31. Строк охорони авторських прав

Відповідно до ст 28 «ЗУ про авторське право і суміжні права», авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

32. Сайт як об’єкт права інтелектуальної власності

33. Об’єкти суміжних прав

Наближеними до авторського права є «суміжні права». Реалізація суміж¬них прав здійснюється через можливість використання певних результатів твор¬чої діяльності авторів. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання тво¬ру, виробництва фонограми, відеограми, оприлюднення передачі організації мов¬лення.

Охорона суміжних прав здійснюється згідно з положеннями статей 13, 41, 54, 55 Конституції України; ЦК України; законів України: «Про авторське пра¬во і суміжні права»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»; «Про телебачення і радіомовлення»; «Про кінематографію»; «Про інформацію»; Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, вироб¬ників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р. (м. Рим); Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 p.; Договору Всесвітньої організації інтелектуаль¬ної власності про авторське право; Договору Всесвітньої організації інтелекту¬альної власності про виконання і фонограми, прийнятого Дипломатичною кон¬ференцією 20 грудня 1996 р., та ін.

У статті 449 ЦК наводиться вичерпний перелік об'єктів суміжних прав. Так, Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення. Правовій нормі, що міститься у ст. 449 ЦК, кореспондуються положення ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Визначення таких об'єктів суміжних прав, як виконання, фонограми та відеограми міститься у ст. 2 вказаного Закону.

Публічним виконанням є подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за ви¬нятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути при¬сутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Фонограмою визнається звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Примірником фонограми є копія фонограми на відповідному матері¬альному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину.

Відеограма — це відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухо¬мих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріа¬лом для виготовлення її копій. Примірником відеограми є копія відеограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередко¬вано із цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Визначення поняття програми (передачі) організацій мовлення на законодав¬чому рівні не дається. Але, проаналізувавши норми гл. 37 ЦК та Закону України «Про авторське право і суміжні права», можна зробити висновок, що програма (передача) організацій мовлення — це об'єктивна форма використання творчого ре¬зультату суб'єкта авторського та (або) суміжних прав, яка здійснюється організа¬цією ефірного чи кабельного мовлення за допомогою відповідних технічних засобів і може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» мовленням визнається передача на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються переда¬вальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.