7 Зміст та види соціальної профілактики . Соціальна допомога та соціальні послуги в структур рі соціального обслуговування

Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді й запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Зміст соціальної профілактики полягає:

· у роз’ясненні правових норм соціально значущої діяльності та поведінки;

· ознайомленні з нормативними міжнародними і державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії;

· наданні різним категоріям молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля;

· організації заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості;

· здійсненні системи соціального захисту різних категорій молоді (забезпечення роботою, навчанням);

· формуванні відповідальності за можливі наслідки анти-правних дій.

Види та форми соціальної профілактики:

· Організацій но-педагогічні заходи зі створення виховного середовища за місцем проживання (на місцевому рівні) молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування, вибору професії, правових питань; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі — алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень).

· Залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, що передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів в організації профілактичної роботи, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дійств тощо).

· Організація соціально-педагогічної і психологічної роботи з молоддю групи ризику (індивідуальна і групова робота з батьками та дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій).

· Розв'язання проблем зайнятості та працевлаштування неповнолітніх і молоді завдяки створенню робочих місць для цих категорій.

· Сприяння різного роду установам освіти, спорту, культури щодо розгортання форм організації дозвілля молоді, спрямованих на відродження української національної культури (Будинки художньої творчості, Центри художнього виховання, об'єднання за інтересами, фольклорні свята, конкурси обдарованої молоді, художні виставки, творчі об'єднання і майстерні з декоративно-прикладного мистецтва).

Соціальне обслуговування — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг.

соціальні послуги - комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем;

Соціа́льна допомо́га — це грошова допомога й допомога в натуральній формі, що здебільшого фінансується з бюджету та добровільних пожертвувань і сплачуються людям, які перебувають у нужді, як на основі перевірки їхнього доходу та засобів існування, так і за певними критеріями без перевірки доходу. Це означає також, що одні прошарки населення користуватимуться благами програми допомоги, а інші будуть виключені зі сфери її дії.

8. Сутність соціальної реабілітації. Характеристика ре соціалізації Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин. Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у вжитті реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужденних (інвалідів, пенсіонерів, біженців та ін.). У межах соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий. У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається різним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і найважливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків зараховують: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізичними можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі та ін. Соціальна реабілітація націлена на сприяння позитивним змінам у житті індивіда чи соціальної групи. Як технологія соціальної роботи соціальна реабілітація проводиться завдяки законодавству і сформованим підходам в практиці роботи соціальних служб: реалізація програм і проектів, діяльність реабілітаційних центрів, реабілітація як система підтримки найбільш соціально уразливих верств населення. Соціальна реабілітація проводиться органами охорони здоров'я, реабілітаційними центрами, соціальними службами для молоді та іншими організаціями й установами, до компетенції яких входять завдання з соціальної реабілітації інвалідів різних груп інвалідності та вікових категорій. Соціальна реабілітація тісно пов'язана із соціальним забезпеченням і страхуванням. Зміст реабілітаційних заходів визначається специфікою організації та установи, яка його проводить. РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ - (франц. resocialisation, від re... — префікс, що означає поновлення або повторення, і socialisation — усуспільнення, з лат. socialis — суспільний) — 1) Повернення особи в сусп-во. 2) Процес, спрямований на відновлення морального, псих, і фіз. стану особи, її соціальних функцій, приведення індивід, чи колект. поведінки у відповідність із загальновизнаними сусп. правилами та юрид. нормами.

9. Віктимологія як соціально-педагогічна проблема Соціально-педагогічна віктимологія - галузь знань, яка, будучи складовою частиною соціальної педагогіки, вивчає на міждисциплінарному рівні різноманітні категорії реальних та потенційних жертв несприятливих умов соціалізації, досліджує чинники, які створюють передумови для дефіциту можливостей повноцінного фізичного, духовного, емоційного, культурного, соціального розвитку і самореалізації їх; розробляє методики, технології, стратегії і тактики соціально-педагогічної діяльності, спрямовані, з одного боку, на профілактику, мінімізацію, компенсацію і корекцію тих обставин, через які людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації, а з іншого, - на формування доцільного рефлексу цілі на основі позитивних задатків людини-жертви та її внутрішньоінтенційної спрямованості. У соціально-педагогічній науці прийнято розглядати три види жертв несприятливих умов соціалізації: реальні, потенційні та латентні. До реальних відносять тих, хто знаходяться під опікою держави та громадських організацій. Значну частину їх складають інваліди та люди з психосоматичними дефектами і відхиленнями. З-поміж потенційних жертв виділяються особи з акцентуаціями характеру, напруженим психічним станом. Найчастіше вони зустрічаються серед дітей та підлітків, які народилися у неблагополучних сім'ях, з-поміж мігрантів, метисів, представників інонаціональних груп у місцях компактного проживання іншого етносу. Латентні жертви - високообдаровані люди, які з певних причин не можуть чи не змогли самореалізуватися на основі власних обдарувань та внутрішньоінтенційної спрямованості. Важливими для віктимології поняттями є віктимогенність, віктимізації, віктимність. Віктимогенність - наявність в об'єктивних обставинах соціалізації властивостей, рис, умов, які становлять певну небезпеку для нормального перебігу процесу соціалізації як окремої особистості, так і цілих груп населення (наприклад, віктимогенне угрупування, віктимогенний мікро-соціум і т.д.). Віктимізація - процес і результат перетворення окремої особистості чи групи людей у певний вид жертви несприятливих умов соціалізації. Віктимність-схильність людини до відхилення від нормального перебігу процесу соціалізації, що, врешті-решт, робить її жертвою несприятливих умов соціалізації.

10. Структура соціально-педагогічної діяльності. Як і будь-яка професійна діяльність , соціально- педагогічна діяльність має певну структуру. Основними її компонентами є: - Визначення мети та завдань діяльності ;- Визначення суб'єкта та об'єкта діяльності;- Визначення змісту діяльності ; -Вибір методів і технологій роботи ;- Вибір форм діяльності; -Реалізація наміченого плану діяльності;- Коректування діяльності; -Аналіз результатів. Соціально- педагогічна діяльність реалізується у вигляді комплексу профілактичних , реабілітаційних , корекційно- розвиваючих заходів , а також шляхом педагогічно доцільною організації різних сфер життєдіяльності підопічних. До основних принципів соціально -педагогічної діяльності відносять : індивідуальний підхід ; опору на позитивні сторони особистості підопічного ; об'єктивність підходу до підопічному ; конфіденційність. Основними напрямками соціально -педагогічної діяльності є: - Діяльність з профілактики явищ дезадаптації (соціальної , педагогічної, психологічної ) , підвищенню рівня соціальної адаптації дітей за допомогою їх особистісного розвитку;- Діяльність з соціальної реабілітації дітей, що мають ті чи інші відхилення від норми. Виділяють наступні завдання соціально -педагогічної діяльності: · Формування соціальної компетентності людини. Дане завдання реалізується за допомогою його соціального навчання;- Виховання комплексу почуттів , необхідних людині для взаємодії з навколишнім середовищем (соціальну адаптивність , соціальну автономність і соціальну активність) , це реалізується на основі соціального виховання;- Сприяння в подоланні труднощів соціалізації , виникаючих проблем відносин з навколишнім соціальним середовищем , реалізується через соціально -педагогічний супровід . За своєю сутністю соціально-педагогічна діяльність - це цілеспрямована послідовність дій соціального педагога ( суб'єкта) , що забезпечує найбільш оптимальне досягнення певної соціально - педагогічної мети у соціальному розвитку (корекції розвитку) , вихованні ( перевихованні , виправленні ) , оволодінні вміннями та навичками в самообслуговуванні , навчанні , професійної підготовки об'єкта . Всякий соціально-педагогічний процес здійснює конкретний фахівець (група фахівців ) - суб'єкт . Цей фахівець реалізує ту послідовну діяльність , яка дозволяє йому домагатися результативності в досягненні поставленої мети.

Суб'єкт соціально -педагогічного процесу - це або підготовлений фахівець , або батько , або яку третю особу (група) по відношенню до людини , на якого спрямована його (їх ) діяльність. В якості суб'єкта виступає і сама людина по відношенню до себе при здійсненні саморозвитку , самовиховання . Предметом соціально- педагогічної діяльності є не всі соціальні відносини , а група відносин , які є найбільш проблемними , тобто призводять до дестабілізації , соціальної дезорганізації , зростання соціальної напруженості , виникнення соціальних конфліктів , попаданню людей у важкі життєві ситуації ; а також закономірності взаємодії суб'єктів соціальної роботи при оптимізації соціальних відносин (у процесі формування здатності відновлення соціального суб'єкта) . Соціальна робота вивчає діяльність , тобто введення активного суб'єкта в предмет соціальної роботи . Об'єкт соціальної роботи - система соціальних відносин ( стійкі зв'язки між суб'єктами , групами і верствами суспільства ) . Деякі вважають , що об'єктом соціальної роботи є людина. Але при такому розумінні людина розглядається абстрактно від його соціальних зв'язків ( а суспільство - це система). Об'єкт соціальної роботи - це не тільки індивіди , але й соціальні групи. Якщо в якості об'єкта розглядаються індивіди або групи , то це потрібно розглядати в рамках тих соціальних зв'язків , в які вони включені в реальному суспільстві ..

11. Поняття професійної етики соціального педагога. Етичні принципи у соціальній педагогіці. Професійна етика - це сукупність стійких норм і правил, якими повинен керуватися працівник у своїй діяльності. Етика соціальної роботи - вчення про моральні основи професійної соціальної діяльності з надання допомоги інвалідам, сім'ям, соціальним групам і общинам, посиленню чи відновленню їх здатності до функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей, морально-етичних норм поведінки спеціалістів з соціальної роботи, працівників соціальних служб. Этика соціальної роботи - специфічний прояв загальної етики у соціальному обслуговуванні населення . Етика соціального педагога ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Соціально-педагогічна етика - особливий феномен. Його сутність та зміст найбільш повно та послідовно розкривається за допомогою аналізу структури, у якій можна виокремити такі блоки : 1. Етика ставлення соціального педагога до своєї праці, до предмету своєї діяльності; 2. Етика відносин «по вертикалі» - у системі «соціальний педагог - учень», яка розглядає основні принципи та норми цих взаємин та вимог, які висуваються до особистості та поведінки соціального педагога; 3. Етика відносин «по горизонталі» - у системі «соціальний педагог - педагоги», у якій розглядаються ті відносини, які регламентуються не стільки загальними нормами, скільки специфікою діяльності та психології соціального педагога; 4. Етика адміністративно-ділових відносин соціального педагога та керуючих структур, яка встановлює обом сторонам визначені «правила гри», спрямовані на оптимізацію управління системою навчання. Для того щоб будувати свою поведінку згідно з правилами етикету, необхідно слідувати його принципам, які відображають моральні вимоги, що висуваються до культури відносин: 1). Принцип гуманізму. Принцип гуманізму вимагає від соціального робітника поваги до людини, визнання гідності її особи; доброзичливого до нього відношення. Принцип втілюється в таких вимогах до поведінки соціального працівника, як ввічливість, тактовність, скромність, чуйність, уважність і точність. 2). Принцип доцільності дій. Сучасний етикет відрізняється від етикету середніх століть в першу чергу своєю доцільністю. Основні правила його перебувають у тій чи іншій формі вимоги не доставляти своїми діями клопоту оточуючим і самому собі. При цьому етикет не догматичний, оскільки життя складніше за будь-зводу правил або кодексу, і описати правилами всі можливі ситуації не можна. Тому сучасний етикет вимагає не заучування правил, а творчого використання їх стосовно до конкретних ситуацій. 3). Принцип естетичної привабливості поведінки (краси поведінки). Етикет нашого часу вимагає, щоб поведінка і зовнішній вигляд людини відповідали душевним якостям особистості, тому поведінка і зовнішній вигляд фахівця повинні бути естетичними, привабливими. Не можна з'являтися в установі і тим більше перед клієнтом недбало і неохайно одягненим, в брудному, нечищеному взутті, з незачесаною головою, оскільки це неестетично. Одяг може бути недорогий - це зрозуміло і буде нормально сприйнято клієнтом, але якщо він брудний, пом'ятий - це викличе негативне ставлення до соціального працівника. У розмові з клієнтом слід помірно користуватися такими засобами невербального спілкування, як міміка та пантоміміка - надмірність жестів може бути витлумачена як нещирість, награність; повна їх відсутність - як скутість чи байдужість; в той час як благородна стриманість жестів є ознакою врівноваженості і духовної сили. Мова повинна бути спокійною, плавною, зрозумілою, без вульгаризмів і неологізмів.4). Принцип обліку народних звичаїв і традицій. Цей принцип важливо дотримуватися в роботі тому, що кожен народ має власну невербальну знакову систему, власні звичаї і традиції, багато хто з яких свято шанують нашими сучасниками. При всій їх схожості у основі - у традиції більшості народів повагу до старших, надання допомоги слабким і їх захист, вміння триматися з гідністю - прояв їх може бути різним. І соціальному працівнику, щоб випадково не потрапити в незручне становище, слід вивчати традиції і звичаї того народу, з представниками якого він працює.