Питання№22 - Просвітництво і абсолютизм.

Важливі відкриття, які були здійснені в астрономії, фізиці, хімії, медицині, біології, похитнули релігійну картину світу. В очах багатьох людей світ змінився, став зрозумілим і досліджуваним. Тепер за допомогою науки можна було пояснити велику кількість явищ природи, які до цього часу були незрозумілими. Величезні успіхи в точних науках призвели до того, що в людей з’явився інтерес, до устрою суспільства й держави. Релігійне пояснення непорушності феодальної станової держави вже не влаштовувало більшість мислителів, які виступали з критикою абсолютної монархії, феодального суспільства та шукали шляхи побудови нового, більш справедливого суспільства. Це й зумовило зародження нової ідейної течії – Просвітництва

Учені та мислителі	Основні ідеї та відкриття
Шарль Монтеск’є (1689–1755)	• Обґрунтував теорію про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. • Виступав за обмеження влади короля конституцією та двопалатним парламентом. • Ідеал — монархія, обмежена конституцією, яка б забезпечувала владу буржуазії
Вольтер (1694–1778)	• Виступав за обмеження влади короля і необхідність запровадження конституції, ліквідацію привілеїв дворянства та духовенства. • Найсправедливішим устроєм вважав такий, в основі якого лежить свобода, власність, рівність. • Виступав за скасування феодальних привілеїв, проголошував свободу віросповідання, друку, слова. • У церкві вбачав своїх ворогів, проте релігію вважав корисною для народу
Дені Дідро (1713–1784)	• Завданням держави вважав забезпечення громадянам їхніх прав. •Виступав за скасування феодальних відносин, за наділення селян землею, ліквідацію станових привілеїв. • Держава має дбати про розвиток освіти, виховання, проводити прогресивні реформи. • Був прихильником виборних органів влади, але не заперечував монархію. • Виступав проти будь-якої релігії
Жан-Жак Руссо (1712–1778)	• Прихильник республіканської форми правління, висунув ідею природного народного суверенітету, заснованого на принципах рівності і вільності. • Г ромадяни повинні перебувати під захистом законів, прийнятих ними самими, а держава повинна втілювати волю народу. • Найважливіші супільні проблеми повинні вирішуватися через плебісцит. • Визнавав користь релігії
ан Мельє (1727–1781)	• У своїй праці «Заповіт» оголосив війну Богу, королю і всім багатіям. • Виступав за скасування приватної власності і передачу землі у спільне користування. • Закликав до революції, щоб знищити владу короля і привілейованих станів

Питання№23

-Прусія за Фрідріха II .

Найбільшої могутності та зовнішньополітичних успіхів досягла Пруссія при Фрідріху II (1712—1786 pp., правив у 1740—1786 pp.) — талановитому організаторові та полководцеві. Він отримав чудову освіту, читав французькі книги — краще знав французьку мову, ніж німецьку, яку ще вважав, — переписувався з Вольтером і намагався провадити реформи у дусі «освіченого абсолютизму»,  за що отримав прізвисько «король-філософ». Король сприяв розпитку промисловості та мануфактур, оскільки розумів, що чим багатшими будуть його піддані, тим більші податки вони зможуть платити; опікувався будівництвом шляхів, каналів; держава допомагала осушувати болота, залучала на нові землі колоністів, піклувалася про введення нових сільськогосподарських культур, особливо картоплі. Були проведені судові реформи — відмінено тортури, введено кодекс права, за яким всі піддані визнавалися рівними перед законом; проголошено свободу віри та друку, введено початкову освіту, яка була обов'язковою; покращено становище дер-жавних селян, які отримали право на володіння землею та передачу її у спадок, заборонено зганяти селян із землі та впорядковано барщину. Король правив самодержавно, без міністрів. Головною своєю метою він вважав посилення влади дворян та їхнє збагачення.Та найулюбленішим дітищем Фрідріха II, як і його батька, була армія, що за чисельністю посіла 4 місце в Європі, нараховуючи 200 тис. чоловік, і вважалася найкращою на континенті. На її утримання йшло 2/3 державних видатків. У зовнішній політиці король вважав основним ворогом Австрію і разом з Англією розпочав проти неї війну. Однак на боці Австрії виступили Франція, Росія, Саксонія, Швеція, Іспанія. У ході Семилітньої війни (1756 1763) Фрідріх виявив себе видатним полководцем, отримавши перемогу над австрійськими та французькими військами. Та у 1759 р. він був вщент розбитий росіянами при Кунерс- дорфі, російська армія зайняла Берлін, однак ситуацію врятували смерть російської імператриці Єлизавети Петрівни і прихід до влади Петра III, який був фанатичним прихильником Фрідріха і всього прусського. За мирним договором Пруссія зберегла захоплену в Австрії найбагатшу провінцію Сілезію. Після першого поділу Польщі до Пруссії приєднано Західну Пруссію, і Фрідріх оволодів майже всім південним узбережжям Балтійського моря. На момент смерті Фрідріха Великого чисельність прусських підданих зросла до 6 мільйонів, а Пруссія стала великою європейською державою.

Питання№24

-Австрія за Марії Терезії та Йосипа II .

Марі́я Тере́зія Вальбурга Амалія Христина (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; *13 травня 1717, Відень — †29 листопада 1780) — ерцгерцогиня Австрії, королева Угорщини з 25 червня 1741 р.^[3], королева Богемії з 20 жовтня 1740^[4], Королева Галичини та Володимирії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотарингського, обраного імператором 1745 року). Засновниця Лотаринзької гілки династії Габсбургів. Правління Марії-Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша донька імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурга.

Серед її численних дітей — два імператори (Йосип II та Леопольд II), а також знаменита королева Франції Марія-АнтуанеттаАвстрійська.

Старша донька імператора Карла VI та його дружини Єлизавети Христини Брауншвейг-Вольфенбюттельської, його спадкоємиця, в силу Прагматичної санкції. Отримала чоловіче виховання, яке підготувало її до управління імперією. З 14 років вона вже була присутня на засіданнях державної ради. 1736 р. вийшла заміж за герцога лотаринзького Франца Стефана. 1740 р. вступила на престол і з перших же днів опинилась обличчям до обличчя з більшістю претендентів на «австрійську спадщину», які не бажали поступатись їй своїми правами (див. Війна за австрійську спадщину). Аахенський мир в 1748 розв'язав це питання на користь Марії-Терезії, втративши, однак, Сілезію.

Марія-Терезія була коронована угорським королем 25 червня 1741 року в готичному соборі святого Мартіна в місті Братислава (зараз столиця Словацької республіки).

1745 р. чоловік Марії-Терезії був коронований імператором під іменем Франца I. У Семилітній війні (1756-1763 рр.) Марія-Терезія взяла участь з метою відвоювати Сілезію, але зазнала невдачі; Сілезія залишалась при владі Фрідріха II. 1765 р. помер імператор Франц I, і овдовіла Марія Терезія призначила своїм співправителем свого сина (імператор Йосип II), обмеживши, зрештою, його діяльність придворними, фінансовими та військовими справами, але й тут не даючи йому повної самостійності. 1772 р. Марія-Терезія взяла участь у першому поділі Польщі і отримала Галичину. Османську імперію вона примусила погрозами віддати їй Буковину (1775 р.). 1778 р. Марія-Терезія висловила претензії на «баварський спадок»; зіткнення, яке звідси відбулося, було закінчено Тешинським миром, на підставі якого австрійський дім отримав область Інн(з центром в місті Браунау-на-Інні).

Після смерті батька Франца I Лотаринзького, обраного імператором, його було долучено матір'ю до управління австрійськими володіннями. Епоха їх спільного правління відзначилась широкою реформаторською діяльністю, оскільки необхідність реформ виявилась під час Семирічної війни, що поставила Австрію на край загибелі, а з-за кордону проникали просвітницькі ідеї французької філософії XVIII століття. Партія «просвіти» (Aufklärungspartei) все більше брала гору у літературі та навіть в урядових колах Австрії, незважаючи на консервативні погляди імператриці, й зрештою на чолі прихильників новизни виступив Йосип, за участі якого уряд Марії Терезії полегшив положення селян, укріпив державну владу, скасував орден єзуїтів й тортури. Тим не менше, політика Марії Терезії, повна компромісів, не могла задовольнити її сина. Незважаючи на палку любов до матері, Йосип провів найкращі роки життя у глухій боротьбі з нею, що зрідка значно загострювалась (наприклад, з питання про віротерпимість).

Лише після смерті матері, з 1780 року, мав цілком розв'язані руки для здійснення широких реформаторських задумів. Програма Йозефа II була послідовним висловленням системи освіченого абсолютизму. Сучасник коронованих філософів, Фрідріха II Пруського та Єкатєріни II, був одним з найдієвіших людей свого часу, який, не шкодуючи ні себе, ні інших, цілковито виснажив себе роботою. Його численні подорожі були не тріумфальними прогулянками, а тяжкою працею добросовісного ревізора. Вникаючи у всі справи, відверто вірив у своє покликання вивести Австрію з відсталого стану шляхом реформ, що йдуть згори. Для цього потрібно було, як вважав, передусім, посилення державної влади, причому слідував старовинній австрійській традиції посилення зовнішньої та внутрішньої могутностідержави, бюрократичної централізації, об'єднання різнорідного складу монархії, скасування старовинних вольностей феодального походження та підпорядкування Церкви державі.

Його філантропічна діяльність досягала всіх знедолених, починаючи з селян, та закінчуючи сиротами, хворими, глухонімими, незаконно народженими. Разом з тим, абсолютно не сприймав сентиментальну та дещо відсторонену благодушність чуттєвого XVIII століття. За найменшого спротиву він проявляв значну жорсткість; у зовнішній політиці він керувався лише інтересами власної держави. У цьому сенсі впливав на дипломатію Марії Терезії та несе відповідальність за роль Австрії у першому поділі Польщі.

Питання№25

- Англійські колонії в Північній Америці .

Англія пізніше від інших європейських держав приступила до колонізації Америки. Англійці, на відміну від іспанців, не шукали багатих родовищ золота і срібла або, як португальці й голландці, ринків для купівлі й вивозу до Європи рідкісних і цінних товарів. Вони прагнули знайти вільні землі, придатні для обробітку. Північна Америка стала саме тим, чого шукали англійці. Місцевий клімат нагадував європейський, тут були багаті землі, ліси. Басейни річок Міссісіпі та Св. Лаврентія давали змогу великим суднам досягати районів континенту, віддалених від узбережжя на 1000 км. Крім того, тут не було численного осілого тубільного населення, як в іспанських колоніях. Англійцям довелося зустрітися з нечисленними (200 тис. душ) племенами, головним заняттям яких було полювання. Тому англійські колоністи своєю працею, а не пограбуванням, як це робили іспанці, освоювали природні багатства нового континенту.

Перше постійне поселення англійці заснували 1607 р. у гирлі річки Джеймс (Віргінія). Згодом нові поселення виникли на північ і південь, уздовж узбережжя від іспанської Флориди до Нової Англії. Кожна з цих колоній утворилася незалежно одна від одної зі своїм виходом до моря.

Засновниками колоній попервах були торговельні компанії, що брали на себе перевезення та облаштування колоністів на нових територіях, а також великі власники, які купували чи отримували в дар землі від короля.

Компанії та власники призначали губернаторів, збирали податки. Колоністи користувалися правами англійських громадян.