-Початок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, битва на Жовтих Водах, Корсунем, Пилявцями .

4. Початок і хід Національно-визвольної війни. Очолив народне повстання чигиринський сотник Богдан (Зіновій) Хмельницьким,що на собі відчув сваволю польської шляхти й труднощі безправного становища. He знайшовши справедливості, він із невеликим загоном однодумців виїхав па Січ, де в січні 1648 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, Б. Хмельницький у своїх універсалах закликав народ до повстання.

4.1. Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і підКорсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.

На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.

13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.

Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом. На протязі липня і серпня цього poкy продовжувалася облога Збаразької фортеці Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Пів-денно-Східній Європі.

4.2. Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької державив межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.

Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася  у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Питання№35

-Національно-визвольна війна 1648-1651 років, Зборівська угода, Берестецька битва, Іван Богун, Білоцерківський мирний договір .

Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і підКорсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.

На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.

13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.

Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом. На протязі липня і серпня цього poкy продовжувалася облога Збаразької фортеці Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Пів-денно-Східній Європі.

Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди.

22-23 травня 1652 р. Б. Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30 тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем (Жванецька облога у жовтні-грудні 1653 p.).

Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар.

Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької державив межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.

Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася  у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Іва́н Богу́н (* ? — † 17 лютого 1664) — український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом — кальницький (вінницький) і паволоцький; один із соратників Богдана Хмельницького в період Хмельниччини.

Достеменно про походження, дату та місце народження Богуна не відомо. Його біографія до 1649 року рясніє припущеннями та версіями жодна з котрих не є безсумнівна. З початком у 1648 році Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», він значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них М. Криса, який був серед заручників у поляків в битві під Жовтими водами). Треба додати, що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання, які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником.

Питання№36

- Утворення Української козацької держави –Гетьманщини, політичний та адміністративно-територіальний устрій, фінансова система, судочинство, армія .

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави під назвою «Військо Запорозьке». Історики дали цій державі умовну назву — Гетьманщина. Швидка організація державного життя на визволених територіях засвідчила, що Національно-визвольна війна відкрила широку перспективу для майбуття українського народу. Як відомо, остаточну мету визвольних змагань козацтва Богдан Хмельницький вбачав у відродженні Української держави. При тому гетьман брав до уваги не тільки державотворчий досвід Запорозької Січі й Великого князівства Литовського, а й державницькі традиції Київської Русі та Галицько-Волинського королівства, пам'ять про які жила в колах української православної шляхти й духівництва, а від часів Сагайдачного — і серед козаків. Про живлющість ідеї утвердження козацької держави добре знали в Західній Європі ще задовго до 1648 р. Зокрема, семигородський князь 1628 р. говорив, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему республіку, якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора».

Переможні битви 1648—1649 pp., унаслідок яких значну частину українських земель було визволено з-під польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави — Гетьманщини.

Адміністративно­територіальний устрій. За умовами Зборівського договору, Українська гетьманська держава охоплювала територію колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На цих землях площею близько 200 км² на той час проживало понад 3 млн осіб.

Державу було поділено на полки, що були одночасно адміністративно­територіальними одиницями й підрозділами козацького війська. У 1649 р. на Лівобережжі було сім полків (Полтавський, Ніжинський, Чернігівський, Миргородський, Прилуцький, Переяславський і Кропивненський), а на Правобережжі — дев’ять полків (Київський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Чигиринський, Черкаський, Кальницький, Корсунський і Брацлавський). Кількість полків не була сталою, а змінювалася відповідно до військово­політичної ситуації в Гетьманщині. У 1649 р. налічувалося 16, у 1650 р. — 20, а в 1954 р. — 18 полків. У кожному полку, залежно від території і кількості населення, було 10—20 і більше сотень. У сотні могло бути від кількох десятків до 200—300 козаків.

Територія Запорозької Січі з її володіннями становила окрему адміністративну одиницю. Функції столиці держави виконував Чигирин, що був резиденцією гетьмана.

Новий адміністративно­територіальний поділ, запроваджений в Українській гетьманській державі, відрізнявся від старого поділу на воєводства й повіти тим, що полки й сотні були відносно невеликими військово­адміністративними одиницями. Унаслідок цього влада ставала ближчою до потреб людей, здійснення керівництва на містах ставало простішим та ефективнішим.

 

3.   Українське військо. По закінченні Корсунської битви Б. Хмельницький розпочав створення українського козацького війська. Його ядром стали реєстрові та запорозькі козаки, до яких приєдналися повстале «покозачене» селянство та міщанство. Для подальшого формування й організації українських збройних сил Хмельницький запровадивтериторіальну полково­сотенну систему: певна територія виставляла декілька сотень вояків, які об’єднувалися в полк. Завдяки цьому гетьман залучив до збройної боротьби з ворогом населення усієї Гетьманщини. Незважаючи на повідомлення деяких джерел про величезний кількісний склад армії Б. Хмельницького в роки війни насправді регулярне боєздатне військо, на думку дослідників, було в межах 40—60 тис. осіб. На той час це була могутня армія.

Основу армії становила оснащена вогнепальною зброєю піхота. Відсутність власної кінноти (у якій мала перевагу польська армія), особливо на початку війни, компенсувалася за рахунок союзної татарської кінноти.

Військо Хмельницького мало значну артилерію. Було створено полкову артилерію та окрему артилерію головного командування (гетьмана). Для цього було використано гармати, захоплені повстанцями у визволених містах та замках, а також налагоджено виготовлення гармат у Ніжині.

Командні посади в українському війську посіли представники реєстрової козацької старшини, української шляхти й заслужені козаки.

 

4.   Фінанси та судочинство. Фінансова система Гетьманщини до 1654 р., як вже зазначалося, контролювалася особисто Б. Хмельницьким. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідовано всі старі державні податки й введено нові. Основними джерелами поповнення державної скарбниці стали податки, прикордонні торгові мита, доходи від промислів та із земельного фонду. Так, встановлювалися податки з млинів, за виробництво і продаж горілки, збори з торгів і ярмарок тощо. Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер сплачували «чинші на Хмельницького». Лише останні забезпечували надходження до державної скарбниці Гетьманщини 100 тис. злотих щорічно.

В Українській гетьманській державі існувала власна система судочинства. Під час війни було знищено всі станові (гродські, земські й підкоморські) суди і створено Генеральний військовий, полковий та сотенний суди. Козацьким судам підлягали не лише козаки, а й шляхтичі, міщани та селяни, особливо за важкі злочини (вбивства, розбій тощо).

Генеральний військовий суд був вищою судовою інстанцією при уряді Гетьманщини. До нього входили два генеральні судді та судовий писар, що вів справи. Генеральний військовий суд розглядав скарги на рішення судів нижчих інстанцій, а також виняткові справи, із якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана.

Окрім того, у містах із маґдебурзьким правом, як і раніше, існували суди магістратів. Справи духівництва розглядалися в церковних судах.

— На звільненій від польського панування території сформувалася Українська гетьманська держава — Військо Запорозьке. Історичні обставини виникнення обумовили напіввійськовий характер української державності.

— Важливою складовою й гарантом успішної розбудови Української держави стала її армія, створена на організаційних принципах Запорозької Січі.

— Наявність власних фінансів і судочинства свідчили про повноцінний характер державності Війська Запорозького.

— Значні зміни відбувалися в соціально­економічному житті українського народу. Значний вплив на соціально­економічну ситуацію в Україні мала незавершеність визвольної боротьби.

 

Питання№37

-Національно-визвольна війна 1652-1653 років, Молдовські походи Богдана Хмельницького. Батозька битва. Жванецька облога .

22–23 травня 1652 р. – битва під Батогом (Вінниччина): козаки розгромили польську армію;

11 жовтня – 5 грудня 1653 р. – облога Жванця (Поділля). Татари вимагають припинення війни і виконання Зборівського договору (за це вони отримали від поляків данину і право на ясир).

Молдавські походи – воєнні дії козацького війська проти Молдови, союзниці Речі Посполитої, з метою розірвати її зв’язки з Польщею.

І похід (серпень–вересень 1650р.). Українська армія під командуванням Б.Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Князь В.Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б.Хмельницьким і зобов’язався видати свою дочку Роланду за Тимоша Хмельницького. Після битви під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов’язань. Проте перемога під Батогом змінила відносини між державами.

ІІ похід (липень–серпень 1652 р.). Україно-молдавський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша.

Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В.Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б.Хмельницького.

ІІІ похід (квітень–травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Т.Хмельницького повернуло владу В.Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який закінчився поразкою.

Таласький похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В.Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень–вересень 1653 р.). Останній похід Т.Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тиміш Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву і вивозили тіло Т.Хмельницького.

Таким чином, молдовський напрямок політики Б.Хмельницького не дав бажаних результатів.

Становище Української держави наприкінці 1653 р.

Загибель значної кількості людей в результаті п’яти років війни та епідемій чуми та холери. Спустошення території України внаслідок тривалих військових дій з поляками, польських каральних походів, пограбування татарами. Занепад сільського господарства. Зростання невдоволення населення. Погіршення міжнародного становища Української держави

Поразка української армії під Берестечком, як вам відомо, спричинила спробу молдавського господаря В. Лупу відмовитися від союзу з Хмельницьким. Гетьман направив свого сина Тимоша з військом, щоб відновити його. Оскільки це не відповідало інтересам Речі Посполитої, польний гетьман М. Калиновський вирішив перешкодити цьому походу. У районі с. Батіг, поблизу Ладижина, на шляху українського війська Калиновський розташував укріплений табір із військами. Хмельницький у доволі іронічній формі запропонував йому не перешкоджати походу.

У середині травня 1652 р. Хмельницький зі своїм сином Тимошем вирушив із Корсуня в напрямку Батога. Його військо складалося із 15 тис. козаків та 20 тис. татарської кінноти. В армії Калиновського налічувалося 35 тис. осіб, із яких лише 20 тисяч були вояки, а решта — слуги.

Уранці 22 травня, прибувши під Батіг та оцінивши ситуацію, Хмельницький з'ясував, що розміри польського табору значно перевищують кількість війська Калиновського. Він наказав атакувати табір з усіх боків, оскільки у противника не було можливості захищати весь табір одночасно. Атаки козаків і татар на табір тривали впродовж 22—23 травня й завершилися повним розгромом польської армії. У битві загинуло близько 10 тис. польських вояків і сам М. Калиновський.

Звістка про загибель польської армії під Батогом приголомшила уряд Речі Посполитої. Хмельницький після здобутої перемоги став вимагати від Варшави поновлення Зборівської угоди.

У 1653 р., відновивши сили після поразки під Батогом, поляки продовжили боротьбу проти Гетьманщини. У лютому на Брацлавщину вторглася 12—14-тисячна польська армія під проводом Стефана Чарнецького. Вона спустошувала міста й села, залишаючи за собою згарища і смерть. Ворог дійшов до Умані. Однак тут підрозділи Чарнецького зазнали дошкульної поразки від козацьких загонів І. Богуна й залишили межі Брацлавщини.

У травні 1653 р. Хмельницький із ЗО тис. козаків та 12—15 тис. татар вирушив з Умані в новий похід проти поляків. Однак гостра нестача продовольства і фуражу, наростання невдоволення козаків грабунками татар, звістка про провал четвертого молдавського походу спричинили виступ козаків проти гетьмана в червні 1653 р. Як наслідок, уперше за роки війни похід Хмельницького був зірваний.

Тим часом польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, просуваючись українськими землями, восени 1653 р. дійшла до Жванецького замку, що був поряд із Хотином, й зупинилася там в укріпленому таборі. Її кількість разом зі слугами становила 60 тис. осіб.

11 жовтня після того, як сюди дісталися війська Хмельницького та хана Іслам-Гірея, розпочалися бойові дії. У підпорядкуванні гетьмана було близько ЗО—40 тис. козаків і приблизно такою ж була кількість татарської кінноти. Від середини жовтня розпочалася облога україно-татарською армією польського табору. На початок грудня в кільці облоги від голоду, холоду і хвороб загинуло близько 10 тис. осіб. Під тиском обставин поляки розпочали переговори про мир. Також у цей час дійшли відомості про рішення Земського собору в Москві, що остання вступає у війну проти Польщі.

Посередником у переговорах між козаками й поляками знову виступив кримський хан. 5 грудня 1653 р. під Кам'янцем-Подільським хан Іслам- Гірей та Ян Казимир уклали в усній формі кримсько-польський договір. Його умови передбачали припинення воєнних дій та згоду поляків виплатити кримському хану викуп у 100 тис. злотих (так звані «поминки»), і на підставі таємного договору дозволив протягом 40 днів грабувати населення і брати ясир на Волині. Після цього війська розійшлися. Хмельницький вирушив до Переяслава, де 8 січня 1654 р. був укладений союзницький договір із Московською державою.

Щодо визначення в договорі правового статусу Гетьманщини, однозначної інформації немає. Одні джерела стверджують, що умови Зборівського договору відновлювалися, а інші — козаки залишаються лише при своїх давніх (до початку війни) правах і привілеях.

Хмельницький, який не брав участі в укладенні договору, дізнавшись про його зміст, зібрав Старшинську раду. Проінформувавши про Кам'янецьку угоду, гетьман заявив про необхідність повного розриву з Річчю Посполитою.

Питання№38

-Українсько-московський договір 1654 року .

Богдан Хмельницький був хорошим дипломатом. Вже з перших кроків війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами. Неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі і навіть погрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Російський уряд з одного боку не хотів розривати мир з Польщею, а з другого боку мав бажання поширити сферу впливу. Після довгих вагань, "в ім'я віри православної", Земський собор прийняв рішення взяти Військо Запорозьке під "високу царську руку". Юридичне цей акт було оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р.

Вже на етапі підготовки Переяславської ради яка відбулась 8 січня 1654 р, виникають розбіжності у підходах до нового союзу. Російські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився датиписьмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю.

У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини).

Отже переяславсько-московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію, як важіль, за допомогою якого, можна було б вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розпочати розбудову власної держави. Росії Україна була потрібна як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі можливість перетворити часткову залежність на

цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об'єднання з державою суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з їїдемократичними засадами і, де не було, навіть, перспектив для майбутнього самостійного розвитку.

Питання№39

- Національно-визвольна війна 1656-1657 років. Смерть Богдана Хмельницького. Становище України після смерті гетьмана .

Безперечно, Б. Хмельницький — велика історична постать, який започаткував Українську державу.

Становище в Українській державі після смерті Богдана Хмельницького

5—11 квітня 1657 p., ще за життя Б. Хмельницького, старшинська рада ухвалила рішення про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію.

Він помер, але справу визволення країни не було вирішено до кінця.

Розпалася коаліція проти Речі Посполитої.

У цей час між старшиною розпочалася боротьба за гетьманську булаву, що негативно позначилося на стані всієї України.

Руїна — трагічна доба в історії України, період боротьби старшинських угруповань за гетьманську булаву, занепаду визвольних ідей, постійного втручання сусідніх держав в українські справи для досягнення власних загарбницьких планів.

Причини Руїни

1. Несприятливі міжнародні умови, прагнення сусідніх держав до загарбання України.

2. Соціальна неоднорідність українського народу, його небажання коритися шляхетсько-старшинській верхівці.

3. Розкол в середовищі української старшини з питань внутрішньої і зовнішньої політики.

4. Прагнення старшинської верхівки до власного збагачення, боротьба її за владу.

Особливості Національно-визвольної війни

1. Тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби.

2. Значний розмах селянської боротьби у 1648-1652 pp., що сприяло утвердженню в козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин.

3. Провідну роль відігравало козацтво.

4. Домінування збройної боротьби, яка час від часу набувала надзвичайно жорстокого характеру.

Основні досягнення піл час Національно-визвольної війни

1. Ліквідація національного гніту — здобуття української національної державності (офіційна назва держави — "Військо Запорозьке").

2. Послаблення соціального гніту — ліквідація магнатського землеволодіння (фільварків), поширення козацького (хутірського, фермерського) землеволодіння.

3. Було ліквідовано кріпацтво, люди дістали особисту свободу.

4. Ліквідація релігійного гніту — відновлення в правах Української православної церкви, самостійне існування православної церкви.

5. Зміцнилися традиції боротьби проти чужоземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття самосвідомості.

6. Національно-визвольна війна — приклад для наступних поколінь у їхній боротьбі за свою незалежність, зразок мужності і героїзму заради свободи і створення незалежної Української держави.

Причини невдач Національно-визвольної війни українського народу

1. Соціальні протиріччя, повстання, різні конфлікти під час Національно-визвольної війни, що значно ослаблювали сили повсталих.

2. Відсутність у лідерів, чітких політичних орієнтирів, чіткої мети (погляди Б. Хмельницького під час Національно-визвольної війни змінювалися від "автономізму'' до створення самостійної держави).

3. Слабкість новоствореної держави та відсутність надійних важелів управління суспільними процесами.

4. Численні прорахунки керівництва, відсутність єдності дій, боротьба між різними старшинськими групами за владу, переважання особистих, групових і станових інтересів над національними, державними.

5. Постійний зовнішній тиск із боку Речі Посполитої, Туреччини, Московської держави, кримського ханства.

6. Постійне втручання цих держав у внутрішні справи України.

Історичне значення Національно-визвольної війни

1. Привела до створення національної держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до 80-х років ХVІІІ ст.

2. Пришвидшила формування національної державної ідеї, що стала для наступних поколінь українців прапором у боротьбі за незалежність.

3. Сприяла розвиткові національної свідомості українців.

4. Сформувала нову політичну еліту, яка захищала національні інтереси.

5. Збагатила й зміцнила традиції боротьби проти національного, релігійного та соціального гніту.

6. Пробудила прагнення створити власну незалежну соборну державу.

7. Стала поштовхом до розвитку усної народної творчості, літописання, історичної та художньої літератури тощо.

Уроки Національно-визвольної війни

1. Події Національно-визвольної війни продемонстрували, що тільки утворення власної незалежної соборної держави створює політичні умови для розвитку нації.

2. Розбудова держави вимагає значної роботи зі створення ефективного апарату управління.

3. Не можна ігнорувати розв'язанням найважливіших соціально-економічних проблем, спрямованих на задоволення інтересів переважної більшості населення.

4. Необхідна єдність політичної еліти.

5. У боротьбі потрібно захищати насамперед власні національні інтереси.

6. Спроби перекласти вирішення національних інтересів на допомогу зовнішніх держав і здійснення заради цього їм поступок національними інтересами обертається для нації і держави катастрофою.

Питання№40

-Україна в роки правління Івана Виговського. Гадяцька угода. Московсько-Українська війна.

• Іван Виговський - видатний державник, продовжувач політики Богдана Хмельницького, спрямованої на досягнення цілковитої незалежності української держави, на зміцнення її міжнародного авторитету.

• Конотопська битва - приклад справедливої боротьби за визволення свого народу від іноземного панування, на захист власної незалежної держави.

1657 р., 26 серпня	Старшинська козацька рада в Чигирині ухвалила до повноліття Ю.Хмельницького передати гетьманство І.Виговському.
1657 р., жовтень	Генеральна козацька рада в Корсуні визнала гетьманом І.Виговського.
1657 р., жовтень	Укладення І.Виговським союзу зі Швецією.
1658 р., травень	Розгром військом І.Виговського загонів антидержавної опозиції М.Пушкаря та Я.Барабаша під Полтавою.
1658 р., вересень	Укладення українсько-польського перемир'я в Гадячі. Закінчення Національно-визвольної війни.
1658-1659 рр.	Українсько-московська війна.
1659 р., 28 червня	Конотопська битва.

Внутрішнє становище Української держави по смерті Хмельницького переважно зумовлювалося зовнішніми факторами.

• Розпалася спілка держав проти Речі Посполитої.

• Трансильванія зазнала поразки.

• Бранденбурзький правитель відокремив від Речі Посполитої Пруссію та остаточно об'єднав її з Бранденбургом.

• Швеція, втягнута у війну проти Данії, вивела війська з Польщі й невдовзі уклала мирні угоди з Московією та Річчю Посполитою.

• Польща, аби помститися українцям за принизливі поразки минулих літ, разом із Кримським ханством розпочала приготування до нової війни.

• Вдався до наступу проти незалежності Української держави й царський уряд. Свідченням того стали "статі" ("пункти"), з викладом основних положень нового бачення російським престолом українсько-російських відносин, що їх привіз до Чигирина царський посол А.С.Матвєєв.

У них, зокрема, йшлося про те, що

1) у найбільших українських містах мають стояти царські воєводи з військом, утримуватись вони повинні за рахунок місцевого населення; 2) податки з оренди, доходів і млинів мають надходити до царської скарбниці; 3) кількість реєстрових козаків має бути скорочена до 10 – 40 тис. чол.; 4) надалі кандидатуру гетьмана слід узгоджувати з царем; 5) обраного київського митрополита обов’язково направляти на посвячення до московського патріарха тощо.

Головною причиною зміни курсу Російської держави щодо України влітку 1657 р. було невдоволення московського уряду тим, що досі не встановлено реального контролю над територією Війська Запорозького, а українське керівництво послідовно ухиляється від виконання положень договору 1654 р. про обмеження міжнародних зносин гетьманського уряду та збирання податків у царську скарбницю.

На внутрішньому становищі Української держави позначилась і тривала війна.

• Ситуація ускладнювалася поглибленням розбіжностей між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій, між правобережними та лівобережними полками.

Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.

Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.

Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.

Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польськуСтаніслав-Казимир Беневський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

Украї́нсько-росі́йська війна (Козацько-московська війна) — збройний конфлікт, що тривав з 21 вересня 1658 року по 17 жовтня1659 року, між Гетьманщиною, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, та Московським царством. Почався з втручання Росії в міжусобну боротьбу в Україні — підтримки опозиційних сил. Воєнні дії велися на Лівобережжі. В ході війни Виговський покинувросійський протекторат, перейшовши за Гадяцькою угодою під захист польського короля. В битві при Конотопі 1659 року українськікозаки та їх союзники кримські татари розгромили російську армію, але скористатися з цієї перемоги не змогли. Непопулярний союз Виговського з поляками позбавив його підтримки більшої частини козацтва, насамперед Запорозької Січі та лівобережних полків. В результаті він поступився новому гетьману Юрію Хмельницькому, який розірвав Гадяцьку угоду й уклав мир з Москвою. Війна закінчилася укладанням Переяславських статей, що встановлювали над козацькою Україною російський протекторат.

Питання№41

- Порушення територіальної цілістності Української держави-гетьманщини. Переяславський договір. Чуднівська кампанія. Слободищенська угода. Андрусівське перемир’я.

• Укладення Андрусівського договору - одна з найтяжчих подій другої половини XVII ст. Договір засвідчив втрату територіальної цілісності Української держави, узаконивши й закріпивши насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією.

1660 р., вересень-жовтень	Чуднівська воєнна кампанія. Укладення Слободищенського трактату.
1663 р., червень	Козацька (чорна) рада в Ніжині. Проголошення гетьманом І.Брюховецького.
1663-1668 рр.	Гетьманство І.Брюховецького на Лівобережній Україні.
1663-1665 рр.	Гетьманство П.Тетері на Правобережній Україні.
1665 р., жовтень	Підписання Іваном Брюховецьким Московських статей.
1666 р., січень	П.Дорошенка обрано гетьманом правобережних полків.
1667 р., 30 січня	Андрусівське перемир'я між Москвою та Річчю Посполитою. Закінчення московсько-польської війни.