1. Мікроекономіка як розділ економічної теорії.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А.Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т.Мальтус і Ж.-Б. Сей. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов’язується передусім з неокласикою. У другій половині ХІХ ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним. Мікроекономіка має такі етапи розвитку:

І етап (1845-1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідоміші представники: Г.Госсен, австрійська школа (К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк), Дж.Б.Кларк.

ІІ етап (1890-1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американських шкіл. Представники: А.Маршал, математична школа (У.-С. Джевонс, Ф.Еджуорт, Л.Вальрас, В.Парето)

ІІІ етап (1933-до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення, теорія недосконалої конкуренції, теорія монополістичної конкуренції, теорія ігор.

2. Методологія мікроекономіки.

Досягнення цілей мікроекономіки пов'язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства. Одними з основних методі в дослідження в мікроекономіці є методи індукції і дедукції. Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Дедукція — це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів. Гіпотеза — це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами.

Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі. Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Припущення "при інших рівних умовах". Мікроекономіка формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними. Функціональний аналіз має велике значення в мікроекономіці. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з'ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене. Рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів — важлива риса мікроаналізу. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного до іншого аналогічного стану. Методи статики і динаміки особливо широко використовуються у мікроекономічних дослідженнях. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого. Граничний аналіз — це технічний прийом, що широко використовується в побудові мікроекономічних моделей. Цедослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага). Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей. Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Економічні змінні — це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень. Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Помилковою є думка, що чим більше модель схожа на реальний об'єкт, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не її відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Саме тому модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.