4. Основні проблеми у визначенні предмету цивільно-правового регулювання.

Відповідно до ст. 1 ЦК цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних відносин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Тому на вирішенні цієї проблеми необхідно зупинитися детальніше.

Майнові відносини становлять основну питому вагу предмета цивільного права. Такі відносини складаються, як правило, з приводу конкретного, реально і фізично існуючого майна. В юридичній науці щодо поняття майнових відносин є кілька точок зору. При цьому в основі розбіжностей поглядів щодо поняття майнових відносин лежить їх співвідношення з іншими, близькими за своїм змістом категоріями « виробничі (матеріальні)» та «економічні відносини».

Тому невипадково в юридичній науці висловлюються різні погляди на сутність майнових відносин:

1. ототожнюють майнові відносини з виробничими (економічними) відносинами

2. під майновими відносинами розуміють конкретні вольові відносини, які породжують у кінцевому результаті економічні відносини

3. до майнових відносин зараховують певну їх частину, яка реалізується через вольові акти,

4. заперечують можливість існування поза вольовими проявами економічних (виробничих) відносин у сфері виробництва, обігу, розподілу і споживання матеріальних благ і визнають існування економічних (виробничих) та вольових (юридичних) відносин у поєднанні.

При вирішенні проблеми співвідношення економічних (виробничих) і майнових відносин необхідно насамперед виходити з того, що і перші, і другі є суспільними відносинами, які виникають з приводу створення, розподілу, привласнення, обігу матеріальних благ, але лише певна частина економічних відносин є водночас майновими, а саме - та, яка врегульована нормами права. Однак вирішення проблеми співвідношення економічних і майнових відносин ще не дає змоги виявити коло майнових відносин, що регулюються цивільним правом, оскільки деякі з них можуть регулюватися й іншими галузями права, міжгалузевими системами. Тому надзвичайно важливим є завдання - встановити юридичні ознаки, притаманні майновим відносинам, які мають утворювати предмет цивільного права: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.

У цивілістичній науці досить поширений поділ майнових відносин на відносини власності та відносини у сфері товарообігу (економічного обігу). Дійсно, такі відносини становлять основну частину предмета цивільного права і мають усі вищеперелічені юридичні ознаки.

Необхідно врахувати, що крім названих двох категорій відносин (власності та товарообігу), як іноді вважають у літературі, можуть існувати й інші, які також є предметом цивільного права. Відносини власності є лише складовою частиною інституту речового права.

У зв'язку з переходом України до засад ринкової економіки сформувалася нова категорія майнових відносин, які дістали назву корпоративних. Корпоративні відносини виникають у господарських товариствах (корпораціях). Члени таких товариств (засновники, учасники, акціонери) набувають право власності на частку в складеному (статутному) капіталі, на акції, корпоративні права на управління справами товариства, розподіл та отримання прибутку та ін. Корпоративні відносини дуже схожі із зобов'язальними, що дає підстави розглядати їх як різновид останніх. Водночас корпоративні відносини мають значну специфіку, що дозволяє розглядати їх як самостійну категорію майнових (організаційно-майнових) відносин. Відповідно у юридичній науці триває активна дискусія щодо правової природи та галузевої приналежності корпоративних відносин, у ході якої висловлюються різноманітні погляди" зокрема про їх цивільно-правовий, господарсько-правовий характер, про змішану різногалузеву їх правову природу тощо.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта. Як правило, вони виникають у зв'язку зі здійсненням особою своїх невіддільних особистих прав, які поділяються на дві групи.

До першої групи належать такі немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, що можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага ( права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелектуальної діяльності). При цьому результати інтелектуальної діяльності можуть бути такої матеріальної форми, яка перетворює їх на товар (наприклад, визнаний винахід, опублікований роман, промисловий зразок, товарний знак).

До другої групи належать особисті немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, що не здатні самі по собі породжувати у його носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. Власне, це вже закріплено у новому ЦК України, в якому зазначається, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на таємницю листування, телефонних розмов та інші права. Всі вони поділяються на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Важливим є законодавче застереження, що перелік особистих немайнових прав, закріплених у Конституції та ЦК, не є вичерпним.

У цивілістичній науці немає єдності у поглядах на підстави введення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права та їх відповідність вимогам цивільно-правового регулювання. Так, досить поширеною є думка, згідно з якою особисті немайнові відносини не регулюються, а лише охороняються законом, особистим немайновим відносинам притаманні такі самі юридичні ознаки, як і майновим відносинам (О. А. Пушкін, М. Д. Єгоров, М. М. Сибільов). Інші автори визнають усе-таки за цивільним правом регулятивну функцію щодо особистих немайнових прав, яка полягає у формі юридичного визнання цих прав чи в іншій формі. На думку В. П. Грибанова, особисті немайнові відносини пов'язані з майновими, є предметом цивільного права через їх невіддільність від останніх. Висловлювалася також думка про те, що особисті немайнові відносини є нетиповими для цивільного права і вимушено втягнуті у сферу цивільного-правового регулювання, оскільки для них стало можливим застосування цивільно-правового методу правового регулювання1.

Не аналізуючи детально наведені погляди на дану проблему, варто визнати спірним твердження про наявність у особистих немайнових відносин таких самих правових ознак, що й у майнових відносин. Безумовно, ці відносини мають свою специфіку, яка полягає, зокрема, у тому, що їх об'єктом є нематеріальне благо, яке не є товаром і позбавлене вартісної оцінки. Такі немайнові блага, як честь, гідність та інші немайнові права, безпосередньо не можуть регулюватися. Закон лише проголошує їх та встановлює правові наслідки у разі порушення особистих немайнових прав, встановлює цивільно-правові засоби їх захисту. Невипадково в Книзі другій ЦК "Особисті немайнові права фізичної особи" відсутні, на відміну від ст. 1 ЦК, положення про регулювання таких прав. Відтак положення ст. 1 ЦК необхідно тлумачити таким чином, що цивільним законодавством регулюються відносини, пов'язані із закріпленням та реалізацією особистих немайнових прав. Тому є більше підстав приєднатися до позиції тих авторів, які вважають, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту. Цілком очевидно, що саме цивільне право зі своїм методом правового регулювання, як жодна інша галузь права, виявилося здатним забезпечити реалізацію особистих немайнових прав. Спільною ознакою майнових та особистих немайнових прав є їх приватний характер та правовий статус їх носіїв. А тому саме цивільне право як галузь приватного права має містити норми, які б визначали зміст особистих немайнових прав та механізм захисту в умовах громадянського демократичного суспільства з ринковою економікою. Звичайно, це не заважає в окремих інших галузях права та законодавства визначати гарантії реалізації цих прав, зокрема щодо права на життя, здоров'я, безпечне довкілля - у законодавстві про охорону здоров'я, екологічному законодавстві тощо. Однак далеко не всі особисті немайнові права можуть бути предметом цивільного права (наприклад, політичні права і свободи).

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, АРК, територіальних громад, іноземних суб'єктів права.

Питання 5,6,7,8 – БОРУХА!