70. Майнові права інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу товариства

У сучасних умовах набувають дедалі більшої актуальності питання використання об´єктів інтелектуальної власності у сфері підприємницької діяльності. У зв´язку з цим у сучасній літературі стали вживатися такі поняття, як «комерціалізація інтелектуальної власності» [1; 2], «комерційне використання інтелектуальної власності» [3; 4] тощо. При цьому однією із правових форм залучення у комерційний обіг об´єктів інтелектуальної власності є внесення майнових прав на них до статутного капіталу господарських товариств. У зв´язку з цим виникає чимало проблем як теоретичного, так і практичного характеру, на окремі з яких вже зверталась увага вітчизняних дослідників [5—8].

У першу чергу, слід визначитися стосовно того, що саме виступає об´єктом вкладу у випадку, коли має місце внесення до статутного капіталу господарського товариства інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об´єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об´єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права, передбачені законом.

Вказані права, як випливає із ст. 427 Цивільного кодексу України, можуть бути передані повністю або частково. Тобто до статутного капіталу юридичної особи може бути внесено як увесь комплекс майнових прав на відповідний об´єкт, так і окрема частина таких прав (наприклад право на використання винаходу). З цих міркувань не можна визнати вдалим положення ст. 156 Господарського кодексу України, де передбачено, що володілець патенту вправі передати свої права на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до статутного фонду підприємства. Адже, як було показано вище, майнові права інтелектуальної власності не вичерпуються самим тільки правом використання об´єкта.

Особливої уваги заслуговує питання про можливість внесення до статутного капіталу господарських товариств майнових прав на окремі об´єкти інтелектуальної власності. Стосовно таких об´єктів інтелектуальної власності як об´єкти авторського права і суміжних прав, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин законодавство не передбачає жодних суттєвих обмежень щодо можливості внесення майнових прав на них до статутного капіталу господарського товариства. Водночас стосовно деяких інших об´єктів слід зробити певні застереження.

Так, Цивільний кодекс України серед об´єктів права інтелектуальної власності називає наукове відкриття. Водночас майже усі правові системи не закріплюють виключних майнових прав на наукові відкриття [16; 17]. Відповідно, права на такі об´єкти вкладом до статутного капіталу господарських товариств бути не можуть.

Окремої уваги у цьому відношенні заслуговують правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Йдеться про комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Можливість внесення до статутного капіталу майнових прав на торговельну марку прямо передбачена ст. 157 Господарського кодексу України.

Що стосується комерційного найменування, то закон обмежує можливість передання прав на цей об´єкт іншій особі. Це пов´язано з тим, що основна функція комерційного найменування полягає в індивідуалізації конкретної особи. В літературі висловлена думка про неможливість внесення до статутного фонду прав на даний засіб індивідуалізації [19]. Якщо виходити зі змісту ч. 2 ст. 490 Цивільного кодексу України, то можна припустити, що майнові права на комерційне найменування можуть вноситися до статутного капіталу юридичної особи не інакше, як разом із цілісним майновим комплексом чи його відповідною частиною. Водночас практична реалізація наведеного законодавчого положення уявляється вельми проблематичною з огляду на те, що комерційне (фірмове) найменування є засобом індивідуалізації юридичної особи-суб´єкта підприємницької діяльності, а не цілісного майнового комплексу такої особи.

Особливістю географічного зазначення є те, що закон не визнає його об´єктом виключних прав конкретної особи. Згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-ХІУ права на зазначення походження товару може набути будь-яка особа, яка виробляє певний товар в конкретному географічному місці. Водночас ст. 17 вказаного Закону передбачає, що власник свідоцтва на кваліфіковане зазначення походження товару не має права видавати ліцензії на його використання іншим особам. Із наведеного вище випливає, що можливість внесення майнових прав інтелектуальної власності на зазначення походження товару до статутного капіталу юридичної особи виключається.

Окремо слід зупинитися на питанні про можливість майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю виступати вкладом до статутного капіталу юридичної особи. Цивільний кодекс України виділяє комерційну таємницю як окремий об´єкт права інтелектуальної власності і закріплює майнові права на нього. Тому на сьогоднішній день яких-небудь вагомих перешкод для позитивного вирішення питання про можливість внесення до статутного капіталу господарського товариства майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю немає.

Певні труднощі виникають також стосовно грошової оцінки майнових прав інтелектуальної власності при внесенні їх до статутного капіталу господарського товариства. Необхідність проведення грошової оцінки прямо передбачена законодавством, зокрема ч. 2 ст. 115 Цивільного кодексу України. При цьому вказана стаття передбачає, що грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за домовленістю між учасниками, а у випадках, передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній оцінці.

На сьогоднішній день основу правового регулювання у сфері оцінки майна та майнових прав становить Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» від 12.07.2001 р. № 2658-III. У ст. 7 цього Закону передбачено випадки обов´язкового проведення оцінки майна. До таких Закон відносить, зокрема, створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна чи майна, яке перебуває в комунальній власності, визначення вартості вкладів учасників і засновників господарського товариства, якщо в таке товариство вноситься майно господарських товариств, у яких є частка держави (частка комунального майна), а також у випадку виходу (виключення) учасника з такого товариства.

Такий підхід українського законодавця не можна визнати вдалим з огляду на те, що статутний капітал розглядається як певна мінімальна гарантія майнових інтересів кредиторів господарського товариства. Це підкреслюється у статтях 144, 155 Цивільного кодексу України, де сказано, що статутний капітал визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Проте грошова оцінка майнових прав інтелектуальної власності здійснюється, за загальним правилом, «за домовленістю між учасниками» і може істотно відрізнятися від реальної їх вартості, в тому числі перевищувати її. Гадаємо, що у ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» до випадків проведення обов´язкової оцінки слід віднести також проведення грошової оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які вносяться як вклад до статутного капіталу господарського товариства.

У контексті досліджуваної проблематики не можна також погодитися із визначенням у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» об´єктів оцінки. Відповідно до ст. 3 цього Закону:

— майном, яке може оцінюватися, вважаються об´єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід´ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об´єкти права інтелектуальної власності (виділено автором — І. Я.); цілісні майнові комплекси всіх форм власності;

— майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов´язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Тобто наведений Закон визнає об´єктами оцінки самі об´єкти інтелектуальної власності, а не майнові права на них. Але, як було доведено вище, вкладом до статутного капіталу господарського товариства виступають саме майнові права інтелектуальної власності і, відповідно, саме вони потребують проведення грошової оцінки. Необґрунтованість наведеного вище підходу, закріпленого у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» стає ще більш очевидною з огляду на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1185 затверджено Національний стадарт № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності». І хоча зазначений документ прийнятий відповідно до ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», об´єктами оцінки він визначає не самі об´єкти інтелектуальної власності, а саме майнові права інтелектуальної власності (п. 2). З огляду на це, вищезгаданий Закон потребує внесення змін стосовно визнання об´єктами оцінки майнових прав інтелектуальної власності, а не самих об´єктів інтелектуальної власності.

Із викладеного вище випливає, що законодавство України, яке регулює питання, пов´язані із внесенням майнових прав інтелектуальної власності як вкладу до статутного капіталу господарського товариства, потребує певного доопрацювання. Гадаємо, що проведений в даній публікації аналіз і зроблені висновки і пропозиції сприятимуть удосконаленню правового регулювання у цій сфері.