1.5. Державні службовці як суб'єкти соціального захисту

Наявність статусу державного службовця вимагає, перш за все, зайняття відповідної посади. Загалом посада розглядається у нерозривному зв'язку і інститутом служби. Службовими особами можуть бути тільки ті особи, за якими нормативними актами закріплені визначені повноваження. Відповідно - ця категорія з усіх осіб, зайнятих суспільнокорисною працею притаманна тільки службовцям, її необхідність обумовлена тим, що в процесі своєї праці службовець має справу з людьми, впливає на них. Посада має визначати необхідну поведінку службовця у відношенні до інших осіб - визначати межі його впливу, прийоми, способи, засоби спілкування із людьми по службі тощо.

Поняття „посада" є одним із ключових у понятійно - категоріальному апараті державної служби. Відповідного до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державну службу", посада — це визначена структурою та штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень

В свою чергу, згідно вказаного Закону,посадовими особами державної служби вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами. Іншими нормативними актами покладено здійснення

організаційно-розпорядчих та консультативне-дорадчих

Функцій. Поряд з цим, у правовій літературі висловлюються думки про недоречність наголосу на виконанні посадовими особами „консультативно-дорадчих функцій", оскільки зі змісту „служби", як діяльності людини випливає, що такими функціями наділені усі службовці.

Законом України „Про державну службу" всі посади державних службовців розподілені в межах семи категорій. Основним критерієм класифікації посад, відповідно до ч. 1 ст. 25 цього Закону, є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Ч. 2 зазначеної статті передбачає наступні категорії посад службовців:

а) перша категорія— посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, голів обласних, Києвської та Севастополької міських даржавних адміністрацій, перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

б) друга категорія— посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступ­ників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

в) третя категорія— посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультан­тів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Прези­дента України в Республіці Крим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади;

г) четверта категорія — посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самос­тійних відділів (підвідділів) міністерств та інших Центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, иівської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

Д) п'ята категорія - посади спеціалістів

інших центральних органів державної

конавчої влади, заступників голів районних, районних

у містах Києва та Севастополя дежавних адміністацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

е) шоста категорія — посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

є) сьома категорія — посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Поряд з цим, слід зауважити, що перелік посад державних службовців у межах названих категорій не є вичерпним. Кабінету Міністрів України надано право за погодженням з відповідним державним органом відносити інші посади до категорій посад, перелічених ст. 25 Закону України „Про державну службу". В такому разі має значення наявність відповідного акту Кабінету Міністрів України про віднесення тієї чи іншої посади до категорії державних службовців. На сьогодні велика кількість нормативних актів Кабінету Міністрів України затверджують перелік посад віднесені до державних службовців і це є великим недоліком. Необхідно затвердити єдиний перелік посад, які віднесені до посад державних службовців. Це дозволить спростити' законодавство та правозастосовну діяльність. Зазначе­ний перелік посад не є сталим, а зазнає постійних змін та доповнень.

Крім зазначених, іншими нормативними актами до посад державних службовців віднесені посади помічників-консультантів народного депутата України та службовців Національного банку України.

Закон України „Про державну службу" чітко не визначає суб'єктів державної служби. Зі змісту ст. 9 цьо­го Закону випливає, що правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників виведений законодавцем за межі вказаного Закону і регулюється Конституцією України та спеціальними законами. Відповідно до Стратегії реформування системи державної служби, затвердженої Указом Президента України № 599/2000 від 14 квітня 2000 року, посади Прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України та деякі інші посади, статус яких повинен визначатися відповідними законами, віднесено до політичних посад. Особи, які займають такі посади, повинні зосередитися на визначенні урядової політики, розв'язанні стратегічних проблем економічного та соціального розвитку суспільства та відповідної сфери управління і з цією метою мають бути звільнені від Щоденних адміністративних справ та управління персоналом. Вказані посади не відносяться до категорій посад державних службовців, передбачених Законом України „Про державну службу".

¹ Державна служба в Україні: нормативно-правове регулювання, Навч. посібник / Упоряд. О.І. Сушинський. - Львів: ЛРДІУ НАДУ, 2003 - С. 10.

² Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. -М.: НОРМА, 2002.-С.97

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Щодо відповідальності посадових осіб: Закон України від 11 липня р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №29, - Ст,216.

Аналогічно до державних службовців можна віднести осіб, які замають посади в органах прокурату­ри, яка, як випливає зі змісту Конституції України та Закону України „Про прокуратуру", є самостійною державно-правою інституцією.

Поряд з тим, констатація основоположної єдності державної служби та відсутності її поділу на службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади з посиланням на п.12. ч.2 ст. 92 Конституції України, як зазначається в Окремій думці судді Конституційного Суду України щодо вищезазначеного Рішення, фактично спотворює відповідний конституційний припис, за змістом якого виключно законами визначаються основи державної служби.

Таким законом в нашій державі є Закон України „Про державну службу", який визначає загальні засади діяльності та статус державних службовців в Україні.

Вказаний нормативний акт, опосередковано роз­криваючи зміст поняття „державний службовець", у ст. 25 конкретизує посади державних службовців, і одночасно надає право Кабінету Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом вирішувати питання про віднесення існуючих та нових посад до відповідної категорії посад державних службовців. Таким чином, законодавець для окреслення кола державних службовців обрав спосіб чіткої вказівки на посаду, яка належить до посад державної служби.

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що державними службовцями у найбільш вузькому, власне юридичному сенсі, в тому розумінні, що на них поширюється Закон України „Про державну службу", можуть вважатися службовці, посади яких передбачені цим Законом та прирівняні до них відповідними актами Кабінету Міністрів України. Саме тому, °лід зазначити, що визначення суб'єктів спеціального соціального захисту ускладнюється, насамперед, прогалинами та суперечностями законо­давства, що регулює відносини у сфері публічної служби.

Неодноразові спроби компенсувати відсутність легального визначення поняття „державний службовець" на науково-теоретичному рівні призвели до формування в юридичній науці „широкого" і „вузького" розуміння цього поняття. Останнє, в свою чергу, ґрунтується на положеннях ст. 1 Закону України „Про державну служ­бу", яка обмежує коло державної служби виключно службою в державних органах та її апараті. Поряд з цим, забезпечення однозначності у правозастосовчій діяльності вимагає конкретизації посад, обіймаючи які, особа набуває статусу державного службовця. З огляду на вищенаведене, видається за доцільне тлумачення норми ст. 1 Закону України „Про державну службу" в органічній єдності зі ст. 25 вказаного Закону, яка містить перелік посад, віднесених до посад державних службов­ців. Такий перелік, закономірно, не може бути сталим, оскільки повинен відповідати вимогам суспільної та державної практики. Право розширення такого переліку, шляхом віднесення існуючих та нових посад до категорій посад державної служби, цим Законом надано Кабінету Міністрів України.

У законодавстві про державну службу слід ^передбачити, що статус державного службовця надається лише тим працівникам органів державної влади, професійна діяльність яких пов'язана з практичним онанням функцій держави, зокрема завдань щодо Р^мУвання та реалізації державної політики, підготовки

Аналогічно до державних службовців можна віднести осіб, які замають посади в органах прокурату­ри, яка, як випливає зі змісту Конституції України та Закону України „Про прокуратуру", є самостійною державно-правою інституцією.

Поряд з тим, констатація основоположної єдності державної служби та відсутності її поділу на службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади з посиланням на п.12. ч.2 ст. 92 Конституції України, як зазначається в Окремій думці судді Конституційного Суду України щодо вищезазначеного Рішення, фактично спотворює відповідний конституційний припис, за змістом якого виключно законами визначаються основи державної служби.

Таким законом в нашій державі є Закон України „Про державну службу", який визначає загальні засади діяльності та статус державних службовців в Україні.

Вказаний нормативний акт, опосередковано роз­криваючи зміст поняття „державний службовець", у ст. 25 конкретизує посади державних службовців, і одночасно надає право Кабінету Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом вирішувати питання про віднесення існуючих та нових посад до відповідної категорії посад державних службовців. Таким чином, законодавець для окреслення кола державних службовців обрав спосіб чіткої вказівки на посаду, яка належить до посад державної служби.

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що державними службовцями у найбільш вузькому, власне юридичному сенсі, в тому розумінні, що на них поширюється Закон України „Про державну службу", можуть вважатися службовці, посади яких передбачені цим Законом та прирівняні до них відповідними актами Кабінету Міністрів України. Саме тому, °лід зазначити, що визначення суб'єктів спеціального соціального захисту ускладнюється, насамперед, прогалинами та суперечностями законо­давства, що регулює відносини у сфері публічної служби.

Неодноразові спроби компенсувати відсутність легального визначення поняття „державний службовець" на науково-теоретичному рівні призвели до формування в юридичній науці „широкого" і „вузького" розуміння цього поняття. Останнє, в свою чергу, ґрунтується на положеннях ст. 1 Закону України „Про державну служ­бу", яка обмежує коло державної служби виключно службою в державних органах та її апараті. Поряд з цим, забезпечення однозначності у правозастосовчій діяльності вимагає конкретизації посад, обіймаючи які, особа набуває статусу державного службовця. З огляду на вищенаведене, видається за доцільне тлумачення норми ст. 1 Закону України „Про державну службу" в органічній єдності зі ст. 25 вказаного Закону, яка містить перелік посад, віднесених до посад державних службов­ців. Такий перелік, закономірно, не може бути сталим, оскільки повинен відповідати вимогам суспільної та державної практики. Право розширення такого переліку, шляхом віднесення існуючих та нових посад до категорій посад державної служби, цим Законом надано Кабінету Міністрів України.

У законодавстві про державну службу слід ^передбачити, що статус державного службовця надається лише тим працівникам органів державної влади, професійна діяльність яких пов'язана з практичним онанням функцій держави, зокрема завдань щодо Р^мУвання та реалізації державної політики, підготовки

проектів нормативно-правових актів, забезпечення виконання законодавства, розподілу та використання коштів державного бюджету.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що в органах державної влади працюють також: і працівники, які не належать до державних службовців, і тому їх соціальний захисту має здійснюватись відповідно до загального законо-давстсва, яке не входить в рамки правового регулювання закону України «Про державну службу»,