50. Майнові договори подружжя: поняття та види.

З прийняттям у 2002 році Сімейного кодексу України (далі – СК) були здійснені серйозні перетворення у сфері регулювання сімейних відносин, законодавчо закріплені основні поняття та здійснені спроби законодавчого врегулювання деяких сімейних правовідносин. Вперше СК закріпив поняття «шлюб». Відповідно до ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів громадянського стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без оформлення шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Стаття 64 СК визначає право подружжя на укладання договорів між собою. Дружина та чоловік як фізичні особи мають право укладати будь-які договори, що не заборонені законом, зокрема купівлі-продажу, дарування, довічного утримання, спадковий договір.

Предметом договору між подружжям можуть бути речі, що належать на праві особистої власності кожному з них, а також речі, які є їх спільною сумісною власністю.

Зміст ст. 65 СК та її назва не позбавлені суперечностей: у назві йдеться лише про розпорядження майном, яке є об'єктом спільної сумісної власності, а за змістом цієї статті подружжя дає згоду на укладення будь-яких договорів. Крім того, законодавець визначає і форму цієї згоди:

– письмова нотаріальна форма – на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації;

– проста письмова форма – щодо цінного майна (при цьому критерії для визначення «цінного майна» не наводяться).

Треба відразу зазначити, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Він не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Сімейні договори майнового характеру, які потребують письмової форми і нотаріального посвідчення:

1. Шлюбний договір (ст. ст. 92 – 103 СК).

2. Договір про порядок користуванням майном (ст. 66 СК).

3. Договір про поділ (виділ) нерухомого майна (ст. 69 СК).

4. Договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК).

5. Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жилий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно (або одержання грошової допомоги) (ст. 89 СК).

6. Договір між матір'ю та батьком дитини при розірванні шлюбу (ст. 109).

7. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК).

8. Договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК).

Законодавчо встановлені обмеження щодо договірного регулювання майнових відносин подружжя:

1) положення шлюбного договору не повинні зменшувати обсягу прав дитини порівняно з чинним законодавством;

2) ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище;

3) за шлюбним договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Особливістю шлюбного договору за новим СК є те, що майнові права й обов'язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Наприклад:

– подружжя може на власний розсуд визначити розмір часток у спільній сумісній власності майна, яке буде нажите в період шлюбу;

– передбачити умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу;

– подружжя може за допомогою шлюбного договору поширити режим спільної сумісної власності на майно, яке було ними набуте до укладення шлюбу, а також на майно, яке буде подаровано під час перебування у шлюбі;

– визначити порядок утримання один одного у разі розірвання шлюбу;

– визначити порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності, порядок виселення з жилого приміщення у разі розірвання шлюбу;

– інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Особи набувають права самостійно укладати шлюбний договір у 17 років (жінки) та у 18 (чоловіки). Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (з 14 до 18 років), на укладення нею шлюбного договору необхідна згода батьків або піклувальника, посвідчена нотаріально.

Шлюбний договір може бути укладений не тільки до одруження, а й під час шлюбу.

Як наголошувалося, шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню як державними, так і приватними нотаріусами.

Якщо шлюбний договір був укладений до одруження, то він набуває чинності у день реєстрації шлюбу, якщо він укладений особами, які вже перебувають у шлюбі, – з моменту нотаріального посвідчення.

Подружжя можуть вносити зміни до шлюбного договору, які також нотаріально посвідчуються. Крім того, ст. 101 СК надає право подружжю на відмову від шлюбного договору. Така відмова може бути подана і тими особами, шлюб між якими розірвано*.

Чинність шлюбного договору припиняється з моменту подання нотаріусу заяви подружжя про відмову від нього. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду на підставах, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.

Розірвання та відмова від шлюбного договору мають різні юридичні наслідки. При розірванні договору він втрачає чинність лише на майбутнє, при відмові від договору – сторони повертаються до первісного стану.

СК передбачає два види договорів, які пов'язані з аліментними відносинами подружжя (ст. 78 та ст. 89). Перший з них – договір подружжя про надання утримання.

Подружжя має право укласти такий договір одному з них, де визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У разі невиконання умов договору про надання утримання одним з подружжя, аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Подружжя може самостійно в договорі визначити розмір аліментів, періодичність виплат.

Право на отримання аліментів має лише непрацездатна особа, про що зазначається в самому договорі. Особи, які укладають договір, повинні надати нотаріусу документи, що підтверджують факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається договір. На нотаріуса покладається обов'язок слідкувати за тим, чи не будуть порушуватись права одного з подружжя в результаті укладення такого договору, та відмовляти у посвідченні договору у разі явних порушень.

Другий вид договору – договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жилий будинок, квартиру чи інше майно (або одержання одноразової грошової виплати).

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти такий договір. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає держреєстрації. Аліментні виплати можуть бути замінені одноразовою виплатою грошової суми. У такому разі необхідно внести кошти на депозитний рахунок нотаріуса, що і виступатиме підтвердженням даного факту.

Згідно із ст. 1303 ЦК за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі можуть бути подружжя, один з подружжя або інша особа.

Фактично спадковий договір дуже схожий на договір довічного утримання, але з тією різницею, що за спадковим договором право власності на майно переходить з моменту смерті подружжя, а за договором довічного утримання – з моменту укладення договору.

Спадковий договір подружжя має певні особливості:

1) предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя;

2) спадковим договором може встановлюватися, що в разі смерті одного з подружжя, спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя – його майно переходить до набувача за договором.