3. Стандартизація системи електронних видань.

Є парадокс: техніка прогресує, а гуманітарна сфера не встигає розвиватися. Немає ні ґрунтовної праці, та навіть і самих стандартів у галузі електронної бібліографії. Варто унормувати всі види українських електронних видань, бо навіть ДСТУ 3017-95 не зазначає, що таке "електронне видання". З юридичної точки зору електронних видань не існує, бо в законодавстві ні слова не сказано про такий тип документів, видань.

З 1981 р. у світі розроблялися стандарти з опису комп'ютерних файлів як джерел інформації. Від 1995 р., суспільство запропонувало вживати термін електронний ресурс назвали таку інформацію, отримати яку можна за допомогою комп'ютера, пристроїв для зчитування. Росія кілька років тому розробила стандарти на електронні видання, нещодавно ввела їх у дію. Україна не ратифікувала таких стандартів видавничої та бібліотечної справ. Тому про електронні видання нам говорити можна тільки гіпотетично. Саме про видання, які мають проходити обробку перед тиражуванням чи публікацією в мережі. У Росії регламентована наявність вихідних відомостей на всіх електронних виданнях. У Казахстані ввели в дію СТ"Информационные технологии. Электронные издания». Цей документ регламентує не тільки діджитальні ЗМІ, а й навчальні е-матеріали. У стандарті зазначені технічні характеристики продукту, рекомендації щодо його наповнення (колір, шрифт).

Нам треба легалізувати е-медіа, визначити склад та розташування вихідних відомостей. Це унормує роботу науковців, полегшить роботу працівників бібліотек, спростить міждержавну комунікацію. По-друге, легалізація та регуляція цифрових документів також є витребуваним кроком. Якщо в Казахстані, можливо, стандарт на електронні навчальні видання був форсований, то в Україні чомусь немає тієї сили, яка б надихала Держстандарт у цьому напрямі. По-третє, стандарти, а головне, нагляд за їх дотриманням (значна проблема в Україні), допоможуть розібратися з тим хаосом, який маємо нині. Це вдарить по піратах, говоритиме про культуру видавця електронних видань.

Нам потрібно визначення самого поняття "електронне видання". Враховуючи закордонний досвід, можна узагальнити для українських теренів щось на кшталт: е-видання – документ на носієві, який пройшов редакційно-видавничу обробку, містить вихідні відомості, подає інформацію в цифровому форматі, для прочитання якого потрібне спеціальне обладнання (комп'ютер), придатні для читання такого формату.

Інтернет – не єдина глобальна мережа, а http – не єдина послуга. Міжнародний стандарт ISO 690-2 Information and documentation наголошує, що для он-лайнових документів слід вказувати назву мережі та адресу видання. Якщо є додаткові умови, їх треба зазначати після електронної адреси документа. Часто в інтернеті є платні ресурси, які потребують або наявності віртуального рахунку, або паролю доступу.

Важливим елементом для електронних видань є так званий титульний екран. Застосування традиційних для паперового варіанта структурних елементів у е-документі є правильним. Принаймні для видань на дисках: дискетах. Але багато суперечок викликає такий імператив у веб-дизайнерів, які намагаються розробити якомога ефектнішу сторінку для того чи того замовника. До речі, персональних сторінок стандарт також має стосуватися. Взагалі наявність вихідних відомостей достатнього обсягу саме в інтернет-виданні потребує ґрунтовного осмислення всіх позицій. Мережні відповідники традиційних засобів масового інформування за визначенням візуально нагадують паперові. Вихідні відомості можна вміщувати на місці реального розташування у виданні (якщо вони всі на першій полосі).

Більшість інформації на дисках подається в комбінованому вигляді – матеріал та програма, яка ним керує. Творці інтернет-сторінок користуються новітніми технологіями. Приміром, для перегляду флеш-анімації потрібен спеціальний софт або створений документ потребує нової версії тієї чи тієї програми (операційної системи). Ще гірше, коли застосовано нетипове для держави кодування веб-сторінки. Як бути? Є спеціальні скрипти, за допомогою яких можна заздалегідь попереджати відвідувача сайта про ресурси та налаштування, необхідні для перегляду.

Титульний екран повинен містити всі відомості, про книгу, газету, журнал. Усе, як у традиційного видання: надзаголовок, заголовок, підзаголовні відомості, вихідні дані, випускні відомості, знак захисту авторського права, міжнародний стандартний номер, штрих-кодова позначка. Міждержавний ГОСТ на електронні видання пропонує деякі корективи до стандарту на вихідні відомості в таких позиціях:

– підзаголовні дані, крім типового наповнення, можуть містити інформацію про періодичність оновлення. У бібліографічному записі таку інформацію доцільно подавати для мережних публікацій, котрі постійно змінюються, в області видання.

– випускні відомості повинні містити характеристики електронної інформації, носій – диск, віддалений сервер мережі, флеш-пам'ять, у тому числі меморі-карти – обсяг у зручних одиницях виміру – Мб, Кб;якщо аудіо-відео, зазначають тривалість безперервного перегляду;

– мінімальні системні потреби повинні містити інформацію про мінімальну конфігурацію комп'ютера: процесор, обсяг вільного місця постійної пам'яті, обсяг оперативної пам'яті, додаткове апаратне забезпечення для комп'ютера, програмне забезпечення що потрібно для читання інформації.

Електронна версія того чи того ЗМІ або оригінальний мас-медійний продукт повинні містити вихідні відомості, які й вирізняють його з-поміж усього, запропонованого в глобальній мережі як вид ЗМІ. Нестандартизовану інформацію варто називати просто е-публікацією, а не виданням.

Стандарт пропонує подавати титульний екран, але додає, що може бути сторінка, яка замінює його. Попри однотипність інформації, на першій сторінці електронного видання можна вигравати за рахунок оригінального візуального оформлення. Треба зобов'язати видавців зазначати бібліографічний опис продукту на упаковці та на титульному екрані.При відкриванні коробки – аналог розгортання книжки – на поверхні диска маємо мінімальні вихідні відомості, потрібні для каталогізації та ідентифікації. На зворотному боці кришки пластикової упаковки можна подавати інформацію, притаманну звороту титулу чи прикінцевим сторінкам: анотацію, міжнародний стандартний номер, творців, рецензентів, реєстраційний номер, реєстратора, тираж тощо.

Незалежно від того, чи буде той-таки титульний екран чи його замінник у мережному виданні, є метод подання необхідної для каталогізації інформації, навіть не публікуючи її на видимій частині веб-сайту. Найкраще зазначати вихідні відомості в коді сторінки. Застосовуючи спеціальні символи, кодом можна передати великий обсяг інформації, яка не відображатиметься на сторінці.

Електронне видання – це сукупність графічної, текстової, цифрової, мовної, музичної, відео-, фото- та іншої інформації, а також друкованої документації користувача. Електронне видання може бути виконане на будь-якому електронному носії – магнітному (магнітна стрічка, магнітний диск і ін.), оптичному (CD-ROM, DVD, CD-R, CD-І, CD+ і ін.), а також опубліковане в електронній комп'ютерній мережі.

Поняття "електронні видання" містить у собі тексти книг, журналів і газет, розповсюджувані в будь-якому текстовому або іншому форматі, наприклад у гіпертекстовому (HTML) або одному з форматів архівації (ZІP, ARJ, RAR, WІNZІP тощо).

Для створення власне українського державного стандарту електронних видань існують і рекомендації всесвітніх організацій, і здобутки та проаналізовані помилки інших держав.

Гігантське збільшення потоку електронних документів викликало необхідність створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного опису та каталогічного обліку. До найбільш значущих міжнародних розробок належать створений IFLA "Міжнародний стандартний бібліографічний опис для електронних ресурсів" і проект "Дублінське ядро". Документ IFLA призначений для використання професійними каталогізаторами, забезпечуючи їх інструментарієм для професійного обліку електронних матеріалів.

"Дублінське ядро", навпаки, призначене для користування всіма розробниками сайтів: відповідно до концепції кожен веб-майстер (розробник) повинен включати в структуру веб-сторінок певний набір елементів, якими описуються зміст і вихідні дані ресурсу.

Обидва ці підходи мають певні вади.Концепція IFLA орієнтована на каталогізацію ресурсів інтернету "вручну", на зразок каталогізації книг у бібліотеках. Цей процес вимагає чималих витрат часу та інтелектуальних зусиль, а отже, є недешевим шляхом обліку матеріалів мережі з використанням усього набору предметних рубрик, тезаурусів й індексів класифікації. "Дублінське ядра" зобов'язує розробників електронних ресурсів, які мають різну кваліфікацію та рівень знань, створювати грамотний опис і правильно систематизувати електронні сторінки. Робота з метаданими, що ще визначаються як "структуровані відомості про інші відомості", вимагає певної кваліфікації й досвіду, яких більшість розробників сайтів, як правило, не мають. Очевидно, що ці вимоги не будуть виконуватися всіма електронними видавцями, а якщо й будуть, то з невисоким рівнем якості.

Своєрідним відображенням міжнародного стандарту IFLA став розроблений Російською державною бібліотекою «Библиографическое описание электронных ресурсов: Общие требования и правила составления". Він був уведений у дію як державний стандарт з 1 липня 2002 р. Він визначає правила опису електронних видань, але творці стандарту обмежилися лише деякими прикладами існуючих інтернет-ресурсів: закінченими сайтами й цілісними інформаційними ресурсами, як, бази даних і мережеві електронні періодичні видання. Це була спроба максимально наблизити опис електронних видань до традиційного опису друкованих видань.

До найвідоміших належать правила, запропоновані Американською психологічною асоціацією і Асоціацією сучасної мови. Вони відрізняються продуманістю прикладних аспектів і, як наслідок, можливістю опису практично всіх видів мережевих документів.

Опис web-сторінки.

При описі й цитуванні окремих сторінок найбільше труднощів викликає ідентифікація автора. Якщо автор зазначений на початку або наприкінці тексту, опис може бути виконаний з його прізвищем. У випадку відсутності цих даних, можна вказувати назву сайту як колективного автора. Бібліографічний опис web-сторінки включає такі обов'язкові елементи: Автор. Заголовок сторінки. Тип документа. Електронна адреса. Дата звертання.

Опис статті з електронного журналу, що має друкований аналог

У цьому випадку взагалі не потрібен опис електронного аналога – досить обмежитися наведенням відомостей про друкований аналог. Коли такий опис за певних причин необхідно додати, то варто доповнити стандартний бібліографічний опис адресою URL електронної версії й датою перегляду джерела.

Опис документа, взятого із цифрової бази даних

Специфіка подібних джерел обумовлена неможливістю або малою ефективністю наведення повної електронної адреси документа. Документ, що витягається з бази, найчастіше має складний для відтворення вигляд і до того ж непостійну адресу. Тому в описі таких документів обмежуються наведенням електронної адреси самої бази. Чимало документів у базах даних мають реєстраційний номер, що у цьому випадку набуває значення основного ідентифікатора джерела.

Для документів, узятих з баз даних, можна запропонувати такий порядок елементів бібліографічного опису: Автор. Заголовок. // Назва джерела (журналу, газети, бюлетеня) із зазначенням виду джерела – [електронний документ]. Відомості про джерело (том, номер, дата видання, сторінки). Назва бази даних. (Електронна адреса бази даних). Реєстраційний номер у базі даних. Дата звернення.