18. Способи визначення права, що має найбільш тісний зв'язок правовідносинами.

Принцип найбільш тісного зв’язку є одним з найсучасніших та найбільш поширених засобів колізійного регулювання. У сучасних міжнародних приватних правовідносинах “жорсткі колізійні норми”, сформульовані з урахуванням теоретичних настанов минулих століть (виходячи з класифікації правових норм або з природи регульованих ними правовідносин) дедалі частіше виявляються непридатними для вирішення колізій законів, в т.ч. у сфері зобов’язань з зовнішньоторговельних контрактів. Принцип застосування права, яке має найбільш тісний зв’язок із правовідношенням, виведений та розроблений у англо-американській доктрині міжнародного приватного права, поступово проникає в законодавство континентальних правових систем і знайшов втілення в українських законопроектах з питань колізійного регулювання, тобто набуде у майбутньому статусу правової норми, обов’язкової для застосування.

Головна ідея цього принципу – пошук відповіді на питання щодо застосовуваного права, виходячи з аналізу обставин конкретної справи тобто регулювання колізії законів не за допомогою чітких прив’язних критеріїв, а шляхом відшукання правопорядку, до якого конкретне правовідношення більш “тяжіє”, або застосування якого забезпечить більш об’єктивний та справедливий результат розгляду справи.

Співвідношення начал автономії волі та тісного зв’язку у законодавстві різних країн світу неоднакове. Українська доктрина (що підтверджується відповідними законопроектними розробками), в цілому виходить з того, що принцип більш тісного зв’язку застосовується за відсутності вибору права сторонами, тобто є субсидіарним (певним винятком є застереження щодо недопущення обходу закону при виборі права ).

Загалом умови застосування права, яке має з правовідносинами більш тісний зв’язок, такі:

• відсутність вибору застосовуваного права сторонами;

• неможливість визначити право, що підлягає застосуванню (наприклад, через відсутність належної колізійної норми;

• виняткові ситуації, коли за всіма обставинами справи видно, що справа перебуває у незначному зв’язку із правом, визначеним згідно з колізійними нормами, і має більш тісний зв’язок з іншим правом.

До недоліків принципу тісного зв’язку зазвичай відносять його невизначеність та широкі можливості для судового розсуду та свавільного вирішення колізійних питань під час його застосування. З метою усунення цих вад законодавці дедалі частіше вдаються до такого прийому, як роз’яснення поняття “право, з яким правовідношення (договір) є більш тісно пов’язаним” (наприклад, ч. 3 ст. 42 проекту Закону про МПрП).

Принцип найбільш тісного зв’язку може закріплюватися в законодавстві з питань міжнародного приватного права як в частині загальних положень, що регламентують питання дії колізійних норм, так і в тексті окремих колізійних норм. В обох випадках слід мати на увазі, субсидіарний характер цього принципу, оскільки:

а) його дія обмежується, коли має місце вибір права сторонами в силу автономії волі, та

б) він має застосовуватися лише за наявності прогалин у колізійному праві або тоді, коли колізійна норма не здатна забезпечити адекватне вирішення питання розмежування компетенції різних правопорядків.

Принцип тісного зв’язку займає вагоме місце у процесі колізійного регулювання, чому значною мірою сприяє кодифікація міжнародного приватного права. Особливості законодавчого закріплення цього принципу зумовлені його подвійною функцією. З одного боку, він є основою для формування гнучких колізійних норм, метою яких є пошук закону, найбільш властивого даним правовідносинам, замість визначення компетентного правопорядку на підставі жорстких, заздалегідь встановлених критеріїв. У такій якості принцип тісного зв’язку включається у розділи законів про міжнародне приватне право, що стосуються безпосередньо колізійного права. З іншого боку, сам по собі “тісний зв’язок” не є чітким прив’язним критерієм і найчастіше характеризується як колізійна норма, що знаходиться у стадії становлення, або, скоріш, як матеріально-правова норма відсильного характеру, яка передбачає пошук оптимальних формул прикріплення. Специфіка такого пошуку полягає в тому, що здійснюється він, як правило, не серед встановлених законом норм, а у фактичних обставинах справи, а це не в останню чергу сприяє розвитку якісно нових підходів до вирішення колізійних проблем.