ виконують у разі їх обструкції. Причинами її виникнення можуть бути: западіння язика та надгортанника або сторонні речовини (рідкі чи тверді). У першому випадку використовують потрійний прийом Сафара (перерозгинання голови в атлантопотиличному суглобі, виведення вперед нижньої щелепи та розтулення рота).

Показання:

  • проведення серцево-легеневої реанімації (СЛР);

  • при загрозі або існуючому порушенні прохідності верхніх дихальних шляхів;

  • проведення ШВЛ, у тому числі при пригніченні ЦНС;

  • підготовка до постановки повітропроводу, інтубації трахеї, ларингеальної маски тощо.

 Протипоказання:

  • травма чи підозра на ушкодження шийного відділу хребта;

  • травма м`яких тканин та кісток обличчя;

  • патологія шийного відділу хребта (анкілозуючий спонділоартрит, ревматоїдний артрит);

  • синдром Дауна;

  • зрощення тіл шийних хребців.

 Техніка виконання

1). Закиньте голову назад: рот постраждалого закритий; голова залишається у нейтральній позиції (рисунок 1.1).

2). Підніміть підборіддя — це сприяє підйому та руху вперед під’язикової кістки від задньої стінки глотки (рисунок 1.2).

1.2. Виведення нижньої щелепи проводиться у випадку підозри на травму у шийному відділі хребта та як елемент потрійного прийому Сафара

1). За наявності протипоказань (указаних вище) застосовуйте тільки техніку виведення нижньої щелепи.

2). Обережно відкрийте рот постраждалому, натискуючи на підборіддя великими пальцями (рисунок 1.3).

3). Візьміть нижню щелепу пальцями і підніміть її вперед та вверх — верхні зуби повинні знаходитись на одному рівні з нижніми.

 

ВВЕДЕННЯ ПОВІТРОВОДУ ГЮДЕЛЯ ТА САФАРА

Введення повітроводу через рот

Показання:

  • проведення СЛР;

  • п овна або часткова обструкція верхніх дихальних шляхів;

  • проведення оксигенації перед інтубацією трахеї, за умови недостатньої ефективності при використанні маски;

  • необхідність аспірації з ротоглотки.

 Протипоказання:

  • переломи щелеп або енуклеація зубів;

  • ларингоспазм.

 

Знеболення: місцеве зрошення ротоглотки 10%-ним розчином лідокаїну.

Оснащення:

  • набір повітроводів;

  • шпатель;

  • відсмоктувач.

 Техніка виконання

1). Перед введенням повітроводу огляньте ротову порожнину пацієнта на предмет наявності у ній сторонніх тіл.

2). Підберіть повітровод потрібного розміру (відстань від мочки вуха до кута рота).

3). Відкрийте рот, натисніть шпателем на корінь язика, виведіть язик уперед.

4). Введіть повітровід у рот ввігнутою стороною до піднебіння так, щоб дистальний кінець його був спрямований, але не досягав задньої стінки ротоглотки (малюнок 1.4).

5). Фланець повітроводу повинен на 1–2 см висуватися від різців назовні.

6). Застосуйте прийом виведення нижньої щелепи, що забезпечує підйом язика від стінки глотки.

7). Натисніть на повітровод і просуньте його на 2 см у рот так, щоб його вигин ліг на корінь язика.

8). Інша процедура введення повітропроводу: вводиться до роту вигнутою стороною до язика (у цьому випадку шпатель не використовують); повертають повітровід на 180° і далі просовують його по язику. Цей метод не рекомендується, якщо у пацієнта є хиткі зуби чи травма порожнини роту, тому що поворот повітроводу може викликати зсув зубів чи посилення кровотечі.

Ускладнення:

  • розвиток ларингоспазма — підтримуйте прохідність дихальних шляхів;

  • нудота або блювота — потрібно стабільне бокове положення пацієнта;

  • збільшення обструкції дихальних шляхів через неправильне розташування повітроводу — видаліть повітровод і введіть його знову, якщо у цьому буде необхідність.

 

Введення повітроводу через ніс

Показання:

  • обструкція верхніх дихальних шляхів у пацієнтів зі збереженою свідомістю;

  • травма порожнини роту, зубів чи ротоглотки, нижньої щелепи.

Протипоказання:

  • оклюзія порожнини носа;

  • переломи носа і основи черепа;

  • викривлення перегородки носа;

  • коагулопатія;

  • витікання спинномозкової рідини з носа;

  • транссфеноїдальна гіпофізектомія в анамнезі;

  • вагітність (ІІІ триместр).

Знеболення:

  • візуально оцініть ступінь прохідності ніздрів (відносний розмір, наявність кровотечі чи поліпів);

  • для знеболення використовують 2%-ний розчин лідокаїну у вигляді гелю чи аерозолю;

  • гель вводиться у порожнину носа за допомогою ватних паличок.

Оснащення:

  • ватні палички;

  • набір носових повітроводів (6,0–8,0 мм);

  • 2%-ний гель лідокаїну чи аерозоль;

  • відсмоктувач.

Техніка виконання

1). Знебольте носову порожнину.

2). О бережно введіть повітровод у ніс увігнутою стороною до твердого піднебіння.

3). Проведіть повітровід під нижню носову раковину, паралельно піднебінню.

4). Якщо відчуваєте опір при проведенні повітроводу по задньому зіву, обережно поверніть його на 60–90º і продовжуйте маніпуляцію (рисунок 1.5).

5). Якщо при середньому зусиллі повітровід не проходить, візміть на один розмір менше.

6). Якщо повітровод не проходить, витягніть його приблизно на 2 см, проведіть через нього катетер для аспірації, використовуючи його як провідник.

7). Якщо вам не вдається виконати маніпуляцію, спробуйте провести повітровод з протилежного боку, попередньо знеболивши, як описано вище, порожнину носа.

Ускладнення:

  • носова кровотеча — проведіть передню або передньозадню тампонаду порожнини носа;

  • перфорація слизової носа з формуванням підслизового каналу — видаліть повітровод; необхідна консультація отоларинголога та черепно-лицьового хірурга.

СТРАВОХІДНО-ТРАХЕАЛЬНА КОМБІНОВАНА ТРУБКА (СТКТ)

Стравохідно-трахеальна комбінована трубка є термопластичною двухпросвітною трубкою (рисунок 1.6).

Проксимальні кінці обох каналів закінчуються стандартними (15 мм) конекторами та мають кольорове та цифрове позначення: № 1 (блакитний) і № 2 (прозорий). Блакинтий канал (№ 1) має глухий дистальний кінець і 8 бокових отворів. Прозорий канал (№ 2) має відкритий дистальний кінець та не має бокових отворів. Трубка оснащена двома надувними манжетами з маркованими контрольними балонами та клапанами.

Блакитний балон № 1 відповідає проксимально розміщеній манжеті великого об’єму. Білий балон № 2 відповідає дистально розміщеній манжеті малого об’єму.

Показання:

  • проведення СЛР;

  • забезпечення прохідності дихальних шляхів у випадку неможливості використання інших методів (інтубація та інші);

  • перелом шийного відділу хребта, перелом кісток верхньої та нижньої щелепи.

Протипоказання:

  • обструкція дихальних шляхів стороннім тілом;

  • ларингоспазм;

  • набряк слизової ротоглотки;

  • бронхорея;

  • набряк легень;

  • травми та захворювання стравоходу.

Оснащення:

  • комбінована трубка;

  • 2 шприца (відповідно до об’єму манжеток);

  • відсмоктувач;

  • кисень.

Техніка виконання

1). Перевірте, чи немає у ротовій порожнині сторонніх предметів.

2). Комбінована трубка вводиться до рота без ларингоскопа доти, поки зуби не опиняться між двома чорними кільцями, що нанесені на

трубці (рисунок 1.9).

3). За допомогою великого шприца роздувається великий балон (блакитний), що розташовується в області глотки (80 або 100 мл — залежно від розміру комбінованої трубки є два розміри: для пацієнтів ростом 125–175 см та вище 175 см). Це попереджає втрату дихального об’єму через рот та ніс під час проведення ШВЛ. При перероздуванні манжети є ймовірність обструкції дихальних шляхів, що маловірогідно, оскільки манжета зміщується у ротову порожнину.

4). Дистальна манжета роздувається за допомогою малого шприца через білий контрольний балон (12 та 15 мл, відповідно до розмірів комбінованої трубки).

5). Одразу після роздування манжет необхідно визначити розміщення комбінованої трубки: якщо при вентиляції дихальним мішком через блакитний канал є ознаки потрапляння повітря у легені (екскурсія грудної клітки, аускультативне підтвердження), вентиляцію необхідно продовжити (рисунок 1.10). Якщо ознаки потрапляння повітря відсутні, трахеальне розміщення трубки: дихальний мішок приєднують до прозорого каналу. При підтвердженні трахеального розміщення проксимальна манжета в області глотки здувається для проведення шлункового зонда (рисунок 1.11).

6). При потраплянні трубки у стравохід дистальна манжета обтурує просвіт стравоходу та попереджає регургітацію шлункового вмісту, дихальна суміш при стравохідному розміщенні трубки через бокові отвори блакитного канала потрапляє в гортань та трахею, прозорий канал може використовуватись для декомпресії шлунка за допомогою катетера.

7). При потраплянні у трахею комбінована трубка функціонує подібно до інтубаційної трубки: дистальна манжета обтурує просвіт трахеї, попереджуючи аспірацію шлункового вмісту, а вентиляція легень проводиться через прозорий канал.

ЛАРИНГЕАЛЬНА МАСКА

Показання:

  • див. інтубація трахеї;

  • альтернатива інтубації трахеї при «важких» інтубаціях;

  • пошкодження шийного відділу хребта;

  • використовується у професійних співаків та пацієнтів з тяжкою серцевою патологією.

Протипоказання:

  • пухлини гортані та глотки;

  • травми гортані та глотки;

  • пацієнти з високим ризиком регургітації;

  • необхідність вентиляції з позитивним тиском на вдиху, що перевищує 25 см вод. ст.;

  • вагітні жінки та тучні пацієнти.

Оснащення:

  • ларингеальна маска (рисунок 1.12);

  • дихальний мішок типу Амбу;

  • кисень;

  • відсмоктувач.

Техніка виконання

1). Підберіть правильний розмір маски.

2). Видаліть повністю повітря з манжетки, використовуючи прямий тиск та відсмоктування за допомогою шприца.

3). Відкрийте рот пацієнта.

4). Перевірте ротову порожнину на наявність сторонніх тіл.

5). Візьміть ларингеальну маску у місці переходу трубки в маску вказівним та великим пальцями, як олівець.

6). Притисніть кінець ларингеальної маски до твердого піднебіння і, спрямовуючи маску вверх вказівним пальцем, що утримує маску у місці з’єднання трубки та маски (як олівець), проведіть її по задній стінці глотки (рисунок 1.13).

7). Спрямуйте маску вниз м’яким рухом (рисунок 1.14).

8). Роздуйте манжетку та зафіксуйте трубку. Це забезпечить рух повітря у потрібному напрямку (рисунок 1.15).

9). Видаляють маску у зворотньому напрямку, коли свідомість пацієнта буде повністю відновлена, не здуваючи манжетки.

Не рекомендується фіксувати манжетку жорстко (при заповненні манжетки маску можна змістити вперед на 1,0–1,5 см). Підтвердженням правильного розміщення маски є нормальний опір при проведенні ручної вентиляції або наявності вільних дихальних рухів при самостійному диханні.

Можуть виникнути труднощі при проведенні ларингеальної маски вниз за язик. У такому випадку використовують:

а) проведення маски з частково роздутою манжеткою;

б) метод Garcia-Pedrajas:

  • після проведення загального знеболення вставляють маску у рот пацієнта, лівий вказівний палець розміщують на верхній поверхні маскиміж маскою та твердим піднебінням;

  • просовують маску до контакта з задньою стінкою глотки;

  • правою рукою ковзним рухом проводять маску; 

  • вказівний палець лівої руки, піднятий вгору, полегшує проведення маски та попереджує можливість згину та завертання кінця маски;

в) маска проводиться до появи характерного відчуття опору при вклиненні кінця маски у верхній стравохідний сфінктер, після чого роздувається манжетка.

ІНТУБАЦІЯ ТРАХЕЇ

Показання:

  • проведення СЛР;

  • зниження (сатурації) рО2 нижче 60–70 мм рт. ст., зростання РаСО2 до рівня 55–60 мм рт. ст. і вище;

  • частота дихання менше 7 чи більше 40 за хвилину (брадіпное та тахіпное);

  • апное;

  • диспное;

  • прогресуючий набряк верхніх дихальних шляхів, що некорегується консервативними методами;

  • неконтрольована салівація та бронхорея (алкогольна інтоксикація, отруєння ФОС);

  • неможливість підтримувати прохідність дихальних шляхів іншими способами;

  • коми за винятком гіпоглікемічної у випадку її швидкої регресії;

  • загроза зупинки дихання і серцевої діяльності (сепсис, важкий опік тощо);

  • проведення бронхоскопії.

Протипоказання:

  • для інтубації через рот — розрив трахеї, пошкодження обличчя;

  • для інтубації через ніс — див. введення повітроводу.

Знеболення:

  • у відділеннях інтенсивної терапії препарати для введення наркозу і м’язевий релаксант (в ургентному випадку короткої дії — сукцинілхолін, з недеполіризучих — мівакурин), седативні засоби, якщо заплановано інтубувати пацієнта зі збереженою свідомістю — виконайте зрошення дихальних шляхів місцевими анестетиками (10%-ний аерозоль лідокаїну), блокада ваго-вагальних рефлексів — введення атропіну (0,1 % — 0,5 мл).

Оснащення:

  • ларингоскоп з набором клинків;

  • дихальний мішок типу Амбу;

  • кисень;

  • відсмоктувач;

  • набір ендотрахеальних трубок різного діаметру (6,0–8,0 мм);

  • провідник для ендотрахеальної трубки;

  • ротові та носові повітропроводи;

  • набір для проведення пункції перстневиднощитовидної мембрани;

  • ларингеальна маска.

Техніка виконання

Інтубація через рот

1). Перевірте манжету ендотрахеальної трубки: введіть повітря (приблизно 10 мл), якщо манжета ціла, перед введенням видаліть повітря.

2). Перевірте ларингоскоп — чи підходить клинок, чи горить лампочка.

3). Проведіть преоксигенацію через маску.

4). Видаліть ротовий повітровід, якщо він встановлений.

5). Відкрийте рот пацієнта правою рукою; якщо він у свідомості, попросіть відкрити рот якомога ширше (рисунок 1.16).

6). Візьміть ларингоскоп у ліву руку.

7). Обережно введіть клинок ларингоскопа у ротову порожнину, не торкаючись зубів (можливе ушкодження) (рисунок 1.17).

8). Введіть клинок по спинці язика, поки не відкриється голосова щілина (рисунок 1.18–1.20).

9). Розташуйте кінець клинка:

  • якщо це вигнутий клинок — між коренем язика та надгортанником, піднімаючи корінь язика, виводиться гортань, голосові зв’язки та проводиться інтубація трахеї інтубаційною трубкою зі здутою манжетою за голосові зв’язки (рисунок 1.21);

  • якщо це прямий клинок — захоплюється надгортанник, виводяться голосові зв’язки і проводиться інтубація трахеї (надгортанник притискується до верхньої стінки ротоглотки та таким чином візуалізуються зв’язки; цей метод вважається більш травматичним порівняно з використанням косого клинка).

10). Зафіксуйте ліве зап’ястя, підніміть рукоятку ларингоскопа до уявного орієнтира над лівою ступнею пацієнта для звільнення голосових зв’язок. Уникайте надлишкових рухів у лівому зап’ястку назад і нагору, щоб попередити пошкодження зубів.

11). Введіть інтубаційну трубку зі здутою манжеткою по вигину клинка ларингоскопа; заведіть манжету за голосові зв’язки, після чого помічник витягує зонд (провідник, стилет) з інтубаційної трубки. Не вводьте трубку глибоко у трахею з провідником.

12). Роздуйте манжету повітрям (5–10 мл).

13). Зафіксуйте трубку.

14). При можливості приєднайте монітор для визначення рСО2 у повітрі, що видихає пацієнт.

15). Спостерігайте за рухами грудної клітки.

16). Вимірюйте рСО2 у видихуваному повітрі як мінімум протягом 6 дихальних рухів — саме так можна пересвідчитися, що видихуване повітря надходить з легень, а не з роздутого при інтубації шлунка.

17). Проведіть аускультацію легень з двох сторін. Перед аускультацією легень необхідно пересвідчитися, чи не потрапляє повітря у шлунок. Для цього розмістіть фонендоскоп в області шлунку (наявність булькотіння свідчить про неправильне розміщення ендотрахеальної трубки).

18). Пам’ятайте: частою помилкою є недостатнє відкриття рота, що поряд з утрудненням проведення ларингоскопії підвищує ризик ушкодження зубів; огляд голосових зв’язок легко виконується за допомогою прямого клинка Міллера, при цьому введення ендотрахеальної трубки утруднено, у цьому випадку відтягують правий кут рота і переміщують ендотрахеальну трубку від правих молярів ближче до центра.

Ознаки правильного розміщення інтубаційної трубки:

  • пряма візуалізація (трубка знаходиться між голосових зв’язок);

  • аускультативно дихання однакове з обох боків грудної клітки та відсутність звуків в епігастральній ділянці;

  • симетричне збільшення об’єму грудної клітки на вдиху;

  • запотівання трубки;

  • відсутність кишкового вмісту в ендотрахеальній трубці;

  • капнографія: вміст СО2 в кінці видиху (EtCO2) та хвиля на екрані капнографа;

  • пульсоксигемометрія: наявність пульсації на панелі пульсоксигемометра, відсутність падіння насичення гемоглобіну киснем.

Інтубація через ніс

1). Інтубацію через ніс звичайно виконують у пацієнта зі збереженою свідомістю, спонтанним диханням, а також якщо необхідно уникнути виконання ларингоскопії (перелом шийного відділу хребта тощо).

2). Перевірте роботу джерела світла ларингоскопа.

3). Підготуйте ніздрі так само, як і для введення носового повітроводу.

4). Використовуйте носовий повітровод для розширення ніздрів; для цього використовується ендотрахеальна трубка на розмір менше, ніж найбільший носовий повітровод, що можливо ввести через ніс.

5). Змажте кінець і манжету інтубаційної трубки (без твердого зонда) гелем, що містить лідокаїн, крім того, розм’якшіть кінець трубки, опустивши її у теплий розчин на 3 хвилини, і обережно зігніть на відстані приблизно 3 см від кінця для полегшення проведення її під надгортанником.

6). Обережно введіть трубку в ніс, проведіть її, як повітровод, обережно розігніть шию при утрудненні проходження трубки.

7). При наближенні трубки до голосових зв’язок спостерігається конденсація вологи на внутрішніх стінках інтубаційної трубки.

8). Попросіть пацієнта дихати глибше й обережно просуньте трубку через зв’язки в той час, коли вони будуть відкриті при вдиху, при цьому пацієнт втратить голос.

9). Роздуйте манжету, упевніться в правильному положенні ендотрахеальної трубки і зафіксуйте її так само, як при інтубації через рот.

Важка інтубація

За визначенням Американської асоціації анестезіологів, важка інтубація — це клінічна ситуація, коли досвідчений анестезіолог стикається з труднощами проведення вентиляції і/чи інтубації хворого більш ніж при трьох спробах або протягом більш ніж 10 хвилин.

Частота важкої інтубації трахеї складає від 3 до 18 %.

Використовують класифікацію важкої інкубації, запропоновану Lehane, яка ґрунтується на описанні голосових зв’язок при ларингоскопії:

  • І клас: голосові зв’язки видно повністю (рисунок 1.22);

  • ІІ клас: голосові зв’язки видно частково (рисунок 1.23);

  • ІІІ клас: видно тільки надгортанник (рисунок 1.24);

  • IV клас: надгортанник не візуалізується (рисунок 1.25).

Важливим моментом для зменшення ризику ускладнень важкої інтубації є переднаркозна оцінка стану дихальних шляхів пацієнта та ризика важкої інтубації, що сьогодні дозволяє в 92 % випадків прогнозувати тяжку інтубацію та вжити відповідних заходів.

В оцінку стану дихальних шляхів пацієнта входять: збір анамнезу, фізікальне обстеження, за необхідності (за умови високого ризику важкої інтубації) — використання спеціальних методів (фіброларинготрахеоскопія).

Збір анамнезу анестезіологом повинен включати питання щодо можливих попередніх випадків загальної анестезії та можливих ускладнень, наявність операцій, травм, опіків в області обличчя, глотки, гортані, шиї, епізодів порушень дихання (об’ємні процеси гортані та/або стравоходу, стигми дисембріогенезу).

Фізікальне обстеження включає оцінювання дихальних резервів хворого, наявність рубців на шиї, ожиріння, розміри шиї, стан та морфологію зубів, розміри язика, здібність хворого відкривати рота, об’єм рухів голови і шиї.

До прогностичних критеріїв важкої інтубації належать:

  • чоловіча стать;

  • вік 40–59 років;

  • набряки;

  • зайва маса тіла (індекс маси тіла > 25 кг/м2) (ІМТ = маса тіла в кг, поділена на квадрат росту в метрах);

  • маленька відстань між зубами за умови максимального розкриття рота (< 4 cм);

  • щитопідборідна відстань < 6 cм;

  • стернально-підборідна відстань < 12,5 cм;

  • гнійні процеси в області гортано-ротоглотки (особливо зі зміщенням гортані та трахеї);

  • наявність гематом, пухлин в області шиї, гортані (зоб, пухлини гортані);

  • погане розгинання шиї, товста коротка шия;

  • мікрогнація (маленька верхня щелепа);

  • виступаючі передні зуби;

  • довгий вузький рот.

Ускладнення:

  • незначні ушкодження верхніх дихальних шляхів — переконайтеся, що немає кровотечі, за необхідності проконсультуйтеся з хірургом;

  • ушкодження зубів — якщо можливо, поверніть вивернуті зуби на місце, проконсультуйтеся із стоматологом при неможливості їх видалення;

  • інтубація стравоходу — декомпресія шлунка;

  • пошкодження дихальних шляхів — виконайте крікотиреоїдотомію, проконсультуйтеся з оториноларингологом, зробіть рентгенологічне дослідження грудної клітки;

  • потрапляння зубів у трахею — потрібно бронхоскопічне дослідження;

  • введення інтубаційної трубки за біфуркацію трахеї (аускультативно — дихання проводиться тільки з одного боку грудної клітки (зазвичай справа) — необхідно підтягнути інтубаційну трубку назовні;

  • розрив та набряк голосових зв’язок — трахеотомія, пункція перстневиднощитоподібної зв’язки.

Памятайте! У випадку інтубації стравоходу у пацієнта з високим ризиком аспірації ендотрахеальна трубка залишається у стравоході з роздутою манжеткою, потім проводиться інтубація трахеї іншою трубкою, після успішного виконання перша інтубаційна трубка видаляється із стравоходу.

КОНІКОТОМІЯ

Показання:

  • проведення СЛР;

  • значне пошкодження обличчя, опік верхніх дихальних шляхів;

  • обструкція верхніх дихальних шляхів унаслідок набряку, кровотечі чи наявності стороннього тіла;

  • безуспішна ендотрахеальна інтубація.

Протипоказання:

  • діти молодше 12 років.

Знеболення:

  • засоби для місцевого знеболення (лідокаїн, новокаїн, меркаїн).

Оснащення:

  • скальпель;

  • розширювач трахеї;

  • трахеостомічна чи ендотрахеальна трубка;

  • антисептичний розчин, рукавички, серветки;

  • дихальний мішок типу Амбу, кисень;

  • шовний матеріал;

  • кровоспинні затискачі.

Техніка виконання

1). Обробіть антисептиком і відмежуйте стерильними серветками передню поверхню шиї — виконайте у випадку, коли немає загрози життю пацієнта.

2). Пропальпуйте крікотиреоїдну зв’язку, яка розташовується нижче щитовидного хряща, до перстнеподібного хряща по середній лінії шиї (рисунок 1.26).

3). Зафіксуйте щитовидний хрящ пальцями однієї руки і зробіть поперечний розріз довжиною приблизно 2 см через крікотиреоїдну зв’язку. Неможливість введення канюлі у трахею може бути пов’язана зі створенням помилкового ходу у тому випадку, якщо крікотиреоїдна зв’язка не розсічена повністю. Для попередження цього захопіть рукою щитовидний хрящ і зафіксуйте трахею по середній лінії у момент розсічення крікотиреоїдної зв’язки (рисунок 1.27–1.28).

4). Введіть розширювач трахеї у розріз та обережно розведіть краї рани. При відсутності розширювача, введіть у розріз поперек трахеї рукоятку скальпеля і поверніть її на 90 градусів.

5). Введіть трахеостомічну або ендотрахеальну трубку і потім витягніть провідник.

6). Роздуйте манжетку, приєднайте мішок Амбу або апарат ШВЛ і проведіть вентиляцію пацієнта 100%-ним киснем.

7). Виконайте аускультацію легень пацієнта і переконайтеся, що дихальні шуми вислуховуються рівномірно з обох сторін (див. інтубація трахеї).

8). Зафіксуйте трахеостомічну трубку до шкіри.

Ускладнення:

  • зовнішня кровотеча — частіше поверхнева і зупиняється самостійно;

  • якщо необхідно, виконайте пальцьове притискання, накладіть затискачі або лігатуру;

  • ушкодження стравоходу — потрібна негайна консультація хірурга.

КОНІКОПУНКЦІЯ

Альтернатива крікотиреоїдотомії; є тимчасовим заходом, що може забезпечити адекватну вентиляцію протягом 30–45 хв, застосовується переважно у дітей до 12 років.

Показання:

  • проведення СЛР;

  • значне пошкодження обличчя, опік верхніх дихальних шляхів;

  • обструкція верхніх дихальних шляхів унаслідок набряку, кровотечі чи наявності стороннього тіла;

  • безуспішна ендотрахеальна інтубація.

Протипоказаня: немає.

Знеболення: не потрібно.

Оснащення:

  • судинний катетер або спеціальні пункційні голки;

  • адаптер до педіатричної (3,0 мм) ендотрахеальної трубки;

  • кисневий апарат із флоуметром;

  • система для подачі кисню;

  • шприц (5 мл);

  • антисептичний розчин і рукавички.

Техніка виконання

1). Якщо можливо, обробіть антисептичним розчином та відмежуйте шкіру передньої поверхні шиї стерильними серветками.

2). Пропальпуйте крікотиреоїдну зв’язку нижче щитовидного хряща по середній лінії шиї. Зафіксуйте трахею рукою.

3). З’єднайте шприц (5 мл), наповнений рідиною з ангіокатетером 12–14-го калібру і проколіть шкіру над персневиднощитовидною зв’язкою по середній лінії; спрямуйте катетер униз під кутом 45° до поверхні шкіри (рисунок 1.30).

4). Обережно проводьте катетер, підтягуючи до себе поршень шприца.

5). Припиніть проведення, коли почне аспіруватися повітря, що підтверджує положення катетера у просвіті трахеї.

6). Проведіть катетер по голці дистальніше в трахею, після чого витягніть голку.

7). Приєднайте адаптер (3,0 мм) педіатричної ендотрахеальної трубки до канюлі катетера.

8). Приєднайте перехідник до кисневої трубки і до адаптера педіатричної ендотрахеальної трубки.

9). Подавайте 100%-ний кисень зі швидкістю 15 л/хв.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]