5 Характеристика соціального виховання

Соціальне виховання – це цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини. Категорія виховання – одна з основних у педагогіці. Історично склалися різні підходи до її розгляду. Характеризуючи обсяг поняття, багато дослідників виділяють виховання в широкому, соціальному сенсі, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому (тобто ототожнюючи виховання з соціалізацією), і виховання у вузькому сенсі – як цілеспрямовану діяльність, покликану формувати у дітей систему якостей особистості, поглядів і спостережень.

Л.Коваль, І.Звєрєва, С.Хлєбік –термін „соціальне виховання” визначають „як система соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми та молоддю загальнолюдських та спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціально спрямованої поведінки” М.Галагузова розглядає “соціальне виховання” як “цілеспрямований процес формування соціально значущих якостей у дитини, необхідних їй для успішної соціалізації” У широкому сенсі слова соціальне виховання включає в себе всі види виховання (моральне, трудове, фізичне та ін.)

Головна мета соціального виховання полягає у формуванні людини, готової до виконання громадських функцій трудівника і громадянина.

Отже, головна функція соціального виховання полягає в передачі з покоління в покоління всього того основного досвіду, який людство накопичило в усіх сферах суспільно-економічного, політичного і культурного життя. А також направлене на створення гуманних відносин в суспільстві, пошук нових педагогічно-компетентних рішень у різноманітних кризових ситуаціях

6 Соціальне середовище як необхідна умова соціалізації особистості . Соціальна адаптація її види

Середовище - це сукупність умов існування людини та суспільства. У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості. Соціальна педагогіка, базуючись на цьому визначенні, розглядає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість та поведінку.       У структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім’я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання).       Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у виховному процесі обов’язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища.       Соціалізація особистості невід’ємна від соціального середовища. Воно охоплює людину від моменту її народження і впливає на неї до самої смерті. Саме соціальне середовище, зокрема його сфери - політична, соціальна, духовна - формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

Адапта́ція соціа́льна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.

Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності).

Всі види адаптації взаємопов'язані між собою, але домінуючим тут є соціальна. Повна соціальна адаптація людини включає фізіологічну, управлінську, економічну, педагогічну, психологічну та професійну адаптацію. Управлінська (організаційна) адаптація. Без управління неможливо надати людині сприятливі умови (на роботі, в побуті), створити передумови для розвитку його соціальної ролі, впливати на нього, забезпечувати діяльність, що відповідає інтересам суспільства і особистості.

Соціальна адаптація - процес керований. Управління ним може здійснюватися не тільки в руслі впливу соціальних інститутів на особистість в ході її виробничої, внепроизводственной, допроізводственной, постпроізводственной життєдіяльності, але і в руслі самоврядування.

Соціально-психологічні аспекти адаптації стали предметом дослідження таких психологів, як A. А. Бодальов, Г.А. Бал, Л.П. Гримак, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін Педагогічні аспекти адаптації розглянуті в працях М.М. Березовін, О.Л. Берак, В.В. Давидова, Н.Ф. Тализіной і багатьох інших дослідників. З урахуванням зазначених та багатьох інших напрямків у вивченні адаптаційних процесів, існує безліч визначень, що характеризують різні аспекти даного явища. Останнє передбачає вимогливе, самокритична ставлення людини до самої себе, до своїх думок і вчинків.

Економічна адаптація. Це складний процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин індивідів, суб'єктів. Для технології соціальної роботи тут важливий так званий «соціальний блок», що включає адаптування до реальної соціальної дійсності розмірів допомоги по безробіттю, рівнем зарплати, пенсій та допомог. Вони повинні відповідати не тільки фізіологічним, але й соціокультурним потребам людини. Не можна говорити про повноцінну соціальної адаптації людини, якщо він бідний або тягне жебрацьке існування або є безробітним.

Педагогічна адаптація. Це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда. Слід вказати і на те, що адаптація людини залежить від комплексного впливу на нього природних, спадкових, географічних чинників.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з ​​метою їх кращого сприйняття і оберігання рецепторів від надмірного навантаження. Процес психологічної адаптації людини відбувається безперервно, оскільки постійно змінюються соціально-економічні умови життя, політичні та морально-етичні орієнтації, екологічна обстановка і т.д.

Професійна адаптація - це пристосування індивіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці та особливостей конкретної спеціальності. Отже, повноцінне дослідження адаптації людини можливо лише при реалізації комплексного підходу до вивчення всіх рівнів організації людини: від психосоціального до біологічного з урахуванням їх взаємозв'язків і взаємовпливів.