14. Поняття батьківства. Стилі батьківства. Принципи усвідомленого батьківства.

Батьківство - це процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання дітей. Основними характеристиками батьківства є батьківська позиція та стиль виховання.

Батьківська позиція - психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюванійоцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею.

Батьківська позиція має такі ознаки:

Адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість(здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям); Перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з вимогами, які поставить перед дитиною подальше життя).

Існує багато різноманітних підходів до класифікації стилів сімейного виховання. Проте найчастіше говорять про наступні три: авторитарний, ліберальний та демократичний.

Батьки, схильні до авторитарного стилю, мають тенденцію до карально- насильницької дисципліни, надмірно контролюють всі вчинки дитини,вимагають від неї покірливості, обмежують ступінь вибору дитини, нетерплячі до дитячих недоліків та проявів "дитячості", не бажають йти накомпроміси з дитиною. В результаті цього в дитини розвиваються невпевненість в собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до слабших, занижена самооцінка, велика ймовірність потрапляння під вплив "сильних", пристосуванство, улесливість.

Батьки, які обирають ліберальний стиль виховання, мають незначний контроль за поведінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до виконання батьківських обов'язків. Проявами ліберального стилю також можуть бути седозволеність, виконання всіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її батьками. Наслідками такого стилю виховання для дитини в першому випадку можуть бути надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, недовіра до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку "запещеного дитинства" в індивіда розвивається інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, завищена самооцінка.

Батьки, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають особистість дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що її справи є важливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний вибір, заохочують її самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, прислухаються до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають їй розвивати свої здібності.Результатом такого виховання є формування самодостатньої особистості з адекватною самооцінкою, яка може приймати відповідальні рішення.

Принципи усвідомленого батьківства.

Щоб створити сприятливі умови для соціалізації дитини в сім'ї, необхідне дотримання таких основних умов: ♦ставлення до дитини як до рівного; ♦повага до дитини-визнання її особистості; ♦згода з дитиною, а не примушення підкорятися волі батьків; ♦оптимістична віра в можливості дитини, в її найкращі якості; ♦справедливість та міра в заохоченнях і покараннях; ♦створення відповідного поля можливостей для розвитку дитини; ♦допомога дитині в задоволенні її потреб у пізнанні, самовираженні,; ♦визнання права дитини на власний вибір; ♦створення доброзичливої атмосфери в сім'ї.

Отже сім'я -головне середовище для фізичного,духовного,інтелектуального,культурного та соціального розвитку особистості.Найважливішими особливостями життєдіяльності сім'ї є добре налагоджений побут, стійкі міжособистісні стосунки та сприятлива морально-психологічна атмосфера.

15. Характеристика основних груп волонтерів. Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників в Україні є поділ їх на три умовні групи в залежності від їх причетності до певної організаційної структури: 1) волонтери, які працюють при Центрах соціальних служб для молоді; 2) волонтери, які є членами різних громадських організацій; 3) волонтери, які представлені іншими категоріями населення У змісті діяльності різних груп волонтерів багато спільного, але організаційні принципи соціальної діяльності кожної групи значно різняться. Так, волонтери першої групи – це, в основному, неповнолітні та молодь (старшокласники та студенти), а також досвідчені фахівці та батьки проблемних дітей та підлітків. Розглянемо детальніше кожну підгрупу. 1. Підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середньо-спеціальних закладів, які складають актив різних груп при ЦССМ (в клубах молодих інвалідів, творчих об’єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об’єднаннях. Для цієї групи головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердження в очах однолітків, батьків, учителів та можливість нового спілкування з ними на новому, більш довірливому, взаємовідповідальному рівні, а також бажання знайти нових друзів, можливість здобути нових навичок і знань та проведення власного дозвілля. При організації роботи даної категорії слід мати на увазі те, що значна їх частина не затримується у волонтерських загонах: вони перебувають у постійному пошуку, пробують себе у різних ролях. Волонтери-підлітки із задоволенням працюють як у великих, так і у малих групах. Досвід показує, що чим цікавіша підліткам робота, яку вони виконують, тим частіше вони готові включитися до неї. Водночас, робота у волонтерських загонах сприяє розвитку їх комунікативних здібностей. Тому бажання волонтерів-підлітків співпрацювати треба не лише використовувати, але й розвивати. Для підлітків, які не можуть працювати у великих і малих групах, можлива індивідуальна робота, пов'язана з особливими навичками і нахилами: малюванням, літературними здібностями, умінням працювати на комп'ютері, знанням іноземних мов тощо. Волонтери-підлітки дуже корисні у проведенні ігрових форм соціальної роботи, роботи з інвалідами, в прес-центрах тощо. Тому дуже важливе в роботі з ними створення умов для становлення особистості підлітка, його соціалізації, активізація їх самовизначення. Створення таких умов – один з вірних шляхів залучення підлітків до волонтерського руху 2. Студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділення педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до Центрів соціальних служб для молоді з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності Центрів або які проходять в Центрах навчальну та виробничу практику. Ця категорія має дещо інші мотиви для добровільної соціальної роботи, насамперед їх цікавлять професійні проблеми: реальні – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок роботи – та формальні – отримання заліку, проходження практики. Їх певною мірою хвилює проблема міжособистісної комунікації, особливо спілкування з професіоналами в обраній спеціальності, знайомство з новими методиками і технологіями, все, що може їм допомогти у подальшому стати висококваліфікованими фахівцями і працевлаштуватися. Їх цікавлять ті види роботи, які безпосередньо пов’язані із майбутньою професією, при цьому перевага належить індивідуальній роботи або роботі у невеликих групах. Для студента-волонтера важливе визнання його колег, входження в колектив професіоналів. Вони є реальним кадровим потенціалом для ЦССМ. Саме тому, одним з основних шляхів залучення студентів до волонтерської діяльності є оцінка професійної компетентності студентів організаторами волонтерського руху і через те – уникнення причин конфлікту і непорозуміння. Конфлікт, як правило, виникає у результаті розбіжностей намагань студентів самоідентифікуватись і прагнень спеціалістів пропонувати їм «некваліфіковані» види роботи. Таке ставлення ображає і відштовхує перших від волонтерських справ. 3. Батьки проблемних дітей (дітей-інвалідів, неповнолітніх з груп ризику: девіантної, адиктивної поведінки та інші), які об’єднуються в групи самодопомоги. Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі – бажання допомогти собі особисто, а разом з тим і іншим сім’ям з подібними проблемами: сім’ям дітей-інвалідів, алкоголіків, наркоманів тощо. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання у кризовій сім’ї та спілкування з собі подібними, знання про можливості виживання в кризовій ситуації, і тому дуже потрібні. Вибір напрямів соціальної роботи, за якими працюють волонтери-батьки, визначаються особистою проблемою волонтера.. Більшість з них сподівається на допомогу інших.

16. Фактори вулиці та їх вплив на формування особистості. Причини бездоглядності та безпритульності. Характеристика основних груп дітей вулиці. Причинами активного впливу вулиці на формовану особистість дитини є індивідуально - психологічні особливості дитячого віку. Вулиця у великій мірі дозволяє дитині реалізувати свої інстинкти. Основними факторами вулиці , що суттєво впливають на соціальне виховання дитини , є: - Свобода самовиявлення особистості . - Субкультура середовища спілкування дитини з собі подібними , що відповідає його інтересам і потребам. Різноманіття , новизна і незвичність явищ , що забезпечують задоволення допитливості дитини , його постійно зростаючий інтерес і природні потреби . Спільна діяльність , яка посилює індивідуальні можливості кожної дитини , робить його більш значущим як у своїх очах , так і в очах оточуючих. «Діти (дитина ) вулиці» - це діти (дитина ) , які не досягли 18 років , результат виховання яких визначено вулицею ; діти (дитина ), що живуть ( живе ) на вулиці і для яких ( якого ) вона є рідною домівкою . Основними причинами формування таких особистостей є: • втрата батьків в результаті нещасного випадку , коли дитині своєчасно не була надана допомога службами опіки та піклування ; • якщо дитина кинутий батьками ; • батьки, позбавлені або знаходяться в процесі позбавлення батьківських прав; • жорстоке поводження з дитиною в сім'ї; • агресивна обстановка в сім'ї , що створює для дитини дискомфорт і спонукає його шукати більш сприятливі умови для самовираження ; • самотність дитини , відсутність уваги до нього , коли батьки відсторонюються з різних причин від його виховання ; • матеріальне благополуччя сім'ї , коли соціальні інтереси дитини залишаються поза увагою батьків; • творча активність дитини , постійно шукає нове, неординарне і не знаходить можливості до самореалізації ; • недоліки виховання та побуту , конфліктні відносини і інші фактори , що змушують вихованців залишати дитячі будинки та інтернатні установи; • психологічні відхилення , які спонукають дитину до бродяжництва ; • субкультура дитячої середовища , в якій дитина отримує соціальне задоволення і яка визначає його ставлення до неї як до домінуючої , і інші причини. «Дітей вулиці» , при живих батьках за збігом обставин опинилися без їх піклування , нерідко називають соціальними сиротами. До них відносять залишилися без одного або обох батьків у зв'язку з: • позбавленням їх батьківських прав; • обмеженням у батьківських правах; • визнанням їх безвісно відсутніми ; • визнанням їх недієздатними ( обмежено дієздатними ) ; • знаходженням їх в лікувальних установах ; • оголошенням їх померлими ; • відбуванням ними покарання у вигляді позбавлення волі у виправних установах , перебуванням під вартою в якості підозрюваних і звинувачених у вчиненні злочинів; • ухиленням від виховання дітей або від захисту їхніх прав та інтересів ; • відмовою взяти своїх дітей із воспітательньгх , лікувальних установ , закладів соціального захисту населення та ін ; • інших випадках визнання дитини залишилися без піклування батьків у встановленому законом порядку. Існують класифікації «дітей вулиці» : а ) залежно від часу нахождження дитини на вулиці : • діти , вихованням яких не займаються батьки або особи , що їх заміняють , а лише ті , хто оточує їх на вулиці . Такі діти додому найчастіше повертаються тільки ночувати ; • діти , періодично йдуть із сім'ї на короткий час і що повертаються додому ; • діти , які пішли з родини , але пребитающіе на вулиці порівняно недовгий час (від кількох тижнів до півроку) ; • діти, які живуть на вулиці довгий термін (рік і більше) ; • діти - вихованці сирітських установ , позбавлені піклування батьків і виховуються середовищем життєдіяльності ; • молоді люди, що вийшли із сирітських установ . Формально вони мають житло , але через специфіку організації життєдіяльності даних установ вони не готові до самостійного життя і теж опиняються на вулиці ; б) в залежності від соціального положення ребенка : • бездомні - діти , які не мають постійного місця проживання або проживають в умовах , абсолютно не відповідають соціальним нормам , іншими словами , ті, яким з якихось причин ніде жити ; • бездоглядні - неповнолітні діти , контроль за поведінкою яких відсутня внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків по їх вихованню , навчанню і (або ) змісту з боку батьків або законних представників , або посадових осіб. Суть цього суспільного явища полягає у відсутності належного спостереження за дітьми ( дитиною) з боку батьків або осіб , які їх замінюють . Такі діти можуть приходити постійно або періодично ночувати додому. До них відносять і тих , батьки (або особи , що їх заміняють ) яких ( які ) використовують їх в інтересах самозбагачення : спонукають до жебрацтва , проституції , розкраданню і пр. Нагляд в цьому випадку використовується в інтересах самозбагачення . • безпритульні - бездоглядні , що не мають місця проживання та ( або) місця перебування . На відміну від бездомних безпритульні можуть мати житло , але не жити в ньому з яких-небудь причин. Їх нерідко називають бомжами - це неповнолітні , що залишилися без піклування батьків і не імеющіе.определенного місця проживання (реєстрації). Така категорія дітей може бути як при живих батьках або особах , які їх заміщають , так і без них.

17. Поняття сирітства. Причини соціального сирітства. Сирітство -це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.Соціальне сирітство -явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти -це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках. На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. В пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних працях, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як: бездоглядні; бездомні;безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику. Причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків "човниковим бізнесом", що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків; відсутність постійного житла (малозабезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як то різні види залежності (пияцтво, нарко-і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини; різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки. Явище соціального сирітства спостерігається не лише в Україні. В різних формах воно існує в багатьох країнах світу. Як показує міжнародний досвід, його практично неможливо викорінити в силу багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин. З метою локалізації явищасоціального сирітства в Україні розвиваються інноваційні форми опіки, проводяться різні форми роботи з сім'єю, спрямовані на формування відповідального батьківства.