5. Семіотика культури

Семіотика культури передбачає вивчення соціокультурних процесів і явищ як системи висловлювань, культурних текстів, культурних мов, яке здійснюється насамперед лінгвістични­ми методами. Засновник семіотики американський філософ Ч. Пірс (1839—1914) розробив типологію знаків (іконічний, індекс, символ), дослідив їх функціонування. Швейцарський лінгвіст і антрополог Ф. де Соссюр (1857—1913) привніс у семіотику лінгвістичні методи вивчення. Російська школа семіотики пов'язана з іменами О. Потебні (1835—1891), Ю. Лотмана. Ю. Лотман увів поняття семіосфери — універсального семіотичного простору, що виступає передумовою ко­мунікації, і який є, по суті, рівним культурі. Функціональну роль семіотики пов'язували з можливостями точного аналізу культурних явищ, проте водночас її послідовники зазнавали і зазнають звинувачень у формалізації та дегуманізації гума­нітарних наук. Семантика як розділ семіотики вивчає зна­кові системи як засоби вираження смислів, методи інтерпре­тації знаків культури.

Різноманітні знакові системи виступають специфічно люд­ським каналом передачі інформації від покоління до поколін­ня. Спільним для всієї живої природи каналом передачі ін­формації є генетичний. Людська культура починається там і тоді, коли з'являється здатність свідомості до символізації. Знак виступає частиною матеріального світу, символ -- час­тиною людського світу значень. Знак характеризується інструментальністю і адресністю, прямим зв'язком між знаком і тим, що він означує. У символі прямий, первісний, буквальний смисл передбачає водночас смисл інший, непрямий, вторин­ний, переносний: наприклад, трикутник як символ може оз­начати те, що взагалі не має відношення до трикутної форми.

Аналіз будь-якого символу дає змогу виявити реальний і метафоричний компоненти в його структурі: приміром, меч має свою конкретну утилітарну функцію і водночас метафо­ричне значення, що не може бути випадковим і хаотичним, оскільки конструюється навколо основної функції - тяжіння до фізичного знищення.

К. Юнг вказував на такі можливі шляхи символізації: ана­логія, об'єктивне порівняння, суб'єктивне порівняння, функ­ціональне порівняння. Так, функціональними характеристи­ками води є те, що вона запліднює, очищує, розчиняє при до­мінуванні одного фактора - плинності, відсутності усталеної форми. Це допомагає визначити символіку води як сили, здат­ної руйнувати і розпочинати життя.

Символи утворюють символічні композиції в просторі та часі. Комбінація символів істотно впливає на їх інтерпрета­цію: так, підвищення символу за вертикальною віссю вказує на його високий духовний статус. Проте слід нагадати, що абсолютизація процесу символізації смислів часто призводить або до зникнення безпосередності переживання образів за рахунок алегоричного спрощення, або до двозначності шля­хом перебільшення значення символу.

Значущість тієї чи іншої культурної події означується шля­хом переведення її в текст: подія стає актом культури, коли вона отримує вираження в тексті. Лише тоді культура може виконувати функцію збереження і передачі інформації. Куль­турний текст є сукупністю культурних об'єктів, форм, рис, смислів, виражених в знаковій формі. При цьому прийнято розглядати як текст усе, що створене штучно: книги, карти­ни, одяг, споруди, музичні твори. Інакше їх називають арте­фактами. Кожне явище культури може і має бути розгляну­те як культурний текст.

Знаки, символи, форми, тексти культури утворюють її мову, яка дає змогу людям вступати в комунікативні зв'язки й орі­єнтуватись у культурному просторі. Мова культури є вторин­ною, оскільки виникає на основі первинних, природ­них мов. Мова є ядром системи культури: саме за її допомогою здійснюється «увнутрішнення» (інтеріоризація) системи культурних цінностей, загалом, універсальної карти­ни світу в структурі особистості.

Як особливі мови у культурі задіяні акти людської пове­дінки, художні образи різних видів мистецтва, обрядові та це­ремоніальні ситуації, системи норм і табу, особливі смислові конструкції у філософських, релігійних і наукових творах, символічні риси будь-яких матеріальних продуктів культу­ри. Багатоканальність і гетерогенність є обов'язковою умовою функціонування культури. Соціальний смисл множинності мов культури пов'язаний із потребою людства у багатократно­му дублюванні рис своєї групової ідентичності.

Мова культури забезпечує збереження й передачу інфор­мації від покоління до покоління. Саме в семантичному полі мови культури відбувається накопичення, оформлення в куль­турний текст, а потім за допомогою різноманітних систем дешифрування й декодування інформації, закладеної в глибин­них структурах колективної та індивідуальної свідомості.

Мова культури є універсальною формою осмислення буття, вона окреслює логос культури. Проблема мови культури — це насамперед проблема розуміння, проблема ефективності культурного діа­логу як по вертикалі (діалогу між культурами багатьох епох), так і по горизонталі (діалогу багатьох культур, що співіснують в одному часі). Розуміння є водночас інтелекту­альним процесом, проте воно вимагає також емпатійного вклю­чення людини в смисли, які вона осягає, переживання їх як дотичних її буттю. Нова інформація асимілюється також шляхом співвіднесення з тим, що вже відоме, новий досвід поєднується з уже набутим. Чим більшим стає діапазон освоє­них людиною мов культури, тим глибшає її розуміння світу. За допомогою поліфонізму мов нам відкривається поліфонізм буття, оскільки мови становлять різні способи мислення та сприйняття світобудови.

Інтерпретацією текстів займається сучасна філософська герменевтика, засновником якої є німецький філософ X. Гадамер. Герменевтичний метод передбачає розуміння тих чи інших культурних мов шляхом співставлення смислів з осо­бистістю інтерпретатора, наділення смислами, актуальними для автора інтерпретації. Смисл не може бути жорстко детер­мінованим. Він визначається контекстом, в якому виникає, конструюється залежно від історичної ситуації, суб'єктивно­го досвіду, національного етосу.

Сучасна інтерпретація культурних текстів ґрунтується на принципах компліментарності, компаративності, діалогу і додатковості. Відтак, розуміння іншої культури не вимагає «переселення» в її світ, навпаки, розуміння іншого вимагає залишатись на власних позиціях. Зрозуміти культурний текст значить сконструювати власний смисл, а не реконструювати авторський. Отже, сучасний підхід до розуміння культури є не стільки способом пізнання, скільки способом буття людини.