82. Захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку

Під захистом інтелектуальних прав слід розуміти сукупність встановлених законом заходів, що спрямовані на відновлення або визнання виключних прав на інтелектуальний продукт при їх порушенні або оспорюванні.

Розрізнюють дві основні форми захисту прав: юрисдикційну та неюрисдикційну. Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну (в судовому порядку) і спеціальну (адміністративний порядок) форми реалізації передбачених законом заходів захисту. Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб стосовно захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, які здійснюються ними самостійно, без звертання за допомогою до державних або інших компетентних органів.

Об’єктом захисту є суб’єктивні права інтелектуальної власності немайнового та майнового характеру.

Відповідно до ст 432 ЦК, Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інте¬лектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Право на судовий захист означає, що за певних умов особа, яка вважає своє право порушеним, може вимагати від суду винесення рішення про застосування одного із способів захисту, а суд зобов'язаний винести рішення відповідного змісту. Судовий порядок захисту прав є найбільш досконалим для встановлення істини. Тому судовий порядок є основною формою захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інте¬лектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи екс¬порт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовува¬лися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

83. Спадкування прав інтелектуальної власності

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід акторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить таку норму: «Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником» (п. 6 ст. 28). Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Проте із цього загального правила є один виняток. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне і те саме зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), що не є об'єктом права власності спадкодавця.

Для одержання інформації щодо належності спадкодавцеві авторського права необхідно подати запити до Державної служби інтелектуальної власності щодо отримання інформації з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (для встановлення факту реєстрації свого права спадкодавцем) та до Державного реєстру договорів, які стосуються прав автора на твір (для встановлення наявності чи відсутності факту передачі майнових прав на зареєстрований твір іншим особам).

Право власності на винахід та на корисну модель засвідчуються патентом (деклараційним патентом), на промисловий зразок — патентом, на знаки для товарів і послуг — свідоцтвом.

На підтвердження належності цих прав спадкодавцю на час відкриття спадщини нотаріусу подається виписка з відповідного державного реєстру (Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг; Державного реєстру патентів України на промислові зразки; Державного реєстру патентів України на винаходи; Державного реєстру деклараційних патентів України на корисні моделі тощо).

Свідоцтво про право на спадщину є підставою про направлення клопотання до Державної служби інтелектуальної власності щодо зміни власника та внесення відомостей у відповідний державний реєстр.