Міністерство освіти і науки України

Львівська спеціалізована середня загальноосвітня школа №81 ім. П.Сагайдачного

РЕФЕРАТ

з предмету: Історія

на тему: Повстання Спартака

Виконала: учениця 6-Б класу

Христина Кудик

Львів 2014

Повстання Спартака

У Римській республіці в I столітті до н. е. гладіаторські бої були однією з найбільш популярних форм розваг. З метою підготовки гладіаторів по всій Італії були створені спеціальні школи. У цих школах військовополонених і злочинців, які вважалися рабами, навчали навичкам, необхідних для того, щоб битися на смерть на гладіаторських іграх. У 73 році до н. е. група з приблизно 200 гладіаторів зі школи в Капуї, що належали Лентула Батіата, задумала втечу. Їх задум був розкритий, але все ж загін з 78 чоловік, озброєний кухонним начинням, проклав собі шлях до свободи.

Коли втікачі опинилися за межами міста, їм зустрілося кілька возів, що везли у Капую зброю для гладіаторів. Раби захопили цю зброю і рушили далі. До вечора втікачі досягли Везувію і, вибравши на горі зручне для оборони місце, розташувалися там. Сховавшись на Везувію, раби вибрали лідерів зі своїх рядів, якими стали два галльських раби Крікс та Еномай, і Спартак, який був або солдатом фракійського допоміжного легіону, пізніше відданим в рабство, або військовополоненим. Незважаючи на те, що відповідно до деяких джерел, за походженням Спартак був фракійцем, його етнічна приналежність до кінця неясна, оскільки термін фракієць означав і один з типів гладіаторів.

Поразка преторської армії

У зв'язку з тим, що бунт і нальоти відбулися в Кампанії, яка була місцем відпочинку багатих і впливових громадян Риму, повстання швидко привернуло увагу влади. Проте спочатку вони розглядали повстання як велику хвилю злочинів, а не як озброєний заколот.

Проте пізніше в тому ж році Рим відправив для придушення повстання військові сили під проводом претора. Претор Варіній Глабріо (за іншими відомостями Клодій) зібрав сили з 3 000 чоловік, але не як легіон, а як міліцію, що складалася «не з громадян, а із усяких випадкових людей, набраних поспішно і мимохідь». Глабріо осадив рабів на Везувію, перекривши єдиний відомий спуск з гори. Таким чином Глабріо збирався почекати поки голод не змусить бунтівників здатися.

Цілі повстання Спартака і керівництво армією рабів

До кінця 73 до н. е. Спартак і Крікс командували великою групою озброєних людей, які довели свою здатність протистояти римській армії. Те, що вони мали намір зробити з цією силою, досить важко визначити сучасному читачеві. Існує кілька суперечливих теорій.

Багато сучасних джерел стверджують, що мав місце фракційний розкол рабів-втікачів на тих, хто разом зі Спартаком хотів перейти через Альпи, щоб здобути свободу, і тих, хто підтримував Крікса, який побажав залишитися в південній Італії і продовжити похід на Рим. Ця думка ґрунтується на інтерпретації описів Флора, який відзначає, що грабежі проходили в містах Фурій і Метапонт, які географічно віддалені від Нола і Ночера. Наступний момент також вказує на існування двох груп: Консул Луцій Геллі Публікола в результаті розбив Крікса і групу з приблизно 30000 його послідовників, які відокремилися від основної групи на чолі зі Спартаком. Плутарх описує прагнення деяких рабів розбійничати в Італії, а не втікати через Альпи. Хоча цей фракційний розкол не суперечить класичним джерелам, немає будь-яких прямих доказів на його користь.

Думка про те, що Спартак намагався змінити корумповане римське суспільство і покласти кінець римському рабству, виражена у творах Володимира Леніна та інших представників марксизму і у фільмі Стенлі Кубрика, також не має прямих доказів.

Навіть класичні історики, які писали всього через кілька років після самих подій, розходяться в поясненнях. Аппіан і Флор пишуть, що Спартак мав намір йти на Рим, хоча це могло бути не більше ніж відображенням побоювань самих римлян. Якщо ж Спартак дійсно мав намір йти на Рим, пізніше від цієї мети він відмовився. Плутарх пише, що Спартак просто хотів втекти на північ, у Цизальпійську Галлію, і розпустити своїх людей по домівках.

Немає також впевненості, що раби були однорідною групою під керівництвом Спартака. Згадуються й інші вожді повстання, Крікс, Еномай, Каст і Гай Ганнік, і ми не можемо з упевненістю сказати, чи були вони помічниками, підлеглими, чи навіть рівноправними ватажками.