Створення потокоскерованих бар’єрів закачування дисперсних систем для підвищення нафтовіддачі пластів

Основним методом розробки родовищ нафти залишається заводнення нафтових пластів. Але, як показує досвід розробки родовищ з неоднорідними пластами, що пропластки з проникністю в 5 -10 разів меншою за решту пластів при спільній експлуатації практично не працюють. Крім того, практично всім колекторам притаманна тріщинуватість.

Якщо проникність тріщинувато пористого пласта відрізняється від декількох пор, то проникність тріщин відрізняється від останньої вже на декілька порядків.

Вплив тріщинуватості виявлено при здійсненні заводнення, підвищення нафто вилучення при розробці родовища тепловими методами і в умовах пружнього режиму.

В таких ускладнених умовах застосовують технології, що ґрунтуються на дії вирівнювання проникності неоднорідних колекторів і дає можливість виключити високо проник тріщини і пори.

З цією метою на практиці застосовують часткове розгазування нафти, закачування нафти, емульсій, пін, осаду і гелеутворюючих реагентів, а також закупорювання продуктивних відкладів за допомогою хімічних реагентів та зниження пластового тиску для зникання тріщин.

Диспарсна система – гетерогенна суміш, що складається, як мінімум, х 2-х фаз (суспензія твердих чистинок у воді). Закачування будь яких речовин, що збільшить фільтраційний опір викликають перерозподіл фільтраційних потоків.

Дисперсна тверда фаза може надходити тільки в ті канали поперечного розрізу який перевищує розмір частинок.

Дисперсна система на відмінну від рідкої фази дає можливість вибірково діяти на канали розмір яких задається.

Внаслідок цього керовина дисперсни система може забезпечити вибіркове надходження твердих фаз тільки в тріщини однакового розміру.

Технологія створення потокоскерованих барєрів.

Процес кольматацій вертикальних тріщин частинками дисперсних систем можливе внаслідок сегментаційного осідання, защемлення твердих частинок в тріщинах, замулювання через зменшення швидкості радіального потоку в тріщинах.

Технологічні вимоги:

1. Частинки дисперсної фази після надходження у тріщини повинні утворювати непроникний або мало проникний шар.

2. Частинки не повинні змінювати свої властивості в процесі їх закачування в пласт у транспортуючій рідині.

3. Частини не повинні руйнуватись під впливом пластового тиску і температури.

4. Частинки повинні легко утворювати суспензію (дисперсну систему).

5. Концентрацій дисперсної фази не повинна утворювати і призводити до утворення кірки на стінці свердловини.

Густина гранульованих матеріалів коливається в межах від 980-1040 кг/м³, а діаметр гранул 0,2 – 2 мм, швидкість седиментації гранул, в середньому складає 0,075 м/с.

Тампонуючий шар у пласті стискується стінками тріщин, піддається впливу пластового тиску і температури, взаємодіє з нафтою і в наслідок чого проникність нашого шару в тріщині зменшується.

Критерії відбору та оцінки ефективності застосування методів підвищення нафто вилучення.

Критерії вибору методів підвищення нафто вилучення.

Критеріями доцільності застосування методів підвищення нафто вилучення є сукупність геологофізичних, фізико-хімічних, технологічних, економічних та інших умов.

Загальні вимоги – нафтові поклади повинні розбурюватись з самостійними стінками о-н.

Найбільшої ефективності досягається при застосуванні методів на ранній стадії розробки родовища.

Застосування нових методі передбачає внутрішньо контурну дію на пласти.

Індивідуальні вимоги: Нестаціонарне заводнення (циклічне і зміна напрямків фільтраційних опорів)

1. Рекомендується для всіх покладів де здійснюється звичайне заводнення. Ефективність застосування ПАР від типу ПАР, властивості колекторів, фізико-хімічних властивостей нафти, стадій розробки родовища, системи розміщення та кількості свердловин.

2. Застосування полімерів є високоефективним у випадку підвищеної в’язкості нафти μ_н=100-200мПа*с, а також у різниці проникності розрізів і значній товщині властів. В той же час негативний вплив на ефективність застосування полімерів наявність у воді лужноземельних елементів.

3. Застосування лугів є ефективним у випадку значного вмісту в нафті органічних кислот, високої проникності колектора К>0.03 мкм². Негативним є наявність газової шапки, низькі значення залишкової нафто насиченості, вмісті у воді солей жорсткості, високо мінералізована вода.

4. Міцелярний розчина обмежується багатьма факторами. Одним із таких є теригенний характер порід, особливо тріщинуватість, висока в’язкість нафти μ_н>15мПА*с, значна товщина h>25 км , низька залишкова нафто насиченість <25%, наявність газової шапки. Враховуючи, що міцелярний розчин застосовують разом з полімерами, то на їх застосування впливають обмеження останнії.

5. Застосування вуглекислого газу. Обмеження – пластова температура. При знаходженні газу в газоподібному або рідкому стаі (t=31-35 ^оС) а при нижчих – тільки в газоподібномустані.

6. Застосуваня сухого вуглеводневого газу. Застосов дуже рідко. Основним фактором ефективності даного методу є забезпечення змішуваного витіснення.

7. Більш перспективним є застосування газу високого тиску, який рекомендують використовувати у випадку покладів із маловязкими нафтами, які насичені газом. Від умов закачування газу і пластового тиску залежить, в якому стані перебуватиме вуглеводневий газ. У випадку високих тисків може досягнути зрідження вуглеводневого газу і тоді ефективність його використання зростає.