Тема 3. Основні засоби проведення електронних ділових операцій

Тести

• — можливість вибору тільки одного варіанта відповіді;

 — можливість вибору декількох варіантів відповіді.

Залежно від обсягу і форм представництва певної компанії в Internet-npocтоpi прийнято розрізняти візитні картки фірм у мережі, їх корпоративні сайти і представництва на бізнес-порталах.

Електронна візитна картка — декілька www-ctopihoks інформацією про компанію та її діяльність, спрямованих на ознайомлення потенційних клієнтів з продукцією і послугами компанії.

Обсяг інформації в електронній візитній картці може мати різні параметри: від невеличкого повідомлення до значної кількості даних про результати господарської діяльності компанії, товарообіг, розміри витрат виробництва продукції тощо.

Нині існує безліч Internet-pecypciB, які дають змогу розміщувати будь-яку інформацію про фірму в певній тематиці. Наприклад, якщо фірма бажає продати свою продукцію, вона може розмістити свою візитну картку в чиїйсь Іntеrnеt-крамниці або на бізнес-порталі (дані про те, що вона володіє цією продукцією, і свої координати для зв’язку).

Бізнес-портал — потужний Web-сайт з функціями комплексної системи, яка надає повний спектр послуг для ведення бізнесу в мережі багатьом клієнтам (як корпоративним, так і індивідуальним підприємцям).

Корпоративний клієнт — клієнт-фірма, відділення якої (дочірні підприємства) є клієнтами певної фірми (її дочірніх підприємств) в декількох країнах (регіонах, областях).

Прикладом візитної картки є впорядкована інформація, розміщена на українському інформаційному сайті ресторанів міста Києва Chicken-Kiev (www. chicken, kiev.ua) npo ресторан мексиканської кухні «Кантина Ацтека» (рис. 4.1).

Якщо фірма має власний корпоративний сайт, то його слід прорекламувати в різноманітних засобах масової інформації, в телеконференціях, бажано на бізнес-порталах, і на цей сайт «підуть» клієнти, які мають намір співпрацювати з фірмою, а також інші зацікавлені особи.

Корпоративний сайт — системне багаторівневе об’єднання різноманітних ресурсів і сервісів з мапою; електронна «бібліотека», поділена на тематичні відділи з кількісними та якісними даними, аналізами, графіками тощо.

На сучасному етапі найперспективнішими напрямами розвитку електронної комерції business-to-business є:

— створення Web-caйтiв із функціями автоматичного обслуговування постійних корпоративних клієнтів, сервісного і післяпродажного обслуговування;

— формування і підтримка сайтів — торговельних концентраторів.

1. Електронна візитна картка фірми — це:

• прайс-лист продукції компанії;

• декілька Wеb-сторінок з ікформацією про компанію та її діяльність;

• інформаційний простір, що дає змогу користувачам працювати з даними фірми в режимі реального часу.

Відповідь: • декілька Wеb-сторінок з ікформацією про компанію та її діяльність;

2. Інформаційним простором, що дає змогу зовнішнім і внутрішнім користувачам працювати з даними господарської структури в режимі реального часу, є:

• корпоративний сайт;

• електронна візитна картка фірми;

• електронний ринок певного товару.

Відповідь: • корпоративний сайт;

Торгівля товарами і послугами в Internet відбувається на Web-canTax електронних крамниць, молів тощо.

Іntегnеt-торгівля — форма здійснення торгівлі товарами чи послугами з використанням технічних і програмних можливостей глобальної комп’ютерної мережі Internet.

Електронна крамниця — спеціалізований Web-caйт, що належить фірмі-виробнику, торговій фірмі тощо й призначений для просування товарів на ринку, збільшення обсягу продажів, залучення нових покупців.

Іпtеrnеt-крамниця — це своєрідна Wеb-вітрина, форма роботи фірми в Internet, дієвої презентації власного бізнесу в глобальній мережі.

До товарів і послуг, які найчастіше хочуть придбати через мережу, належать книжки, програмне забезпечення (software), комп’ютерна апаратура, авіаквитки, різноманітні тури тощо.

Форма вибору покупцем товару, регіону, засобу доставки, засобу платежів визначається в Іпtеrnеt-крамниці. Спершу клієнт переглядає каталог товарів, додаткову інформацію на Web-caйтi крамниці та обирає товари. Потім одержує форму замовлення, що містить перелік товарів, їх ціни і загальну вартість. Далі підтверджує замовлення і заповнює реєстраційну форму, обирає засіб платежу, надсилає продавцю заповнене замовлення разом з інструкціями платежу й отримує товар. Покупцям в електронних крамницях надаються засоби криптографічного захисту електронних платежів.

Продавець відкриває й керує своєю віртуальною крамницею. Він приймає замовлення на оплачені товари й послуги, зберігає в коморах певну кількість товарів визначеної номенклатури. У разі оформлення замовлення торговець резервує на певний термін необхідні товари. Відпускаються з комори товари згідно з реквізитами замовлення. Торговці несуть повну відповідальність за товар до часу передачі його покупцю й ризики щодо доставки товару покупцям, а також їхнього можливого повернення.

3. Internet-крамниця — це:

• крамниця, яка представлена в Internet;

• локальна комп’ютерна мережа крамниці;

• спеціалізований Web-сайт, призначений для просування товарів на ринку, збільшення обсягів продажу фірми, залучення нових покупців.

Відповідь: • спеціалізований Web-сайт, призначений для просування товарів на ринку, збільшення обсягів продажу фірми, залучення нових покупців.

4. Під час створення Internet-крамниці необхідно:

 перевести до Web-форми прайс-лист, комору, систему замовлень фірми;

 забезпечити її дієвий зв’язок із внутрішнім життям компанії;

 консультування із професійними фахівцями з Е-комерції.

Особливістю Іntеrnеt-аукціонів, або мережевих аукціонів, є те, що вони проводяться в мережі Internet з допомогою спеціального програмного забезпечення (бази даних), встановленого на сайті організатора торгів. У 1998 p. в американських мережевих аукціонах купівлю здійснили 1,2 млн. осіб. За прогнозами, у 2002 p. це число зросте в п’ять разів — до 6,5 млн., що дасть змо-гу мережевим аукціонам стати незалежною сферою роз-дрібної торгівлі. Іntеrnеt -аукціони дають користувачам можливість не тільки реалізувати товари і послуги через Internet, a й здійснювати їх тестові продажі. Значна кількість компаній використовують їх як інструмент маркетингової оцінки, з допомогою якого можна визначити розмір початкового попиту й ринкову ціну для нового продукту.

Організація роботи Іпtегnеt-аукціонів мало чим відрізняється від звичайних. У торгах беруть участь дві сторони — продавець і покупець (покупці). Організатори аукціону найчастіше стягують певну плату за виставлення товару на торги.

Для того щоб брати участь у торгах, користувачу необхідно зареєструватися на сайті. При цьому він заповнює запропоновану йому Wеb-форму. До неї можуть входити особисті й адресні дані, реквізити пластикової картки тощо.

Wеb-форма — інтерактивна частина Web-cтopiнки з елементами керування (кнопками, прапорцями, списками), через яку здійснюється зв’язок користувачів Internet з інформаційними ресурсами мережі.

Як правило, загальний список торгів (лотів) розбитий на тематичні підкатегорії (автомобілі, комп’ютерні комплектуючі, книжки тощо), що полегшує пошук необхідного товару. Вибравши бажаний лот, користувач входить в інформаційне вікно, де може отримати додаткові дані про товар (місцезнаходження продавця й відгуки про нього, номер лота тощо). Там він може розмістити свою пропозицію. Після цього потенційний покупець несе відповідальність за виконання своїх зобов’язань перед продавцем і організаторами аукціону (здебільшого це стосується його платоспроможності). Якщо покупець або продавець не виконує зобов’язань, до нього застосовують певні санкції — попередження, недопуск до торгів тощо.

Покупцю, який переміг в аукціонних торгах, повідомляється про це електронною поштою або по телефону, при цьому він отримує дані про те, як оплатити й отримати куплений товар. Продавець, у свою чергу, отримує повідомлення, в якому вказано, як він може зв’язатися з користувачем, що купив його лот.

Звичайно, беручи участь в аукціонних торгах, обидві сторони несуть певні ризики (наприклад, покупець може оплатити неіснуючий товар). Для зниження рівня ризиків рекомендується застосовувати деякі прийоми перевірки надійності свого опонента.

5. Internet-аукціон — це:

• аукціон, що проводиться Internet в мережі з допомогою спеціального програмного забезпечення;

• аукціон, який проводиться у визначеній установі, а його результати повідомляються учасникам з допомогою мережі Internet.

Відповідь: • аукціон, що проводиться Internet в мережі з допомогою спеціального програмного забезпечення;

6. Що надають користувачам он-лайнові аукціони?

 можливість реалізувати товари і послуги;

 можливість проведення тестових продажів товарів і послуг;

 можливість уникнути певних ризиків;

 можливість використання їх як інструменту маркетингової оцінки.

Відповідь:  можливість реалізувати товари й послуги;

 можливість проведення тестових продажів товарів і послуг;

 можливість використання їх як інструменту маркетингової оцінки.

Прийнято ототожнювати поняття послуги Internet-банкінгу з наданням клієнту можливості прямого доступу до банківського рахунка через Internet із допомогою звичайного комп’ютера й із використанням стандартного браузера.

Іntегnеt-банкінг — можливість здійснювати всі стандартні операції, до яких може вдаватися клієнт в офісі банку (за винятком операцій з готівкою) через Internet.

Іпtеrnеt-банкінг надає користувачам такі можливості:

— здійснювати всі комунальні платежі (за електроенергію, газ, телефон, теплопостачання, квартплату);

— оплачувати рахунки за зв’язок (ІР-телефонія, стільниковий і пейджинговий зв’язки, Internet) й інші послуги (супутникове телебачення, освіту тощо);

— здійснювати грошові перекази, в тому числі в іноземній валюті, на будь-який рахунок у будь-якому банку;

— переказувати кошти по рахунках за товари, в тому числі придбані через Іntеrnеt-крамниці;

— купувати 1 продавати іноземну валюту;

— поповнювати або знімати грошові кошти з рахунків пластикової картки;

— відкривати різноманітні види рахунків (терміновий, ощадний, пенсійний) і вкладати на них кошти;

— одержувати виписки про стан рахунка за певний період у різноманітних форматах;

— одержувати інформацію про платежі, які надійшли в режимі реального часу;

— одержувати інформацію про здійснені платежі та за необхідності відмовлятися від неоплаченого платежу;

— отримувати інші послуги: передплачувати журнали і газети, брокерське обслуговування (купівля-продаж цінних паперів), створювати інвестиційний портфель, брати участь у формуванні пайових фондів банку, у торгах.

Банки під час переходу на надання послуги Internet-банкінгу можуть використовувати свою стару систему РС-банкінг.

РС-банкінг — послуга, за якої з допомогою комп’ютера із спеціальним програмним забезпеченням і модему клієнт під’єднується до спеціальної банківської системи типу «клієнт-банк» для управління своїм рахунком.

7. Що таке Internet-банкінг?

• можливість здійснювати майже всі стандартні операції, які можуть бути здійснені клієнтом в офісі банку;

• організація первинного ринку з продажу акцій через Internet;

• модемне з’єднання клієнта, що має спеціальне банківське програмне забезпечення на своєму комп’ютері, з модемним пулом банку.

Відповідь: • можливість здійснювати майже всі стандартні операції, які можуть бути здійснені клієнтом в офісі банку;

8. Яка з наведених можливостей не може бути реалізована з допомогою Internet-банкінгу?

• надання брокерських послуг;

• отримання кредиту безпосередньо через Internet;

• проведення операцій зі звичайною готівкою;

• забезпечення ролі емісійного платіжного агента або андерайтеру;

• доступ до свого банківського рахунка.

Відповідь: • проведення операцій зі звичайною готівкою;

Отже, в Україні вже сформувався певний національний ринок Іntеrnеt-банкінгу. Його головною проблемою, з точки зору перспектив розвитку вітчизняної електронної комерції, є неможливість здійснення банками оперативних дешевих платежів. Існує два напрямки вирішення цього завдання: перехід абсолютної більшості національних банків до масового використання систем Іntеrnеt-банкінгу і вдосконалення тарифної політики банків, яка була б спрямована на врахування розміру платежів, щоб клієнтам було доцільно здійснювати мікроплатежі.

Мікроплатіж — розрахунки в нижньому ціновому діапазоні (менше одного долара).

Щодо Іntегnеt-банкінгу існує кілька хибних поглядів. Перший: Internet-банк обслуговує клієнтів тільки у віртуальному просторі, тобто існує в мережі й функціонує завдяки мінімізації своїх витрат. Насправді Internet-банкінг — одна з моделей роботи реальних банків, які в недалекому майбутньому стануть багатоканальними і будуть поєднувати різні канали доступу клієнтів: телефонний, через Internet, з допомогою стільникового зв’язку тощо. Другий: Іпtеrnеt-банкінг усуне операціоністів із процесу обслуговування клієнтів, і всі процеси відбуватимуться автоматично. Однак у будь-якому випадку участь людини необхідна. І третій: Іntеrnеt-банкінг — це остання стадія розвитку банкінгу. Проте це не так, тому що відбувається постійний розвиток як телекомунікацій, так і форм банківського обслуговування.

9. Які заходи сприяли б вирішенню проблеми неможливості здійснення банками оперативних і дешевих платежів?

 масове використання більшістю банків систем Internet-банкінгу;

 скорочення видатків на оперативну діяльність;

 вдосконалення тарифної політики банків.

Відповідь:  масове використання більшістю банків систем Internet-банкінгу.

Дистанційне навчання — педагогічна технологія, яка ґрунтується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного призначення та сучасні телекомунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування.

Дистанційному (віддаленому) навчанню (ДН) властиві риси заочної, самостійної освіти. Його можна здійснювати:

— традиційно, з наданням методично-навчальних матеріалів (підручників, конспектів лекцій, практичних завдань) у паперовій формі, з використанням аудіо- і відео-касет. До цієї ж форми можна віднести і використання супутникового навчального телебачення. Ця технологія апробована давно і підтвердила свою життєздатність. Спілкування студента з викладачем здійснюється заочно чи очно декілька разів на рік. Прикладом дистанційних курсів в Україні, які використовують і такий підхід, є європейська Школа Кореспондентського Навчання (ЄШКН) (www.escc.kharkov.ua).

— на основі комп’ютерних мереж (так званої телематики). Доставка навчальної документації і спілкування з викладачем і членами навчальної групи здійснюється шляхом WWW-cepBicy, приватної електронної пошти (E-mail), електронних дошок оголошень (Bulletin Board)), кімнат для розмов (Chat) тощо. У пострадянських країнах лідером системи дистанційного навчання на основі телематики є російськомовний віртуальний мега-університет «Сучасний Гуманітарний Університет» (www.muh.ru). Нині в ньому навчається понад 100 тисяч слухачів.

Для організації дистанційних курсів на такій основі використовується спеціальне програмне забезпечення типу WebCT канадських розробників (www. webct.com), HM-Card (Австрія) (coronet.item.edu/ HM_Tools/ hmcardl5/ hmcard.htm), Lotus Learning Space всесвітньо відомої своїми програмними розробками американської компанії Lotus (www. lotus, corn/ home.nsf/ welcome/learnspace), «Прометей» російського виробництва (www.prometeus.ru) та ін.

Дистанційний курс — навчально-методичні матеріали, призначені для доставки слухачам, які мають певну модульну структуру і передаються їм чи у традиційній паперовій формі, з використанням аудіо- і відеокасет, чи на основі комп’ютерних мереж.

Сучасне дистанційне навчання — комп’ютерне, де й самі персональні комп’ютери, і мережі використовуються як засоби створення, передавання та відображення навчальних матеріалів, спілкування з т’юторами й одногрупниками.

Щоб пройти дистанційний курс, достатньо мати електронну пошту. Відеоконференції, передача відео- і аудіо-матеріалів з лекцій провідних викладачів навчальних закладів, передусім центральних міст чи закордонних коледжів, університетів, без сумніву — перспективна форма дистанційного навчання (характерна для Північної Америки і Європи). Але для пострадянських країн, у тому числі України, це поки що неможливо. Причина цього — низька якість національних комунікацій і неплатоспроможність більшості українських вищих навчальних закладів й інших споживачів дистанційної освіти.

Однак і тут є вихід: навчальні матеріали, багаті на мультимедійні елементи (графіку, відео-, аудіо-), можуть пересилатися організаторами дистанційних курсів на традиційних носіях — дискетах, CD-ROM, з допомогою звичайної пошти.

Отже, проходження дистанційного курсу потребує:

— від т’ютора — якісного подання цінної для слухача інформації, спілкування з ним;

— від слухача — вміння використовувати персональний комп’ютер, електронну пошту (іноді гіпертекстове середовище Internet — WWW); вміння самостійно працювати і водночас здатності до «роботи в команді».

Дистанційне навчання розвивається не тільки в межах національних систем освіти, а й окремими комерційними компаніями, переважно з орієнтацією на підготовку в галузі бізнесу та інформаційних технологій, яка становить у середньому чверть усіх програм вищої освіти.

Приватні корпоративні освітні мережі створені у таких всесвітньовідомих компаніях, як IBM, General Motors, Ford i спеціалізованих тренінгових центрах, наприклад компанії Microsoft. Деякі з них значно випереджають системи, створені у західних університетах, як за складністю, так і за кількістю дистанційних курсів.

У багатьох вітчизняних освітніх установах існує ілюзія, що дистанційна освіта дуже прибуткова. Однак дистанційні освітні послуги високої якості потребують значних фінансових вкладень на розвиток інформаційного середовища. Дистанційна освіта базується на високих технологіях і, внаслідок цього, не може бути одночасно й високоякісною, і достатньо ефективною, якщо вона поширена в невеликих масштабах. Окупність і прибуток досягаються за рахунок великої кількості віддалених слухачів.

Для ефективної роботи українські дистанційні курси повинні знайти свого реального споживача. У зв’язку з розвитком національних телекомунікацій і підвищенням рівня англомовної підготовки студентів українська дистанційна освіта все більше буде відчувати конкурентний тиск з боку закордонних дистанційних курсів. Тому місцеві дистанційні матеріали слід орієнтувати на українську й інші слов’янські мови, щоб охопити не тільки населення власної країни, а й українськомовну діаспору в світі, представники якої зацікавлені, наприклад, у дистанційному вивченні ділової української мови, історії України тощо.

10. Дистанційній освіті притаманні риси:

 стаціонарної освіти;

 заочної освіти;

 самостійної освіти.

Відповідь:  заочної освіти;

 самостійної освіти.

11. Дистанційне навчання на основі комп’ютерних мереж відбувається у спілкуванні з:

 віртуальними одногрупниками;

 т’ютором;

 віртуальними клієнтами.

Відповідь:  віртуальними одногрупниками;

 т’ютором;

12. Чи може дистанційне навчання розвиватися окремими комерційними структурами з орієнтацією на підготовку своїх бізнес-кадрів?

• так;

• ні.

Відповідь: • так.

13. Що сприяє окупності й прибутковості дистанційних освітніх послуг?

• розмір первісних вкладень;

• кількість віддалених слухачів;

• розмір податкових зобов’язань.

Відповідь: • кількість віддалених слухачів;

14. Які з перелічених типів програмного забезпечення дистанційного навчання існують реально?

 WеbСТ;

 НМ-Саrd;

 Lotus Lеаrnіng Sрасе;

 ЕRР-система;

 «Прометей».

Відповідь:  WеbСТ;  НМ-Саrd;  Lotus Lеаrnіng Sрасе;  «Прометей».