4. Міжнародні акти в сфері охорони прав інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є низка угод (25), більшість з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а ще декілька – у сфері авторського права і суміжних прав:

1. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

Договори з охорони прав інтелектуальної власності. Ця група договорів визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні:

2. Договір про патентне право.

3. Паризька Конвенція про охорону промислової власності.

4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

5. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

6. Найробський договір про охорону олімпійського символу.

7. Договір про закони щодо товарних знаків.

8. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники.

9. Договір ВОІВ з авторського права.

10. Договір ВОІВ з виконань і фонограм.

11. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

12. Мадридська угода з недопущення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження товарів.

13. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їхніх фонограм.

14. Вашингтонський договір щодо прав інтелектуальної власності за відношенням до топографій інтегральних мікросхем.

Договори з глобальної системи охорони. Ця група договорів забезпечує, щоб кожна міжнародна реєстрація або подача заявки діяли у будь-якій відповідній державі, що приєдналася до угоди. Послуги, що надає ВОІВ відповідно до цих договорів, спрощують і зменшують вартість підготовки або подачі окремих заявок у всіх країнах, у яких проводиться запит охорони щодо певного права інтелектуальної власності.

15. Договір про патентну кооперацію.

16. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

17. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

18. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

19. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури.

20. Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію.

Договори про класифікації. Ця група договорів створює системи класифікацій, які організовують інформацію про винаходи, товарні знаки і промислові зразки в індексовані, керовані структури для полегшення пошуку:

21. Локарнська угода про установлення міжнародної класифікації промислових зразків.

22. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

23. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію.

24. Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків.

25. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин.

Україна ратифікувала 19 з цих угод:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року, учасницею якої Україна є з 31 травня 1995 р.

2. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію від 24 березня 1971 р. (Україна приєдналася 17 грудня 2008 р.).

3. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури від 28 квітня 1977 р., до якого Україна приєдналася 1 листопада 1996 р.

4. Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазький акт, прийнятий 28 листопада 1960 р. та Женевський акт, прийнятий 2 липня 1999 р.), до якої Україна приєдналася 17 січня 2002 р.

5. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р.

6. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р., який набув чинності для України одночасно із самою угодою.

7. Найробський договір про охорону олімпійського символу від 26 вересня 1981 р., учасницею якого Україна є з 20 грудня 1998 р.

8. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 р., до якої Україна приєдналася 1 червня 2000 р.

9. Договір про патентну кооперацію від 19 червня 1970 р., чинний для України з 1991 року.

10. Договір про патентне право, прийнятий 1 червня 2000 р. у м. Женеві, до якого Україна приєдналася з 22 листопада 2002 р.

11. Паризька Конвенція про охорону промислової власності 1883 року, учасницею якої Україна стала у 1991 році.

12. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм 1971 року, до якої Україна приєдналась у 1999 році.

13. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961 року, до якої Україна приєдналась у 2001 році.

14. Договір про закони щодо товарних знаків, підписаний 27 жовтня 1994 р. у м. Женеві, ратифікований Україною 13 жовтня 1995 р.

15. Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., членом якої Україна є з 3 листопада 1995 р.

16. Договір ВОІВ з авторського права 1996 року, до якого Україна приєдналася у 2001 році.

17. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

18. Договір ВОІВ з виконань і фонограм 1996 року, до якого Україна приєдналася у 2001 році.

19. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року, ратифікована Україною у 1993 році [1, 12].  

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Адміністративні функції цих договорів і угод виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що була створена у 1967 році на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, відповідно до Конвенції про заснування ВОІВ. У 1974 році ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, зокрема і Україна, яка, до речі, як держава-засновниця ООН, стала однією із засновників ВОІВ.

Стокгольмська конвенція 1967 року (ст. 3) визначає такі цілі організації:

1. Сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співпраці держав й у відповідних випадках взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією.

2. Забезпечення адміністративного співробітництва Союзів.

Таким чином, діяльність ВОІВ присвячена розвитку збалансованої і доступної міжнародної системи, що забезпечує винагороду за творчу діяльність, що стимулює інновації і вносить вклад в економічний розвиток при дотриманні інтересів суспільства.

Принципи охорони прав авторів за Бернською Конвенцією про охорону літературних та художніх творів

Станом на 2010 рік учасниками Бернської конвенції є 164 держави. Вона була багаторазово переглянута,  найбільше визнання отримав Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р. Україна приєдналась до Паризького акта 25 жовтня 1995 р.

Конвенція заснована на трьох принципах: «національного режиму», відповідно до якого твори, створені в одній із країн − членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від будь-яких формальних умов (тобто охорона надається автоматично і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо, що протягом тривалого часу було причиною неприєднання до Конвенції США); і принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в країні походження твору.

Особливості захисту товарних знаків за Паризькою конвенцією про охорону промислової власності

Була прийнята Паризька конвенція з охорони промислової власності  20 березня 1883 р. Головною метою цієї Конвенції є охорона промислової власності, в тому числі й товарних знаків. На 2010 рік у Конвенції беруть участь 173 країн. Вона також неодноразово переглядалась. Найбільше визнання отримав Стокгольмський акт, який набув чинності  26 березня 1970 р.

Дата набуття чинності для України − 25 грудня 1991 р.

Конвенція відкрита для всіх держав. Її положення Конвенції поділяються на три основні групи: національний режим; право пріоритету; загальні правила. Стосовно національного режиму Конвенція передбачає, що охорона товарних знаків у кожній з країн-учасниць Конвенції здійснюється відповідно до національного законодавства цієї країни. Іноземним власникам товарних знаків надається така ж сама охорона, як і власним громадянам.  Правова охорона, що надається Конвенцією, поширюється також на громадян держав, які не приєдналися до Конвенції.

Національний режим, відповідно до Конвенції, надається на основі принципу так званої формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно забезпечують не рівність конкретних прав, а взаємно забезпечують рівність іноземцівув правах з місцевими громадянами. Іноземці отримують ті ж самі права, які надаються власним громадянам.

Здобутком Конвенції є визначення конвенційного пріоритету. Він полягає в тому, що особа, яка подала заявку на реєстрацію товарного знака в одній із країн Союзу, користується пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на реєстрацію свого товарного знака протягом шести місяців і в інших країнах Союзу.

Підставою для використання права пріоритету є належним чином оформлена заявка, що вже подана в одній із країн-членів Союзу. Важливою перевагою цього положення є також і те, що заявник не зобов’язаний подавати заявку на товарний знак одночасно в усі країни, в яких він бажає одержати його правову охорону.